Є теми, які роками чекають свого дослідника — не тому, що позбавлені значення, а тому, що завжди перебувають у затінку “більших” подій. Саме такою є історія національного відродження греків Надазов'я в буремні роки 1917–1921. Пропоную називати ці процеси власним іменем — “Грецька національна революція у Надазов'ї” , бо саме революцією, а не просто “національним рухом” чи “культурним пробудженням”, були ті зміни, що охопили грецькі поселення краю після лютого 1917 року.
Про справжню природу цих подій писав ще у 1931 році видатний діяч грецького руху Сава Ялі, чиї слова й донині залишаються найточнішим свідченням епохи: “ Після лютневої революції 1917 року національний рух греків набирає широких розмірів і крім міської буржуазії починає охоплювати також і куркульські верстви грецьких сіл. Слід відзначити, що цей рух зачепив був і деяку частину трудящої грецької людности”.
Про ці події згадує й інший автор — А. Снєгов. Він писав:
“У часи Керенського, з наближенням Жовтня у Маріуполі було організовано “Товариство греків для боротьби за самостійність”, навіть організований грецький полк для того, щоб “врятувати” Маріуполь від більшовиків…”.
Ця стаття — лише перший крок до повноцінного осмислення теми, яка потребує не однієї публікації, а цілої серії досліджень: - соціально-економічних перетворень, політичної боротьби, становлення національних інституцій. Спробуємо простежити, як саме розгорталася ця революція — від перших порухів 1917 року до драматичного 1921-го.
На першому етапі революції, навесні та влітку 1917 року, політична активність грецького населення Маріупольського повіту залишалася невисокою. Це значною мірою пояснювалося особливостями соціально-економічного розвитку грецьких колоній. Тут переважали заможні селянські господарства, соціальне розшарування було незначним, а проблема малоземелля майже не відчувалася. За статистикою, 27 % господарств належали незаможним селянам, 65 % — середньозаможним і лише 8 % — заможним. Саме тому Лютнева революція не принесла грекам відчутних економічних змін.
Водночас нові органи влади дедалі частіше проводили реквізиції продовольства, що викликало невдоволення населення. У низці грецьких сіл виникли громадські комітети, які очолили авторитетні заможні селяни. Так, у Сартані інтереси громади в повітовому комітеті представляв С. С. Папуш.
Поштовхом до національного пробудження греків Надазов'я став Крайовий з'їзд делегатів грецьких товариств і колоній, що відбувся 7 травня 1917 року в Тбілісі. У його роботі взяли участь і представники Маріуполя, переважно міська інтелігенція. Головним рішенням з'їзду стало скликання Всеросійського з'їзду греків для вироблення програми національного відродження.
З 29 червня до 10 липня 1917 року в Таганрозі відбувся Всеросійський з'їзд греків, у якому брали участь делегати Маріуполя та Маріупольського повіту. З'їзд закликав створювати грецькі політичні товариства, домагатися представництва в органах місцевого самоврядування, розвивати освіту рідною мовою та відновити автономію грецької церкви. Було також ухвалено програму Спілки еллінів, побудовану на принципах національної єдності.
Попри участь делегатів Надазов'я в цих форумах, національний рух ще не набув масового характеру. Проте саме тоді було сформовано окремий виборчий список № 13 “Поселян греків Маріупольського повіту” до Всеросійських Установчих зборів, до якого увійшли майбутні засновники Спілки маріупольських греків Н. Костаманов та А. Балджі.
Переломним моментом став більшовицький переворот у Петрограді. Лідер грецького руху Ілля Пічахчі писав:
“Давно про це мріяли місцеві патріоти, але практичне здійснення цієї ідеї почалось нещодавно, коли грізна примара анархії, що докотилась й до нашого краю, примусила навіть скептиків дійти висновків, що поза організацією національною нема порятунку окремим особистостям”.
На початку листопада 1917 року в Маріуполі було створено Раду Маріупольського союзу грецького народу. Її очолив Ілля Пічахчі, а до керівництва увійшли Іван Петров, Давід Хараджаєв, Валентін Кірілов, Дмитро Нерофіді, Петро Трандафілов, Матвій Попандопуло, Василь Бахалов та інші діячі. Союз закликав грецькі громади долучитися до національного відродження. Його створення привітав секретар міжнаціональних справ УНР Олександр Шульгин, який побажав успішної праці “на користь українських греків і всієї Української Народної Республіки”.
