У 2026 році окупаційна влада Кремінної планує відновити лише 13 об’єктів, серед яких 11 багатоквартирних будинків, школа та котельня. При цьому саме місто вже понад чотири роки перебуває під російською окупацією, а його мешканці продовжують стикатися з проблемами електро- та водопостачання, відсутністю мобільного зв’язку, дефіцитом лікарів, дорогим пальним та проблемами з роботою магазинів і установ.
ТРИБУН зібрав свідчення місцевих жителів і повідомлення російських джерел, щоб показати, як сьогодні живуть у прифронтовій Кремінній, і що стоїть за заявами окупантів про “відновлення”.
У липні так званий голова Кремінної В’ячеслав Третьяков заявив, що протягом 2026 року в місті планують відновити 13 об’єктів: 11 багатоквартирних будинків, школу та котельню, а роботи проводять за підтримки Астраханської області РФ.
За останніми заявами окупаційного керівництва, безпосередньо роботи ведуть лише приблизно на десяти багатоквартирних будинках. Для міста, яке роками перебуває у зоні бойових дій і зазнало значних руйнувань, такі масштаби навряд чи можна назвати системним відновленням, особливо з огляду на те, що проблеми мешканців стосуються не лише пошкодженого житла.
До повномасштабного вторгнення у місті жили близько 18 тисяч людей, однак уже на момент його захоплення значна частина населення виїхала через бойові дії. Через понад чотири роки після окупації навіть російські джерела фактично визнають, що повноцінне мирне життя до Кремінної так і не повернулося.
Навчання без інтернету
Однією з проблем залишається освіта, адже через відсутність нормального інтернету організувати повноцінне дистанційне навчання у місті неможливо.
“Діти приходять до школи, отримують домашнє завдання, вдома його виконують і потім приносять на перевірку. І так по колу, це називається очно-заочне навчання. Фактично діти навчаються самостійно, а проводити онлайн-уроки неможливо, бо немає інтернету”, — розповіла ТРИБУН місцева мешканка, яка періодично їздить до Кремінної.
Таким чином, формально навчальний процес існує, однак у реальності значна частина роботи перекладена безпосередньо на дітей та їхні родини, які змушені навчатися в умовах, де навіть стабільний доступ до зв’язку залишається проблемою. Ситуація зі зв’язком загалом одна з найскладніших побутових проблем міста.
У російських публікаціях про Кремінну прямо визнають, що мобільного зв’язку фактично немає, а зв’язатися з родичами можуть переважно ті мешканці, у яких залишилися стаціонарні телефони. Проте вони є далеко не в кожному будинку.
Люди приїжджають подивитися на житло, але не залишаються
Окупаційне керівництво одночасно говорить про нібито повернення людей до Кремінної, однак його ж заяви демонструють значно складнішу картину. Третьяков у липні стверджував, що навесні кількість людей у місті збільшилася, оскільки частина жителів приїжджала ремонтувати пошкоджені будинки, доглядати за житлом та городами.
Водночас окупаційний керівник визнає, що робочих рук у місті гостро не вистачає, багато вакансій залишаються незаповненими, а частина людей повертається лише тимчасово, щоб перевірити стан квартири чи будинку, після чого знову виїжджає.
Світло та вода
Проблеми з електроенергією у Кремінній фактично стали частиною повсякденності. За повідомленнями місцевих та російських ресурсів, у різних районах ситуація відрізняється: десь електроенергію подають на кілька годин, десь її вимикають раніше, а окремі райони можуть залишатися без світла значно довше. Чіткого та зрозумілого графіка при цьому немає, через що мешканці часто не знають, коли електроенергія з’явиться і скільки вона протримається.
Для магазинів, банків та інших установ відключення означають або зупинку роботи, або необхідність переходити на генератори, проте й цей варіант стає дедалі дорожчим через ситуацію з пальним. За словами місцевих, бензину в Кремінній часто немає, тому частина людей змушена їздити за ним до інших населених пунктів або купувати у перекупників. Наразі ціни сягають приблизно до 200 рублів за літр, а в окремих випадках — і вище. Від вартості пального залежать не лише приватні автомобілі, бензин потрібен для генераторів, роботи частини торговельних точок та установ, тому його дефіцит автоматично впливає й на людей, які взагалі не користуються власним транспортом.
