У грудні 2025 року окупаційна влада урочисто відкрила “відновлений” Маріупольський драматичний театр, який 16 березня 2022 року був знищений російським авіаударом разом із сотнями цивільних, що ховалися всередині. Відтоді будівлю, яка стала одним із головних символів російського терору в Маріуполі, окупанти дедалі активніше намагаються перетворити на символ нібито “відродження” міста, наповнюючи її новими культурними та політичними сенсами й поступово витісняючи з інформаційного простору пам’ять про те, що сталося тут навесні 2022 року.
ТРИБУН простежив, як Росія використовує відбудований театр для пропагандистських акцій, концертів, виставок і навіть зйомок фільмів, у яких намагається перекласти відповідальність за власний воєнний злочин на Україну.
28 грудня 2025 року окупаційні структури влаштували урочисте відкриття театру після реконструкції, показуючи відновлені сходи, колони, нове обладнання та концертну програму за участі колективів із Маріуполя та Санкт-Петербурга. У російських повідомленнях це подавали як ще один доказ того, що місто нібито “відроджується” після бойових дій, а театр “повертається до життя”. Водночас у таких сюжетах майже повністю зникає головна причина, через яку будівлю взагалі довелося відновлювати: її знищили російські війська.
16 березня 2022 року російська авіація завдала удару по драмтеатру, який на той момент використовували як укриття для мирних жителів. Перед будівлею з двох боків великими літерами було написано “ДІТИ”, і цей напис був достатньо великим, щоб його можна було побачити з повітря та на супутникових знімках. Розслідування Amnesty International дійшло висновку, що удар завдали російські військові літаки, які, ймовірно, скинули дві 500-кілограмові бомби, а сам напад організація кваліфікувала як очевидний воєнний злочин.
Після захоплення міста росіяни розпочали розбір завалів драмтеатру, залучивши до робіт, зокрема, працівників російського МНС, а згодом фактично повністю очистили територію для подальшої реконструкції. Підвальні приміщення театру під час будівельних робіт залили бетоном, через що можливості для подальшого дослідження місця удару та встановлення повної кількості загиблих стали ще більш обмеженими.
Саме після цього почався інший процес, який триває й сьогодні: фізично відновлюючи будівлю, Росія паралельно намагається змінити її символічне значення, щоб драмтеатр асоціювався не з російським авіаударом і сотнями загиблих цивільних, а з “культурним відродженням”, російською літературою, концертами та новим життям окупованого міста.
Від місця трагедії до “російського” театру
Одним із перших кроків стало поступове переосмислення самого театру та його культурного простору. У російському інформаційному полі дедалі активніше використовується назва “Російський драматичний театр”, а після реконструкції окупанти наголошують саме на його російському культурному наповненні.
Першими постановками після “відродження”, за повідомленнями російської сторони, стали вистави за творами Чехова, Пушкіна, Булгакова, Вампілова, Твардовського, Островського та Гоголя. Окупанти також заявляють, що нинішній репертуар налічує понад два десятки постановок для дорослої та дитячої аудиторії, а колектив бере участь у фестивалях і гастролює містами Росії.
Таким чином, будівлю, яка ще кілька років тому була одним із найвідоміших свідчень російського воєнного злочину в Україні, поступово включають у російський культурний простір, де історія про удар 16 березня 2022 року стає незручною деталлю, яку намагаються відсунути якомога далі. На цьому трансформація не закінчується, адже приміщення театру почали використовувати не тільки для вистав, а й для заходів, безпосередньо пов’язаних із російською окупаційною ідеологією та героїзацією учасників війни проти України. Зокрема, у драмтеатрі організували концерт до дня народження колишнього ватажка угруповання “ДНР” Олександра Захарченка, який у 2014 році брав участь у захопленні Донецької міської ради, був одним із керівників угруповання “Оплот”, воював проти українських військових та згодом очолив угруповання “ДНР”. У російських повідомленнях виставку описували як подію з “теплою і трохи сумною атмосферою”, наповнену спогадами про “Батю”, як прихильники називали Захарченка. Крім виставки, у театрі влаштували концерт на його честь, під час якого глядачі в залі скандували “Батя”.
