У 2022 році російська пропаганда називала захоплення Тошківки на Луганщині “звільненням”. Минуло понад чотири роки і ТРИБУН зіставив тодішні заяви росіян із тим, який сьогодні вигляд має населений пункт і в яких умовах там змушені жити люди.
“Селище Тошківка, розташоване на південь від Сіверськодонецька в “ЛНР”, звільнене від українських військових формувань”, — заявляв у 2022 році так званий помічник “міністра внутрішніх справ ЛНР” Віталій Кисельов.
Саме слово “звільнення” відтоді російська пропаганда неодноразово використовувала щодо захоплених українських міст і селищ. Але що залишилося від Тошківки через чотири роки після такого “звільнення”? Чи можна називати звільненим населений пункт, де люди досі живуть без води, газу, нормального опалення, із вибитими вікнами та пошкодженими дахами?
До повномасштабного вторгнення у Тошківці мешкало близько чотирьох тисяч людей. Це було невелике селище міського типу, що після приходу російських військ зазнало значних руйнувань. Масштаб побаченого визнають навіть представники російської пропаганди.
“Я, мабуть, ще ніколи не бачила настільки зруйнованого населеного пункту після Маріуполя”, — сказала російська воєнкорка, яка приїхала до окупованої Тошківки.
Це вагомі слова, адже Маріуполь став одним із найбільш очевидних прикладів того, що Росія називає “звільненням”: спочатку масовані обстріли та руйнування, а потім роки пропагандистських заяв про “відновлення”.
А ось у Тошківці навіть видимість масштабного відновлення, яку росіяни намагаються створювати у більших окупованих населених пунктах, фактично відсутня. На відео місцеві жителі показують будинки, де через понад чотири роки після окупації залишаються вибиті вікна, пошкоджені дахи та зруйновані квартири.
“Нам потрібна бригада, яка хоча б приїхала і відремонтувала дахи. Зима йде, треба дахи накрити. Дощі йдуть, а в нас дахи всі розкриті, все обвалюється”, — розповідає місцева мешканка.
Люди фактично самі намагаються втримати від остаточного руйнування те житло, яке вціліло. При цьому, за словами мешканців, звернутися зі своїми проблемами їм фактично немає до кого.
“Ні керівництва немає, ні депутата, щоб із нами розмовляв. Щоб приїхав, подивився — і щось зробили”, — каже жителька Тошківки.
Те, який сьогодні мають вигляд під’їзди багатоповерхівок у Тошківці, більше нагадує підготовку до виживання, а не життя у населеному пункті, який Росія чотири роки тому оголосила “звільненим”. У під’їздах складені дрова для приготування їжі та опалення.
Поруч стоять численні каністри, пляшки та інші ємності з водою. Воду мешканці набирають із колодязів, а частину запасають після дощів.
Централізованого опалення немає, тому у квартирах люди встановлюють буржуйки. Біля них гріються взимку, на них готують їжу. Це небезпечно, особливо у багатоквартирних будинках, однак альтернативи у людей фактично немає.
До того ж у багатьох будинках досі не вставлені вікна, немає води, газу, світла та інших звичних комунікацій.
Масштаб катастрофи підтверджують навіть російські волонтери. За їхніми даними, у населеному пункті, де раніше мешкали від двох до чотирьох тисяч людей та працювала триповерхова школа, залишилося лише 107 жителів. Серед них — всього двоє дітей. Більшість тих, хто залишився, — люди похилого віку.
Водночас самі волонтери визнають: води, світла та газу немає. Це фактично повністю руйнує пропагандистський образ “звільненого” населеного пункту. З кількох тисяч жителів тут залишилася трохи більше сотні. Люди отримують гуманітарну допомогу в селищі. За словами місцевих, це відбувається не регулярно, а лише тоді, коли заїжджають волонтери з власної ініціативи.
На тлі розповідей мешканців про діряві дахи та відсутність найнеобхіднішого, в російському інформаційному просторі з’являються зовсім інші “новини” з Тошківки.
Наприклад, там планують відновити церкву та відбудувати дзвіницю. Причому навіть на це гроші збирають волонтери. Сам факт відновлення релігійної споруди не був би проблемою, якби тут не жили люди, які роками чекають на ремонт дахів, вікон, подачу води, електроенергії та опалення. Але саме цей контраст добре показує реальні пріоритети на окупованій території. Люди самостійно запасають дрова й воду, але водночас у пропагандистському просторі з’являються повідомлення про відновлення дзвіниці.
1 червня, напередодні Дня захисту дітей, до Тошківки приїхали з подарунками для дітей. За даними самих російських волонтерів, дітей у населеному пункті залишилося лише двоє. Катастрофічну демографічну ситуацію фактично підтвердила й представниця “Єдиної Росії” в окупаційній “раді міського округу Первомайськ” Анжела Бакітько.
“На території селища залишилося дуже мало дітей. Багато сімей виїхали, а будинки дуже сильно постраждали внаслідок бойових дій, тому діти, які залишилися, потребують особливої уваги”, — заявила вона.
Однак є речі, які в окупованій Тошківці відбуваються регулярно. І це не ремонт будинків чи відновлення світла, а заходи до російських “сакральних” дат. Напередодні так званого Дня Перемоги до селища традиційно приїжджають російські волонтери, активісти та представники окупаційних структур.
Вони прибирають біля пам’ятників, покладають квіти та проводять символічні заходи. Саме так вибудовується російська картинка “нормального життя” на окупованих територіях: реальні проблеми людей залишаються за межами кадру, натомість у центрі уваги — прапори, пам’ятники, урочисті дати та правильні для пропаганди символи. Мабуть, найбільш символічною ілюстрацією того, як російська окупаційна система працює з Тошківкою, став білборд із написом “Я люблю Тошківку”.
На його встановлення окупаційні структури знайшли кошти. Сама ж конструкція стоїть просто на тлі зруйнованих будинків. У цьому й полягає головна суперечність російського “відновлення” окупованих територій. Там, де потрібні дорогі, складні й системні рішення — відновлення житла, інженерних мереж, доріг та соціальної інфраструктури — роками може не відбуватися нічого.
Через чотири роки саме російські відео, слова місцевих жителів, повідомлення волонтерів та представників окупаційних структур демонструють результат цього “звільнення”: майже повністю знелюднене селище, зруйноване житло, відсутність базових комунікацій та люди, які самостійно вкотре намагатимуться пережити чергову зиму.