Остаточне оформлення грецького національного руху відбулося на З'їзді грецького народу Маріуполя і Маріупольського повіту, який розпочав роботу 2 грудня 1917 року. На ньому були представлені 43 делегати, 6 рад, 21 волосне земство та 10 сільських громад. У роботі з'їзду також брали участь представники дореволюційної організації “Спілка греків — нащадків вихідців із Криму”.
Делегати розглянули програму національного розвитку греків Надазов'я. У земельному питанні пропонувалося об'єднати всі землі грецьких громад у єдиний грецький земельний фонд. Головною політичною метою проголошувалося здобуття національної автономії у сферах місцевого управління, фінансів, економіки, освіти, мови, церкви та культурно-просвітницької діяльності.
Окреме місце посіла військова програма. З'їзд виступив за створення грецьких військових частин, бійці яких мали служити під командуванням грецьких офіцерів і використовуватися лише для оборони Маріупольського повіту. На той час у складі 24-го запасного полку вже існувала грецька сотня під командуванням А. Балджі.
Саме на цьому з'їзді було створено Маріупольський союз грецького народу — першу загальнонаціональну організацію греків Надазов'я.
Показово, що під час роботи з'їзду його голова Ілля Пічахчі пов'язав майбутнє греків Надазов'я саме з Україною:
“...варто визнати, що з Україною в грецького народу буде більш надійний союзник у питанні відстоювання національного самовизначення та захисту проголошених прав малих народностей”.
Делегати також визнали Українську Центральну Раду найвищою владою в Україні та висловили сподівання на підтримку Греції й грецьких громад Франції та США.
Проте завершити роботу з'їзд не зміг. Його було розігнано місцевими більшовиками. Характерно, що грецька сотня під командуванням А. Балджі, яка могла захистити делегатів, оголосила нейтралітет. Так уже в перші дні свого існування припинила діяльність перша загальнонаціональна організація греків Надазов'я.
Попри поразку, саме рішення цього з'їзду стали політичною програмою грецького національного руху. Вимоги адміністративної автономії, розвитку освіти рідною мовою, церковного самоврядування та створення власних військових формувань визначали діяльність грецьких організацій і повстанських загонів упродовж наступних років Української революції.
Після чотирьох місяців російської більшовицької окупації навесні 1918 року в грецьких колоніях Надазов'я активізувалися місцеві повстанські загони, які спочатку виконували переважно функції самооборони. У самому Маріуполі 8 квітня 1918 року проти більшовиків повстали місцеві жителі та бійці грецької сотні на чолі з А. Балджі. У результаті місто було звільнене від більшовицької влади.
У квітні 1918 року в Надазов'ї відновилася влада Української Народної Республіки, яку після державного перевороту змінила Українська Держава. Повітовим старостою Маріупольського повіту став грек Давід Хараджаєв. У цей час життя більшості грецьких сіл залишалося відносно спокійним, оскільки найактивніші революційні діячі відступили до Росії.
Новий етап боротьби розпочався наприкінці літа 1918 року, коли австро-угорські війська вдалися до масових реквізицій продовольства. Якщо раніше провідну роль у русі відігравала грецька інтелігенція, то тепер його рушійною силою стало селянство. У серпні 1918 року перші повстанські виступи спалахнули в Старому Керменчику під проводом Володимира Тахтамишева. Його загін підтримував зв'язок із повстанцями Малого Янісоля та Сартани й виступав проти австро-угорських військ та місцевої гетьманської адміністрації.
Після початку антигетьманського повстання 16 листопада 1918 року грецькі загони підтримали Директорію УНР. Головною причиною цього стало не лише несприйняття гетьманської влади, а й російська донська окупація Маріуполя, Волновахи та східної частини Маріупольського повіту. Командир донських військ Жиров відзначав, що в повіті “махновці і петлюрівці” діють спільно. Це свідчить, що боротьба проти російських військ на певний час об'єднала українських і грецьких повстанців.
