Після захоплення Вугледара у жовтні 2024 року російська влада неодноразово заявляла про “визволення” міста та обіцяла його відновити. Згодом ватажок угруповання “ДНР” Денис Пушилін запевняв, що Вугледар відбудують, хоча пізніше вже почав говорити про можливу консервацію міста. Остаточного рішення окупаційна адміністрація так і не озвучила.
Через майже два роки найкраще про те, що сьогодні відбувається у Вугледарі, розповідає не українська чи російська сторона, а самі місцеві жителі в інтерв’ю російським пропагандистам. ТРИБУН проаналізував слова місцевих, які виявилися значно красномовнішими за офіційні заяви окупаційної влади про «визволення».
Євгенія розповіла, що весь цей час разом із сестрою живе у підвалі. Повернутися до квартири не може, оскільки її будинок зруйнований. «Ми живемо в підвалі. Мій будинок навпроти — самі руїни. Ми тут із сестрою живемо в підвалі», — сказала вона.
Таким чином, навіть після завершення найактивнішої фази бойових дій місцеві жителі не змогли повернутися до нормального життя. Житло не відновлюють, нового людям не надають, тому вони роками залишаються у підземних приміщеннях без світла, опалення та належних санітарних умов.
Однією з найбільших проблем Вугледара залишається відсутність води. У місті немає ані питного, ані стабільного технічного водопостачання. Перший час воду місцевим привозили волонтери, однак згодом ситуація значно погіршилася.
Через постійну загрозу атак дронів і небезпеку на дорогах російські волонтери майже припинили заїжджати до міста. Росіяни також визнають, що потрапити до таких населених пунктів без підготовки неможливо. Волонтери надягають важкі бронежилети та каски, автомобілі обладнують системами радіоелектронної боротьби, а іноді пересуваються лише в супроводі військових, які стежать за ситуацією в небі. За таких умов регулярне підвезення води, продуктів, ліків та інших необхідних речей практично неможливе.
Місцеві мешканці облаштували імпровізовані пункти збору води. Біля будинків стоять десятки пластикових пляшок, баклажок і каністр. Коли йде дощ, люди намагаються зібрати якомога більше дощової води, яку потім використовують для побутових потреб. Фактично після майже двох років російської окупації мешканці міста змушені залежати від опадів, щоб мати хоча б мінімальний запас води.
Немає у Вугледарі й нормального газопостачання. Жінка розповіла, що раніше вони користувалися газовими балонами, але тепер їх неможливо заправити, оскільки газу поблизу немає, а волонтери майже не приїжджають. Їжу люди готують просто неба на мангалі, а для опалення підвалів використовують буржуйки. Дрова доводиться збирати та заготовляти самостійно. Окремо жінка розповіла, як вони пережили минулу зиму. Навіть коли буржуйку топили з самого ранку до вечора, температура у підвалі піднімалася лише до п’яти-семи градусів. Уночі приміщення швидко охолоджувалося, а температура могла опускатися до нуля.
«У нас є газові балони, але ми не можемо їх заправити — газу ніде немає. Тоді розпалюємо мангал, узимку топимо буржуйку, готуємо їжу, носимо й заготовляємо дрова», — пояснила мешканка.
Тобто після так званого «визволення» люди продовжують жити у темних підвалах, готують на вогнищі та ночують за температури близько нуля градусів. Медична допомога у місті також фактично відсутня. До Вугледара не приїжджають лікарі, немає повноцінних виїзних медичних бригад і навіть необхідного запасу ліків.
«Лікарів немає. Медичної допомоги у нас взагалі немає. Ну, хіба що чимось можуть трохи допомогти. Але якщо попросиш якісь ліки — їх просто немає. Наприклад, у мене цукровий діабет, і мені дуже важко. Раніше ми замовляли, нам привозили таблетки, а зараз — ні», — сказала жінка.
Для отримання медичної допомоги місцевим необхідно самостійно виїжджати з Вугледара до інших населених пунктів, де ситуація відносно безпечніша. Проте для людей похилого віку, людей із хронічними захворюваннями або тих, хто не має транспорту, така поїздка стає майже неможливою.
У російському сюжеті жінка також повторила характерну для пропаганди тезу про українських військових. Вона заявила, що поряд із житловими будинками нібито стояли українські міномети, по яких потім били російські війська. Однак пізніше в тому самому інтерв’ю жінка фактично поставила під сумнів власні слова. Розповідаючи про бойові дії, вона зізналася, що весь час перебувала у підвалі, нічого не бачила і не розуміла, хто саме вів вогонь.
«Ми сиділи в підвалі й плакали. Було страшно, бо ці стріляють, ті стріляють. Ми навіть не знали, хто саме стріляє», — сказала вона.
Отже, в одному сюжеті звучать два суперечливі твердження. Спочатку мешканка впевнено називає, хто і звідки стріляв, а потім визнає, що під час обстрілів перебувала в укритті й не знала, хто по кому вів вогонь. Це типовий приклад того, як у російських матеріалах емоційні свідчення місцевих мешканців використовують для підтвердження заздалегідь сформованої пропагандистської версії. Найточніше нинішній стан Вугледара мешканка описала наприкінці розмови.
«Зараз уже можемо трохи ходити, дивимося на своє місто й кажемо: це Чорнобиль №2. Мертве місто. Мертве», — сказала вона.
У жовтні 2024 року ватажок угруповання «ДНР» Денис Пушилін запевняв, що Вугледар відновлюватимуть.
Згодом від нього вже лунали заяви про можливу консервацію міста. Проте остаточного рішення окупаційна адміністрація так і не повідомила. Ймовірно, російська влада сама не має чіткого плану щодо майбутнього повністю зруйнованого міста.
Вугледар залишається небезпечним, його територія доступна для ударів, а для відновлення необхідні значні ресурси та повноцінна інфраструктура, якої нині немає. Російська теза про «визволення», після якого людям нібито стає краще, не витримує перевірки словами самих мешканців. Зараз у місті живе 20 людей, хоча до повномасштабного вторгнення там проживало близько 15 тисяч населення.
Майже через два роки після захоплення Вугледара люди живуть у підвалах, збирають дощову воду, готують їжу на мангалах, опалюють приміщення буржуйками, не мають доступу до лікарів і необхідних медикаментів. Російський сюжет фактично спростував власний пропагандистський наратив: намагаючись показати результат «визволення», його автори зафіксували місто без води, газу, медицини та придатних для життя помешкань.
