Місто, в якому мешкає наш співрозмовник Володимир (ім’я змінено з міркувань безпеки) знаходиться одинадцять років під російською окупацією. За цей час багато його знайомих не витримали реалій і виїхали на вільну територію. Особливо важко стало після початку повномасштабного вторгнення, коли людям з проукраїнськими поглядами знаходитися в окупації стало ще важче. Не дивлячись на це чоловік не втрачає надію і вірить, що дочекається дня, коли на Луганщину повернеться Україна.
Монолог Володимира публікує ТРИБУН.
Найвищий рівень життя на Луганщині, на мою думку, був з грудня 2013 по січень 2014 року. Зараз розуміємо, що в нас було все: непогані заробітні плати, поступовий розвиток, впевненість в завтрашньому дні. Так, влада була корумована, але не кровожерлива. Але найголовніше - ми не знали, що таке війна, навіть локальна. Наприкінці березня 2014 року все це закінчилося. Лише в середині 2025 року Росія покращила рівень життя на окупованих територіях, але не варто забувати, що початок 2014 - го був останнім періодом життя за рахунок мирної економіки, а зараз все тримається за рахунок військової машини РФ і величезних дотації.
Цікава іронія. Донбас, який “годував Україну” був дотаційним тоді, і є в десятки разів більш дотаційним зараз. Тільки тепер вже люди кажуть, що “годують Росію” на відміну від довоєнних часів, коли були популярні лозунги, що просувала нині заборонена “Партія Регіонів”.
Росія зламала економіку частково окупованої Луганщини у 2014 році і добила економку всієї області тотальною окупацією в 2022-му.
На жаль, багато людей не розуміють, що відбувається і продовжують вірити російській пропаганді. Звісно, що не всі. Втім, я впевнений, що історія розставить все на свої місця, адже будь-яка військова машина, так чи інакше, виснажує свої ресурси і розсипається.
Росія каже, що у 2014 році “народ Донбаса повстав”, але це не відповідає дійсності. Не можу сказати, що після початку Майдану і до самої анексії Криму тут були сильні проросійські настрої. Одні люди підтримували Майдан, інші його не підтримували, але мови про "повстання" проти нього не було взагалі.
Народ чекав на розв’язку і прийняв би будь-який результат подій в Києві. Тим не менш, люди, що підтримували Україну були більш активними, адже проукраїнські мітинги організовувалися самі, а проросійські за вказівкою Москви.
На жаль, в березні - квітні РФ почала завозити своїх керованих ФСБ терористів, які почали організовувати місцевих “маргіналів” в “ополчєніє”. Про це вже багато говорили і не буду повторюватися. Зазначу лише, що саме це відштовхнуло багатьох розумних, але проросійських людей від Росії. Деякі знайомі, коли побачили на блокпостах вчорашніх алкашів та наркоманів все відразу зрозуміли. Так, деякі з них не стали проукраїнськими, але й РФ не підтримали.
Події квітня - вересня 2014 року на той час були досить незрозумілими, інколи страшними, але з’явилась надія, що ці бандитські “республіки” з їхніми тваринними принципами “русского мира” будуть ліквідовані. Відбувалися самообстріли, вбивства проукраїнських жителів Луганщини, “віджим” бізнесу. Ми не до кінця розуміли, як все влаштоване “по-новому”, але цілком розуміли природу та суть цих подій. Останнім, кульмінаційним місяцем наших надій був серпень 2014 року, коли ми були впевнені, що російське бидло виженуть до кінця місяця і АТО закінчиться. Потім був Іловайськ, а далі - Мінськ-1, який став найбільшим розчаруванням, яким залишається і дотепер.
Для тих, хто в окупації з 2014 року, на мою суб’єктивну думку, Іловайська трагедія більш деморалізуюча навіть за певні втрати вже повномасштабної війни. Зрозуміло, що добробати не могли стримувати кадрових російських військових у той час, але тим не менш, кінець війни ніколи не був так близько, як у серпні 2014 року.