Водночас на території, контрольованій білогвардійцями, формувався інший центр сили. Після загибелі свого батька Дмитра Шаповала в Урзуфі Володимир Шаповал організував загін самооборони, до якого увійшли переважно заможні греки. Невдовзі він налічував понад тисячу бійців і вів боротьбу вже проти місцевих повстанських загонів.
Більшість грецького населення не підтримала російський білий рух. Головними причинами стали постійні реквізиції продовольства та примусова мобілізація до Добровольчої армії. Заворушення охопили Мангуш, Ялту, Старий Керменчик та інші села. На селянських сходах ухвалювали рішення: “Хлопців білим не давати, а організовувати загін і захищати село”.
Саме тоді по всьому Надазов'ю виникли десятки повстанських загонів під проводом З. Цололо, Г. Мавроді, Г. Сагірова, Д. Тишлека, В. Шурди та інших командирів. Спочатку вони діяли як місцева самооборона, однак поступово почали об'єднуватися для спільних операцій. Одночасно було налагоджено зв'язок із Нестором Махном. Показовою стала місія Івана Мавроді та Івана Патрікаца зі Старого Керменчика до Гуляйполя “для зв'язку й спільної боротьби”.
26 грудня 1918 року у Старому Керменчику було сформовано Грецький повстанський загін під командуванням Володимира Тахтамишева. Незабаром він зріс до 1500 добровольців і протягом січня 1919 року обороняв грецькі села від російських білогвардійських військ. Недаремно колишній повстанець Ісаак Тепер згодом писав, що витоки махновського руху походили, зокрема, “з цілої низки багатих грецьких селищ, як то: Комар, Богатир, Великий та Малий Янісоль”.
На початку 1919 року Повстанська армія Нестора Махна після укладення союзної угоди з більшовиками увійшла до складу Червоної армії як 3-тя Українська радянська бригада. Саме вона стала центром об'єднання грецьких повстанських загонів Надазов'я. Відтепер розпочалося їх перетворення з місцевих загонів самооборони на регулярні військові частини.
На базі загону Володимира Тахтамишева було сформовано 9-й Грецький полк, який став головною військовою силою греків Надазов'я.
У лютому 1919 року російські білогвардійці розпочали каральні експедиції проти грецьких сіл, мешканці яких відмовилися вступати до Добровольчої армії. Одним із найтрагічніших став бій за Мангуш. Село обороняли близько 1500 повстанців, однак через гостру нестачу зброї — вони мали лише 55 гвинтівок — зазнали поразки. Російські війська захопили село, загинуло 77 його захисників. Одночасно повстанці ліквідували російську адміністрацію в Ялті та атакували білогвардійські гарнізони в Чердаклах і Малому Янісолі.
У березні 1919 року головною метою повстанців стало визволення Маріуполя — політичного й культурного центру греків Надазов'я. Після успішного бою під Мангушем грецькі загони переслідували російські війська до самого міста. Для його штурму було сформовано ударну групу у складі 8-го Новоспасівського та 9-го Грецького полків.
28 березня 1919 року повстанці розпочали штурм Маріуполя. Попри артилерійський вогонь французьких кораблів, що стояли в порту, вони вибили білогвардійців із міста. Після визволення охорону громадського порядку забезпечував 9-й Грецький полк, а влада перейшла до військово-революційного комітету на чолі з місцевим греком Г. Македаном. Повстанці утримували Маріуполь до 23 травня 1919 року.
У квітні 1919 року було сформовано 2-й Грецький полк, що свідчило про подальше зростання військової організації греків Надазов'я.
Попри формальне входження до складу Червоної армії, серед бійців грецьких полків переважали лівоесерівські й анархістські настрої. На території, яку контролювала махновська бригада, діяльність більшовицьких органів влади залишалася обмеженою. Більшовик Соколовський визнавав:
“Махно веде відкриту рішучу боротьбу проти комуністів серед селян і червоноармійців — починаючи зі скликання селянських з'їздів і закінчуючи зриванням червоноармійських значків”.