З водою ситуація дещо краща, однак стабільною її теж назвати важко: у частині районів вона з’являється нерегулярно, тиск залишається слабким, а мешканці змушені підлаштовувати побут під години, коли вода взагалі є. Увечері за таких умов місто фактично завмирає, адже без стабільного світла, мобільного зв’язку та нормального інтернету можливостей для звичного життя майже не залишається. Самі жителі у російських пабліках пишуть, що часто просто лягають спати раніше, оскільки після настання темряви їм фактично нічим займатися.
Два терапевти на місто
Не менш складною залишається ситуація з медициною. Зі слів місцевих, йдеться про гостру нестачу медичних працівників, а з місцевих терапевтів фактично залишилося лише двоє.
“Якщо потрібен профільний спеціаліст, в більшості випадків треба їхати аж до Луганська. Це потребує грошей на транспорт та пального, яке зараз в дефіциті“, — каже жителька окупованої Кремінної.
Схожі проблеми регулярно звучать і під час прийомів громадян, які проводить окупаційний керівник Кремінної. Серед найчастіших звернень — питання житлово-комунального господарства, електропостачання, житла та оформлення документів. Тобто через понад чотири роки окупації мешканці продовжують звертатися переважно з найелементарнішими побутовими питаннями.
Магазини працюють, але поставки нестабільні
Повного дефіциту продуктів у Кремінній наразі немає, однак і стабільним постачання назвати складно. Основні товари у відкритих магазинах є, проте частина торговельних точок працює нерегулярно, асортимент окремих продуктів скорочується, а доставка товарів і ліків залишається непередбачуваною. На початку вересня російський ресурс, який висвітлює ситуацію в Кремінній, також визнавав, що поставки нестабільні:
Урочистості на тлі проблем зі світлом і водою
Попри весь цей перелік невирішених проблем, окупаційні структури продовжують проводити в Кремінній показові масові та пам’ятні заходи. Наприкінці серпня у місті, наприклад, відзначали День шахтаря, під час якого представники окупаційних установ разом із мешканцями покладали квіти до пам’ятника. Сам по собі пам’ятний захід не є проблемою, однак він показує характерний контраст окупаційної реальності, коли для організації урочистих церемоній ресурси та можливості знаходяться, тоді як люди паралельно продовжують жити без стабільного електропостачання, зв’язку та доступної медицини.
Дрони над містом і присутність російських військових
Окремою і найбільш небезпечною проблемою Кремінної залишається її розташування поблизу активної зони бойових дій. Російські ресурси постійно повідомляють про появу українських безпілотників над містом та навколишньою територією, а окупаційний керівник заявляв, що з початку 2026 року кількість атак БПЛА суттєво зросла. Через це пересування містом стає додатковим ризиком і для цивільних, особливо в умовах, коли у Кремінній та навколо неї перебувають російські військові, пересувається військовий транспорт та працюють засоби протидії безпілотникам. Один із російських журналістів у сюжеті з прифронту показував вантажівки, на яких пересуваються озброєні групи, що намагаються збивати дрони безпосередньо під час руху.
Для цивільних така ситуація означає, що перебування поруч із військовими автомобілями або маршрутами їхнього пересування стає небезпечним. При цьому російські повідомлення про Кремінну зазвичай описують загрозу дронів як окрему проблему, майже не згадуючи першопричину того, чому місто взагалі опинилося у зоні постійних бойових дій. Кремінна стала прифронтовим містом не сама по собі. Російські війська захопили її у 2022 році під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну, після чого район міста перетворився на частину фронту.
Тому, коли російська пропаганда розповідає про “небезпечні українські дрони”, нестабільне світло, пошкоджену інфраструктуру чи складність пересування, вона зазвичай залишає за межами власної розповіді головний контекст: усі ці явища є частиною війни, яку Росія принесла на українську територію разом зі своїми військами. Для людей, які залишилися у Кремінній, це не робить щоденні ризики меншими, однак без цього контексту неможливо чесно пояснити, чому місто вже п’ятий рік живе в умовах, де поруч із житловими кварталами перебувають військові, над містом літають дрони, електроенергія подається нестабільно, а поїздка до сусіднього населеного пункту може бути небезпечною.