Чим далі, тим події становилися більш тягучими. Вже до кінця 2014 року багато проукраїнських та просто адекватних людей назавжди поїхали з окупованої Луганщини. Згадуючи ті дні, можу сказати, що то був справжній "исход". Рік закінчився найбільшим падінням рівня життя людей якщо брати відрізок в 10-12 місяців. Окупована Луганщина опустіла й збідніла і надалі поступово тонула в болоті "русского мира".
2015 рік для нас ознаменувався Дебальцеве, Мінськом-2 і початком поступового винищення росіянами своїх же головорізів з "ополченія". Ті ж з них, хто виявилися "корисними" стали "владою" і одягнули чисті костюми.
Період з 2016 по 2019 рік. можна назвати просто болотом, коли майже нічого цікавого не відбувалося. "ЛНР" остаточно встановила свій незрозумілий режим, а люди просто виживали на мізерні зарплати та якісь пенсії чи соцвиплати, яких не вистачало ні на що окрім їжі. Підприємства закривалися, молодь виїжджала, адже не бачила для себе перспектив.
Тоді стало зрозуміло, що військового рішення конфлікту не буде. Думаю, якщо б Росія не напала у 2022 році, рано чи пізно, окуповану Луганщину чекала б мирна реінтеграція. Вже тоді особливо чітко було видно, що Донбас Росії не потрібен, як і його жителі.
Ім був потрібен “Троянський кінь” для контролю над всією Україною. З 2020 по січень 2022 року стали ще більшим “болотом”, але з ковідними обмеженнями і, фактично, знищенням хворих на коронавірус людей місцевою недомедициною. Ті протоколи лікування, які до речі, вже скасовані мали незрозуміло яку мету. Таке враження, що “міністр охорони здоров’я” Пащенко навмисно робила все, щоб скоротити кількість пенсіонерів, як “соціального баласту” на замовлене росіянами значенні. Інакше, я це пояснити не можу. До речі, вона досі при посаді.
Зізнаюся, ми вірили, що вона закінчиться швидко перемогою України. Війна ще йде, тому активно коментувати не буду, але підкреслю - незважаючи ні на що, ми, проукраїнські жителі Луганщини, з Україною і за Україну. У кожного тут свої мотиви і причини, але є одна, за моїми спостереженнями, спільна риса - Росія обійшлася з нами, жителями Луганщини і звичайно Донеччини, як з лайном. Більш того, за лайно вона вважає нас і зараз. Це добре видно в програмах їх пропагандистів Соловйова, Кісельова, Сімон’ян та інших виродків.
Сама суть російської влади, її, так сказати, екзистенція - це людиноненависть. Вона це зараз активно приховує, як кровожерливий домашній тиран після акту насилля, задарює Донбас "подарунками", але її природа залишається все тією ж.
Один мій неполіткоректний знайомий психолог колись сказав, що маніпуляторів треба вираховувати і знищувати, інакше вони псуватимуть життя всіх оточуючих до скону, а оточуючі цього ніколи не зрозуміють. Це про Росію. Не знаю, коли війна закінчиться, коли відбудеться деокупація, але впевнений: перед цим, у "найдовшу ніч людства" Росія пожене все своє населення в останній бій, а авангардом цієї орди, як і в 2022 році, будуть жителі окупованого Донбасу. Втім, я впевнений, що цю війну Росія програє і буде остаточно знищена, бо фактично, "духовно", як це б дивно не звучало, вона вже мертва, і вбила вона себе напавши на Україну
У підсумку, хочу сказати одне, це моє мабуть головне повідомлення з окупації, таке банальне, але головне - ніколи не вірте Росії. А нашим дітям, на вільній Україні і в окупації - не будьте з Росією (У відповідь на лозунг мілітарної дитячої пропаганди - "быть с Россией") Людиноненависть і брехня - це її основа, її суть.
Читайте також: #FreeCivilResistance. Про українців в окупації та цивільних полонених
