У Смоляниновому на Луганщині окупаційна влада “відродила” Музейний комплекс, який до початку повномасштабного вторгнення був відділом Новоайдарського районного краєзнавчого музею. А його експонати та колекції видала як доказ, що на цій території “росіянин тут мешкав ще задовго до того”.
Чи справді музей зазнав суттєвих змін та має відношення до “російської історії”, про що свідчать експонати та які питання виникають до “оновленого” культурного закладу – далі у матеріалі ТРИБУН.
“Відновлений” музей в окупованому Смоляниновому
“Відділ-музей історії с. Смолянинове муніципальної бюджетної установи “Новоайдарський районний краєзнавчий музей” Новоайдарського муніципального округу” – таку назву тепер має Музейний комплекс. На одній із будівель можна побачити тематичну вивіску із зазначеною адресою.
Ідея “відродити” Музей належить Анастасії Биковій. Вона написала цей проєкт у межах конкурсу “Нова республіка – руками молоді”, який проходить за підтримки платформи “Росія – країна можливостей” та ініційований окупаційною владою. Його було обрано та виділено кошти на “оновлення” у розмірі 265 тис. руб.
У коментарі окупаційному телеканалу “Луганск 24” дівчина пояснила, чому саме обрала цей об’єкт: “Коли ми побачили це місце, краєзнавчий музей, де зібрано рідкісні експонати, ми захотіли створити майданчик для діалогу, де молоде покоління зможе спілкуватися та дізнаватися про історію свого рідного краю. Потрібно виховувати повагу до історії та любов до рідного краю”.
У чому полягають зміни? Територія Музейного комплексу складається із 4 локацій: музею, сільської хати XIX століття, штучного кургану із перепохованням періоду бронзового віку, а також музею просто неба з половецькими кам'яними статуями.
Проте під “реконструкцію” підпала селянська хата. У репортажі окупаційного телеканалу “Луганск 24” показано, як вона виглядає “по-новому”. Зовні будинок пофарбований у білий колір, на застеленому килимами ґанку стоять лави, а на них – деякі музейні експонати. Всередині відтворена атмосфера життя звичайних селян Слобожанщини XIX-XX століть: столи, вікна та лави, прикрашені рушниками, оздоблені луганською вишивкою, на стінах висять ікони та портрет Тараса Григоровича Шевченка.
“Оновлена” і територія всього комплексу. З’явилися авторські лави та декоративні паркани з лози, кашпо та столи. Зелені ділянки – доглянуті та прибрані.
А що стосується музею, наголошується, що були зібрані найрідкісніші експонати поховань кам'яного віку та артефакти маяцької культури, створена виставка про історію “Великої Вітчизняної війни”.
Так званий “міністр культури ЛНР” Роман Олексін прокоментував, чому цей музей є важливим і його варто було “відновлювати”: “Це та історія, яка підтверджує, що російська людина жила тут давно, і ця земля завжди була заселена, це не було спаленим полем, і люди тут розвивалися, росли. Це важлива віха в нашій історії”.
Чим відрізняється Музейний комплекс у Смоляниновому до та після “відновлення”
До окупації на території Музейного комплексу так само розташовувалися селянська хата XIX століття, штучний курган із перепохованням доби бронзового віку та музей просто неба, де представлені Кам'яні Баби. Тож локаційних змін не відбулося. Щодо назви – він був відділом Новоайдарського районного краєзнавчого музею.
Музей у Смоляниновому був створений Володимиром Жуком та Марією Савельєвою у 1990 році на території колишньої барської садиби кінця ХІХ-поч. ХХ століття. Статус народного отримав у 1992 році.
Він мав 4 експозиційні зали:
- “Археологія”, у якій налічувалося 572 експонати, які передав Костянтин Красильников після розкопок поблизу села;
- Етнографічна “Історія села Смолянинове від 1917 до 1940” – представлено 124 експонати, серед яких колекції одягу та знарядь праці;
- зала Другої світової війни “Історія села Смолянинове у роки війни 1941-1945” – містила 373 експонати;
- “Сучасна історія села”.
Ще одна окрема зала була присвячена уродженцю села Смолянинове, поету та письменнику Микиті Чернявському та мала 41 експонат. Варто пам’ятати і про розміщену в кургані археологічну експозицію з поховання зрубної культури III-II тис. до н.е.
Всього у музейному фонді налічувалося 1660 унікальних експонатів.
Тож “найрідкісніші”, про які говорять і демонструють окупанти, це і є основний фонд музею, який існував і демонструвався відвідувачам до війни. Жодного відношення до Росії та її історії не має.
Так само мова йде і про виставку “Великої Вітчизняної війни”. До окупації у музеї вже існувала зала Другої світової війни “Історія села Смолянинове у роки війни 1941-1945”. Інформація про те, що вона “нова”, була створена окупантами – не відповідає дійсності.
Якщо порівнювати селянську хату до та після так званої “реконструкції”, виникають питання. Зовні вона виглядає так само, лише оновлено біле фарбування будівлі та додалися лави з килимами. А ось всередині – збережна унікальність української хати. Є всі предмети побуту, висять ті самі українські рушники, ікони та найголовніше – продовжує висіти, навіть в окупації, портрет видатного українського поета, прозаїка, драматурга, художника, політичного і громадського діяча Тараса Шевченка.
Це є підтвердженням того, що історична пам’ятка – селянська хата жодним чином не пов’язана з культурою та історією Росії, з “росіянином”. А наявність атрибутики, яку окупанти намагаються видати за “російську”, насправді є українською.
Щодо статуй на ділянці – епохи середньовіччя, антропоморфна стела, кам’яний хрест, могильний камінь ХІХ ст., кам’яна статуя на штучному кургані – збережені до та після окупації.
У липні 2020 року під час масштабних лісових пожеж, які тривали чотири дні у Новоайдарському районі, найбільше постраждало село Смолянинове. Тоді існувала велика загроза, що кам’яні статуї, хрест та могильний камінь можуть постраждати.
Музейний комплекс у Смоляниновому не зазнав суттєвих змін, окрім перейменування. Окупаційна влада намагається використати його для просування наративів про нібито “исконно-русские земли” та історичну причетність Росії до регіону.
Водночас колекції, експонати та експозиції музею були сформовані задовго до повномасштабного вторгнення та окупації та не мають жодного відношення до “російської історії”.
Як би окупанти не намагалися надати українським артефактам і пам’яткам російського історичного змісту, їхнє збереження у первісному вигляді свідчить про українську культурну та історичну спадщину Луганщини.
Читайте також: “80-летие Великой Победы” в окупації: пропагандистські заходи до 9 травня.
