На захоплених територіях Донбасу окупаційна влада гучно відзначила День металурга. Працівникам вручали нагороди, дякували за працю та розповідали про нібито промислові досягнення регіону. В офіційних привітаннях підприємства називали флагманами економіки, а їхню роботу — доказом “відродження Донбасу” у складі Росії. Однак за святковими промовами залишилися аварійні виробничі об’єкти, загибель працівників, затримки зарплат, кадровий дефіцит, багаторічний простій окремих підприємств і залежність заводів від імпортного обладнання, яке в умовах санкцій неможливо відремонтувати або замінити.
Тож чи справді за роки окупації металургійна промисловість Донбасу пережила обіцяний розквіт? ТРИБУН проаналізував заяви російських чиновників із тим, що відбувається на Алчевському, Донецькому та Єнакієвському металургійних підприємствах.
Алчевський металургійний комбінат
Вітаючи працівників Алчевського металургійного комбінату, представники окупаційної влади вкотре назвали його “одним із найбільших промислових підприємств півдня Росії”.
У святкових дописах говорили про професіоналізм металургів, промисловий потенціал і значення комбінату для економіки окупованого регіону. Втім справжній стан підприємства значно складніший за картину, яку демонструють у таких повідомленнях. Алчевський металургійний комбінат справді був одним із найбільших промислових підприємств Луганщини. До окупації завод виробляв мільйони тонн сталі, чавуну та металопрокату на рік. У 2013 році підприємство виплавило близько 4,2 мільйона тонн сталі, 3,8 мільйона тонн чавуну та виготовило приблизно 3,8 мільйона тонн прокату. На комбінаті тоді працювало понад 18 тисяч людей.
Після початку окупації виробничі зв’язки підприємства почали руйнуватися. Завод зіткнувся із проблемами постачання сировини, логістики та реалізації продукції. У 2017 році на комбінаті припинили експлуатацію мартенівських печей, після чого підприємство перейшло винятково на конвертерне виробництво. Разом із печами фактично припинив роботу цілий мартенівський цех. Попри це окупаційні ресурси подають нинішні виробничі показники як історичне досягнення. Нещодавно вони повідомили, що за п’ять років, починаючи з 2021-го, на Алчевському металургійному комбінаті виплавили 7,3 мільйона тонн сталі.
Однак порівняння з довоєнними показниками суттєво змінює сприйняття цієї цифри. У 2013 році підприємство самостійно виплавило 4,2 мільйона тонн сталі лише за один рік. Тобто за п’ять років окупаційного управління комбінат виготовив менше ніж два річні довоєнні обсяги. У середньому показник за цей період становить приблизно 1,46 мільйона тонн сталі на рік — майже утричі менше, ніж у 2013-му. Тому цифра у 7,3 мільйона тонн радше демонструє падіння виробництва, а не промисловий прорив.
Зруйнована труба та аварійне обладнання
Про реальний стан промислових об’єктів Алчевська свідчать не лише виробничі показники. У лютому 2026 року на території коксохімічного виробництва обвалилася димова труба. Місцеві жителі повідомляли, що йшлося вже про другу трубу одного з цехів. За словами очевидців, конструкція перебувала в аварійному стані ще з літа. Після попереднього інциденту там сталася пожежа в газозбірнику, а згодом почали руйнуватися також галерея та вугільна башта. Фотографії з території підприємства підтвердили, що промислова труба зникла. За даними місцевих медіа, її падіння також пошкодило одну з коксових батарей.
У той час як окупаційна влада говорить про розвиток промисловості, важливі конструкції підприємства місяцями залишаються в аварійному стані, а ремонти відбуваються вже після їхнього фактичного руйнування — або не відбуваються взагалі. Ще трагічнішим підтвердженням цього стала загибель працівника Алчевського металургійного комбінату. Машиніст електровоза загинув після того, як на нього обвалився захисний навіс.
Слідство встановило, що конструкція перебувала в аварійному стані, а керівництву було відомо про небезпеку. Питання ремонту підіймали ще до трагедії, однак підрядник відмовився виконувати роботи без зупинки виробничого процесу. Головного інженера підприємства визнали винним і призначили йому умовне покарання. Так святкові слова про “професіоналізм і трудовий героїзм металургів” існують паралельно з умовами, у яких людей змушують працювати біля конструкцій, що можуть обвалитися будь-якої миті.