Тобто місце, де російська авіація вбила сотні мирних жителів Маріуполя, тепер використовується для вшанування одного з ключових діячів російської окупації Донеччини.
Пасхальні концерти та прапори “ДНР” там, де загинули люди
Поступове витіснення пам’яті про трагедію відбувається не лише через театральний репертуар, адже саму територію драмтеатру окупанти перетворили на один із головних майданчиків для масових і пропагандистських заходів у місті. Так, у театрі проводили “пасхальне свято”, участь у якому брали представники окупаційної адміністрації та російського духовенства, а зі сцени звучали заяви про “силу російської культури” та духовність.
Навіть мешканці окупованого міста звертають увагу на те, наскільки активно драмтеатр використовують для окремих показових подій. Під одним із повідомлень про “пасхальний день” користувач запитував: “Це в нас тепер об’єкт якогось камерного використання? Чи все-таки запрацює як театр?”
Окупанти використовують не лише саму будівлю, а й площу біля неї. 6 квітня біля “відновленого” театру розгорнули 200-метровий прапор так званої “ДНР”, приурочивши акцію до пропагандистського “Дня проголошення ДНР”. На місце, де після російського авіаудару загинули цивільні, зокрема діти, привели молодь, представників так званої Молодої гвардії та студентів підконтрольних окупантам навчальних закладів, які розгортали прапор під пісні та заклики святкувати “звільнення Донбасу”.
Цей контраст особливо помітний на тлі того, як самі жителі Маріуполя оцінюють пріоритети окупаційних структур.
“Для людей грошей немає, для будівництва компенсаційного житла теж, але є гроші для драмтеатру, музеїв і взагалі для красивої картинки в місті. Ось така виходить у цій країні турбота про людей”, — анонімно розповіла ТРИБУНу мешканка Марина, яка залишається в окупованому Маріуполі.
Сам драмтеатр водночас регулярно підсвічують кольорами російського прапора, ще раз закріплюючи візуальну прив’язку будівлі до Росії та її символіки.
“Незалежні” іноземці як частина картинки
На урочисте відкриття театру російська сторона запросила й так званих іноземних журналістів, яких окупаційна пропаганда регулярно використовує для створення видимості незалежного зовнішнього підтвердження своїх тез.
Йдеться переважно про представників середовищ, які й раніше поширювали проросійські наративи та відвідували окуповані території у форматах, організованих російською стороною. Їхня присутність дає можливість пропаганді представляти власний сюжет про “відбудований” Маріуполь уже не лише як позицію окупаційної адміністрації, а як нібито сторонню оцінку іноземців, які “на власні очі” побачили зміни. Такий прийом дозволяє зміщувати акцент із питання про те, хто знищив театр, на інше: наскільки гарно Росія його нібито відновила. Саме цей підхід і є центральним для нинішньої пропагандистської роботи навколо драмтеатру, адже в російській версії історії театр дедалі частіше починає існувати лише з моменту “відбудови”, тоді як 16 березня 2022 року намагаються або оминути, або представити зовсім інакше.
Фільм у драмтеатрі, який має переписати саму трагедію
Найбільш прямою спробою переписати історію удару стало створення російського пропагандистського фільму про драмтеатр, який знімали безпосередньо в самій відбудованій будівлі. У ньому так звані “очевидці” розповідають власну версію подій березня 2022 року, повторюючи один із головних російських наративів про те, що вибух нібито стався всередині театру, а відповідальність за його знищення лежить на українській стороні.