Саме тому грецькі полки були не лише військовими частинами, а й опорою місцевого самоврядування у грецьких селах.
Махновське командування високо оцінювало їхні бойові якості. За спогадами сучасників, “грецькі загони були найбільш стійкими й надійними частинами, своєрідною гвардією, яку батько в критичні моменти кидав на найбільш небезпечні ділянки фронту”.
Навесні 1919 року більшість грецьких сіл Надазов'я опинилася в прифронтовій зоні. У середині травня кінна група генерала Андрія Шкуро прорвала фронт і через грецькі села рушила на Маріуполь. Для її зупинки командування направило 9-й Грецький полк, сформований переважно з добровольців Великого Янісоля та навколишніх сіл.
21 травня 1919 року полк вступив у бій за Велику Новосілку. Більшість його бійців захищала власні домівки й родини. Після прибуття білогвардійських підкріплень із Комара, Богатиря та Костянтинополя повстанці були змушені відступити до Старого Керменчика. Очевидець згадував:
“Боягузів не було. Рубка була страшна. Поранених і полонених не було… Повстанці захищали свої родини й хати”.
Невдовзі білогвардійська кіннота оточила 9-й Грецький полк. Частина його була знищена, а командиру Володимиру Тахтамишеву разом із кількома сотнями бійців вдалося вирватися з оточення. Уже 3 червня 1919 року Добровольча армія розпочала загальний наступ і захопила більшість грецьких сіл. Разом із повстанцями на схід вирушили тисячі мирних жителів. Віктор Білаш згадував, що люди залишали домівки, забираючи із собою лише найнеобхідніше та жменю рідної землі.
Під час відступу було відновлено 9-й Грецький полк. Навіть більшовицькі документи визнавали, що серед його бійців були сильні анархістські настрої та добре розвинене грецьке національне почуття. На окупованій білогвардійцями території відновили дореволюційну систему управління, проводили реквізиції та примусову мобілізацію греків до російської Добровольчої армії.
Частина грецьких повстанців продовжила боротьбу разом із Нестором Махном. Після створення Революційної повстанської армії України вони брали участь у новому поході на Надазов'я. 14 жовтня 1919 року повстанці за підтримки місцевого населення звільнили Маріуполь, однак уже через кілька днів були змушені залишити місто.
На початку 1920 року Надазов'я зайняли більшовики, які розгорнули боротьбу проти місцевого повстанства. Одночасно було скорочено норми землекористування, через що багато грецьких громад втратили значну частину своїх земель. Представники махновських волостей відкрито виступали проти продрозкладки, а повстанські загони ще тривалий час контролювали значну частину сільської місцевості. Губернська влада визнавала: “Більша частина населення повіту перебуває в армії Махна, і продрозкладка не здійснюється”.
Після остаточного розриву більшовиків із Махном у листопаді 1920 року місцеві повстанці були оголошені “ворогами революції і республіки”. На початку 1921 року радянська влада зосередила значні військові сили на ліквідації повстанського руху. До кінця року більшість грецьких загонів було розгромлено, а в селах остаточно встановлено радянську владу.
Попри воєнну поразку, грецькі діячі ще намагалися продовжити боротьбу мирними засобами. У грудні 1921 року вони звернулися до Маріупольського виконкому з проханням зареєструвати нову національну організацію, покликану захищати політичні, економічні та культурні інтереси греків Надазов'я. Проте вже 26 грудня влада відмовила в її реєстрації.
Причиною цього стала не лише недовіра більшовиків до будь-яких незалежних національних організацій, а й ставлення до греків Надазов'я як до народу, який не підтримав більшовицький переворот і протягом 1918–1921 років залишався однією з найактивніших сил повстанського руху.
Таким чином, 1921 рік став завершенням Грецької національної революції в Надазов'ї. Збройна боротьба була придушена, а остання спроба легально відстоювати національні права зазнала поразки. Водночас значна частина вимог, висунутих грецьким рухом у 1917 році, згодом частково була реалізована в період політики коренізації, коли в УСРР виникли грецькі національні райони, школи та культурні установи.
Читайте також: Хани Донеччини: Шаруканіди — забута династія степового краю.