Завод, який працює на російську військову промисловість
Після окупації змінилося не лише управління комбінатом, а й призначення частини його продукції. Служба безпеки України повідомляла, що Алчевський металургійний комбінат інтегрований у російський військово-промисловий комплекс. За даними СБУ, продукцію підприємства постачали російському “Уралвагонзаводу”, де виготовляють та модернізують танки Т-90М “Прорив” і самохідні артилерійські установки “Мста-С”. Українські джерела також повідомляли про виготовлення в Алчевську металевих заготовок і компонентів для російського оборонного виробництва. Підприємство стало важливим для забезпечення армії держави, яка окупувала Луганщину та використовує її промисловість для продовження війни. У 2026 році СБУ заявила про удар по виробничих потужностях комбінату та повідомила, що після ураження підприємство припинило роботу. Російська сторона не надала зрозумілого публічного пояснення щодо реального стану виробництва. Натомість до Дня металурга окупаційні ресурси знову публікували привітання, у яких про можливу зупинку підприємства не згадувалося.
У місцевих чатах водночас поширювали зовсім іншу інформацію. За словами людей, які посилалися на працівників підприємства, керівникам цехів наказали скласти списки пріоритетних посад і спеціальностей. Імовірно, від цих списків мало залежати, кого залишать на роботі та що робитимуть із персоналом надалі. Окремо обговорювали стан коксохімічного виробництва. У повідомленнях стверджувалося, що відновити його без іноземних деталей практично неможливо, оскільки значна частина обладнання побудована з використанням закордонних комплектувальних. Зокрема, йшлося про важливу деталь австрійського виробництва, придбати та доставити яку в умовах санкцій немає можливості.
Ці слова неможливо незалежно підтвердити лише за дописами в місцевих чатах. Проте вони узгоджуються із загальною картиною: обладнання руйнується, частина виробництва залежить від імпортних технологій, а підприємство не має повноцінного доступу до деталей та якісного ремонту.
Тисяча незаповнених вакансій
Ще одна проблема, яку вже не приховує навіть окупаційна влада, — гострий дефіцит працівників. У квітні 2026 року комбінат відвідали російська сенаторка Дар’я Лантратова та так званий міністр промисловості й торгівлі Владислав Варшавський. Однією з головних тем стало кадрове питання. За озвученими даними, підприємству не вистачає близько тисячі працівників.
Окупаційні чиновники визнають, що дефіцит кадрів заважає використовувати виробничий потенціал комбінату. Для розв’язання проблеми вони пропонують залучати людей з інших регіонів Росії, субсидувати найм, оплачувати переїзд, організовувати перепідготовку та працевлаштовувати учасників війни проти України.
Цинізм ситуації полягає в тому, що кадровий дефіцит частково створила сама окупаційна система. Під час примусової мобілізації 2022 року багатьох працівників підприємства забрали до незаконних збройних формувань.
Спочатку завод продовжував нараховувати їм виплати, але з 1 січня 2023 року мобілізованих звільнили. Тепер окупаційні чиновники пропонують компенсувати нестачу кадрів за допомогою тих, хто повернеться з війни. Працівники підприємства називають й інші причини звільнень: низькі зарплати, відсутність капітальних ремонтів, занедбаність цехів, проблеми із залізничною логістикою та нерівні умови оплати для штатних працівників і підрядників.
Водночас спеціалістам, яких намагаються запросити з інших регіонів Росії, обіцяють додаткові виплати за переїзд і значно вигідніші умови. Один із працівників іронічно коментував цю різницю: якщо приїжджим готові виплачувати сотні тисяч рублів “підйомних”, можливо, місцевим металургам також варто спочатку змінити прописку, а потім повернутися на власний завод уже як запрошеним фахівцям.
Таким чином, історія Алчевського металургійного комбінату мало нагадує заявлений окупаційною владою промисловий розквіт. У порівнянні з 2013 роком виробництво сталі суттєво скоротилося, мартенівський цех припинив роботу, конструкції коксохімічного виробництва руйнуються, обладнання не отримує необхідного ремонту, на аварійному об’єкті загинув працівник, а для заповнення близько тисячі вакансій людей планують привозити з Росії. Проте в офіційних привітаннях до Дня металурга про все це не згадують. Там Алчевський комбінат залишається “промисловим гігантом”, а падіння виробництва майже утричі подається як чергове досягнення окупаційного управління.