Російська пропаганда просувала цю версію від перших днів після удару, попри незалежні розслідування, які дійшли протилежних висновків. Amnesty International після аналізу свідчень, фото, відео, супутникових матеріалів і характеру руйнувань встановила, що театр майже напевно був уражений російськими авіабомбами, а доказів, які б підтверджували російську версію про вибух усередині будівлі, організація не знайшла. Однак у новому російському фільмі наратив про нібито українську відповідальність намагаються відтворити вже безпосередньо зі сцени відбудованого театру, фактично використовуючи саме місце злочину як декорацію для його заперечення.
У фільмі під сумнів ставлять навіть походження напису “ДІТИ”, який був зроблений перед будівлею, щоб російські пілоти бачили, що всередині перебувають мирні жителі та діти. Тепер пропагандисти намагаються подати цей напис як нібито заздалегідь створений елемент для посилення драматичного ефекту.
Однак супутникові знімки та матеріали міжнародних розслідувань підтверджують, що величезні написи “ДІТИ” справді були нанесені на площі перед і за театром та були добре помітними з повітря. Таким чином, Росія намагається не просто відбудувати будівлю чи змінити її зовнішній вигляд, а сформувати альтернативну версію самої трагедії, у якій уже немає російського авіаудару, зате з’являється нібито український вибух зсередини.
Театр як вітрина, яка не завжди працює навіть як театр
Попри масштабну пропагандистську кампанію навколо “відродження” драмтеатру, навіть російські джерела періодично демонструють, що за красивою картинкою існують значно менш урочисті реалії. Після відкриття окупаційні медіа повідомляли про першу репертуарну постановку “Червона квіточка”, яка мала символізувати початок повноцінної роботи театру.
Водночас російський блогер Санія, яка пише про проблеми окупованого Маріуполя, стверджує, що після гучного відкриття театр фактично закрили, оскільки у міста бракувало грошей на його повноцінне утримання, хоча окремі виставки, концерти та інші заходи там продовжували проводити.
“У Маріуполі, за словами одного з місцевих депутатів, грошей немає взагалі ні на що. Драмтеатр відкрили з помпою – і закрили. Підрядники далі працюють, але в міста навіть на бензин для покосу трави немає. Ручних кіс теж немає – треба закуповувати, а на закупівлю грошей немає”, – писала вона.
Схожий дисонанс помітний і навколо території самого театру. Росіяни подають його як центральний символ “відродження” Маріуполя, підсвічують у кольори прапора РФ, проводять біля нього політичні акції та привозять туди делегації, однак територія навколо будівлі водночас заростає високою травою.
Окупаційні ресурси намагаються пояснювати це, зокрема, дефіцитом пального, який пов’язують з ударами українських безпілотників по російських нафтопереробних заводах. Однак навіть у коментарях під такими повідомленнями мешканці зауважують, що проблема існує значно довше, ніж нинішній дефіцит: один із користувачів закликав “дати бензин і покосити”, тоді як інші відповіли, що трава біля театру стоїть ще з минулого року. На цьому тлі показовим стає сам принцип російської “відбудови” Маріуполя, коли на реконструкцію знакового для пропаганди об’єкта можуть спрямовувати значні ресурси, урочисто відкривати його перед камерами та використовувати в десятках інформаційних сюжетів, тоді як прості побутові проблеми довкола залишаються невирішеними.
Саме тому відкриття драмтеатру не можна розглядати лише як відбудову зруйнованого культурного об’єкта. У випадку Маріуполя йдеться про значно ширший процес, у якому держава, що спочатку знищила будівлю разом із людьми, які в ній ховалися, тепер намагається використати відбудоване місце як доказ власного “відродження” міста та водночас як майданчик для заперечення відповідальності за трагедію. Та скільки б нових вистав, прапорів, концертів чи пропагандистських фільмів не з’явилося в цій будівлі, документально встановлений факт залишається незмінним: 16 березня 2022 року Маріупольський драмтеатр, у якому переховувалися сотні цивільних і біля якого великими літерами було написано “ДІТИ”, знищив російський авіаудар. Саме з цієї події починається історія нинішнього “відродженого” театру, яку російська пропаганда сьогодні так наполегливо намагається переписати.
