Дмитро Зарайський — журналіст із Вінниччини, автор подкасту “(До)воєнна ностальгія”. У своєму проєкті він досліджує українські міста, зруйновані та окуповані внаслідок російської агресії, і фіксує їхній образ до війни та після подій 2014 року і повномасштабного вторгнення 2022-го. Через особисті історії та свідчення мешканців, які нині є вимушеними переселенцями, подкаст відтворює пам’ять про втрачені міста, їхнє минуле життя та глибокі зміни, які принесла війна.
Виданню ТРИБУН Дмитро Зарайський розповів про те, як зародилася ідея створення проєкту, присвяченого містам Донеччини та Луганщини, та які саме сенси він прагне у ньому втілити.
Тривалий час Дмитро працював редактором стрічки новин в українському медіа й в процесі роботи зацікавився воєнною журналістикою. Найбільше його вабило дослідження динаміки на лінії фронту та того, як під впливом війни змінюється повсякденне життя прифронтових міст. Особливий фокус його уваги був спрямований на Покровськ та Костянтинівку.
“Одного робочого дня в серпні мені в голову прийшла ця назва «(До)воєнна ностальгія». Це була така дуже раптова ідея, яку я одразу записав. Повернувся я до неї аж у листопаді. Продумав концепцію, окреслив цілі — хотів втілити цей задум. Вирішив покласти цю тему ще й в основу мого бакалаврського проєкту та «підігнав» його під академічні стандарти”, — ділиться співрозмовник.
Філософія та головна ідея проєкту остаточно сформувалися тоді, коли з’явилося його влучне ім’я. Дмитро зізнається, що через призму людських спогадів прагнув наочно показати болючий контраст, який принесла із собою війна.
“«(До)воєнна ностальгія» — це про спогади, про пошук контрасту між життям до війни і після. Цей подкаст розповідає, як те чи інше місто функціонувало в різні періоди, яким воно було для місцевих мешканців, які спогади збереглися. Усі ці сенси, спогади та рефлексії зрештою трансформувалися в єдину цілісну концепцію, яка й дала життя цьому проєкту”, — говорить Дмитро.
Журналіст переконаний: закривати очі на долю прифронтових чи окупованих територій — це помилка, яку українське суспільство вже колись допустило. На його думку, інформаційний вакуум навколо сходу, який сформувався після 2014 року, породив чимало стереотипів та фейків, які варто руйнувати та розвінчувати через відвертий діалог:
“Ми маємо говорити про ці міста, адже після 2014 року ми проґавили цей момент. Виявилось, що у нас існує брак інформації про окуповані та прифронтові міста. Ми не знали, як живе схід України, як там проводять свій час люди. Наприклад, десь в 2016-2017 роках я думав, що ледь не вся територія Донецької та Луганської областей окупована. І коли мої друзі їздили на змагання у Бахмут, в мене склалось враження, що вони їдуть в обгоріле, зруйноване місто. На жаль, так відбувається зараз, але на той момент це було розвинене місто з трояндовими алеями. Саме тому моя мета зараз — більше говорити про ці регіони, створювати майданчик для обговорення”.
Старт проєкту виявився особистим, адже в основу першого випуску лягла історія людей, близьких для самого автора. Пояснюючи, чому саме Айдар відкрив серію подкастів, Дмитро згадує про розмови з друзями, які на власному досвіді пізнали, що таке три місяці життя в окупації:
“Протягом періоду окупації ми дуже багато говорили з друзями про їхнє селище. Вони одразу погодилися записати разом подкаст і навіть приїхали з іншого міста в Київ. Згадували про свій населений пункт, загалом про схід, про дні до окупації, про порядкування росіян у них вдома… Я відчуваю, що їм це цінно — говорити про свій дім. І для мене було честю відкривати разом з ними цей проєкт”.
Відповідаючи на запитання про історії, що вразили найбільше, Дмитро Зарайський зізнається, що кожна розмова відкривала неймовірні прояви людської відваги та любові до рідного дому.
“Мене надзвичайно зачепила історія вчительки пані Ірини з Торецька, яка у 2024 році під обстрілами повернулася в напівзруйноване прифронтове місто, аби врятувати свого покинутого кота. Не менш сильно вразила Анжеліка з Покровська: вона приїхала з безпечної Польщі назад у прифронтове місто і прожила там ще два роки, намагаючись вхопити й увібрати в себе останні миті його живого, попри війну, культурного повсякдення. Також закарбувалися в пам'яті слова військового Антона про Щастя, втрату якого після окупації Луганська у 2014-му він порівняв із розірваними нейронними зв'язками”, — ділиться Дмитро.
Основним інструментом для пошуку однодумців та героїв проєкту для нього стали соціальні мережі, які допомогли швидко зібрати потужну базу історій.
“Якщо перший подкаст про Айдар я записав зі своїми друзями, то більшість інших спікерів прийшли через Threads. Там дуже вдало «залетів» один мій допис, на який відгукнулося понад 40 людей, готових ділитися спогадами про рідні місця. Наразі проєкт зосереджений на містах, окупованих після 2022 року. Історії про регіони, які перебувають під окупацією ще з 2014-го, я також планую висвітлювати, але це потребує значно більшої підготовки. Хочеться об’єднати ці розповіді у дві окремі серії за часовими періодами, щоб матеріал був цілісним і не виглядав розірваним”, — зазначає автор проєкту.
Описуючи узагальнений портрет вимушених переселенців зі сходу, які за цей час стали не просто героями його випусків, а справжнім голосом проєкту, Дмитро відзначає особливе, дуже щемке поєднання палкої гордості за своє коріння та невимовного спільного болю у їхніх почуттях:
“Це люди, які неймовірно люблять свій регіон, живуть спогадами про нього і щиро пишаються тим, що вони з Донеччини чи Луганщини. Але водночас їм це безмежно болить. Болить через усвідомлення того, якої страшної, а часом і непоправної шкоди завдала війна їхньому рідному дому”.
Щира реакція слухачів із різних куточків країни стала для Дмитра найкращим свідченням того, що проєкт знайшов шлях до людських сердець. Для багатьох вимушених переселенців ці випуски перетворилися на унікальну можливість бодай на мить повернутися у рідні стіни.
“Мене неймовірно розчулили слова переселенки з Айдару, яка зізналася, що завдяки подкасту змогла бодай ментально, хоч на трішки побувати вдома. До того ж, проєкт відгукується й жителям інших регіонів — нещодавно людина з Черкащини написала, як їй теж болить за наш схід”, — розповідає автор проєкту.
Міркуючи про майбутнє свого проєкту, Дмитро сподівається, що навіть через роки ці аудіоісторії допомагатимуть людям чітко розрізняти правду від російської пропаганди та бачити справжнє обличчя українського сходу:
“Найголовніше, що має зрозуміти майбутній слухач — це той страшний контраст, який принесла із собою Росія, перетворивши квітучі міста на суцільні руїни. У моєму подкасті про Попасну звучать слова про те, що щовесни вся Україна розквітає, але Попасна вже більше не розцвіте. Туди, куди приходить РФ, приходить смерть і розруха, хоча пропаганда й намагається видати це за «визволення». Насправді Донбасу воно було непотрібне. Там жили проукраїнські люди, які після 2014 року активно відбудовували свій регіон, створювали культуру та ламали будь-які штучні стереотипи про суперечності між заходом і сходом України”.
Читайте також: Віртуальна подорож Донецьком: В’ячеслав Муністер разом із ТРИБУН створив живий атлас міста.
