Реєстрація

“Сільський діалект”, “мовні інспектори” та неіснуючи слова: фейки про українську мову, які вигадала російська пропаганда ЕКСКЛЮЗИВ

російські фейки про українську мову
Фото з відкритих джерел, “Сільський діалект”, “мовні інспектори” та неіснуючи слова: фейки про українську мову, які вигадала російська пропаганда

Сьогоднішня ситуація ще раз доводить, що потрібно розмовляти українською мовою. Багатьом, можливо,  ще важко перевчитись, але це необхідно зробити. Насамперед, тому що саме за мовою нас ідентифікують співбесідники, саме завдяки їй нас відрізняють від росіян. 

Майже всю свою історію Росія «прищеплювала» українцям синдром меншовартості за допомогою створення маніпуляцій та фейків у політичній, духовній, культурній, історичній сферах життя України. На жаль, не обійшов цей процес і мовну сферу.

Зараз, нам потрібно встановлювати певні кордони, і мовний кордон не повинен залишатись поза увагою, треба популяризувати українську, щоб розмовляти  мовою було модно. 

Ну а сьогодні ми обговоримо деякі фейки про українську мову, які вигадала російська пропаганда.

Фейк 1: Російська мова найбільш близька до української

Цьому міфу вже багато років. Але ж з точки зору лексики найближчою до української мови є білоруська (84% спільної лексики), польська (70%), словацька (68%) і аж на четвертому місці – російська (62%).

Професор Інституту мовознавства ім.О.Потебні НАН України Григорій Півторак пише 

у своїй праці:

«Мовні контакти української та білоруської мов розпочалися ще в період Київської Русі на базі тісних взаємин протобілоруських племен із полянами та Києвом. Ще сприятливіші умови для таких контактів створилися в XIV - XVII століттях, коли виникла українсько-білорусько-литовська держава - Велике князівство Литовське, у якому державною літературно-писемною мовою була західноруська писемна мова (спільна українсько-білоруська мова)».

Костянтин Тищенко, професор КНУ ім.Т.Шевченка, свого часу створив карту мовної близькості європейських мов, у тому числі слов’янських, зокрема, і східнослов’янських. Приміром, за його картою лексичних відстаней, ми бачимо, що між українською та білоруською мовами ця «відстань» становить 16% відмінностей, тоді як від російської українська різниться на 38%.

Фейк 2: Мешканці південної та східної частини України завжди розмовляли російською

Активний період тотального зросійшення 1930-х років приніс найбільш сумні наслідки для лівобережної України, адже вона і до цього перебувала під владою російської імперії. Нині тут відбувається очищення мови від непотрібних росіянізмів та повернення у мову «втраченої» лексики.

Фейк 3: Українською мовою говорять лише в західній частині України

За результатами соцопитування, проведеного у лютому 2022 року центром Разумкова, в усіх областях України мовою повсякденного спілкування для 56% населення є українська, для 23% - російська, для 21% - однаковою мірою обидві мови. Рідною українську мову назвали 67,7% населення.

Фейк 4: Українська - вислід трансформацій інших мов

У росіян до нас особлива ненависть, оскільки історія формування наших етносів та мов свідчить про те, що українці – нація старіша. Українська мова - самостійна мова, яка бере свій початок від праслов’янської. Як і російська та білоруська, вона належить до східнослов’янської підгрупи слов’янських мов. Але вона не походить від мови польської чи російської. Час формування слов’янських мов різний, але росіяни, намагаючись приписати собі не свою історію вирішили проголосити себе найпершими і найкращими, вивізши до Москви в різні часи чимало українських писемних пам’яток, і сповістити всіх, що це – їхня спадщина. 

Те, що росіяни обожнюють красти, ми бачимо й сьогодні, вони майстерно і безсоромно крадуть усе: від ікон та літописів до заводів, пральних машин та нижньої білизни. І, звичайно ж, крадуть території, намагаються знищити власника.

Фейк 5. На українських вулицях є «мовні інспектори»

Пропагандою й досі розповсюджується страшилка про «мовних інспекторів», які контролюють, щоб російська не звучала в публічному просторі. Але закон про мову не передбачає введення «мовних інспекторів». Втім, навіть якби інспектори були, то вони не мали би ходити по вулицях та слухати, чи не говорять люди російською. Передбачалося, що інспектори мали би реагувати на скарги громадян про порушення їхніх прав на обслуговування українською. 

Фейк 6: Українці вимагають зробити українську мову другою офіційною в Польщі

«Поки поляки мріяли про возз’єднання із Західною Україною, вони, схоже, проспали нову небезпеку», – «попереджає» «Комсомольская правда».

«Біженці з України вимагали визнати свою мову офіційною в Польщі й розлютили місцевих жителів», – пише NewInform.

Все почалося, коли на сайті Wyborcza.pl з’явилася стаття з заголовком «Майже кожен третій житель Вроцлава – українець. І їх все більше і більше». 

У матеріалі 

обговорювалося дослідження Спілки польських митрополій, яке показало, що Вроцлав – друге після Варшави польське місто, в якому проживає найбільша кількість українців. Також дані аналітиків засвідчили, що українців стає дедалі більше, і вони найчастіше обирають для проживання у Польщі великі міста. Експерти також наголосили, що «динаміка зміни чисельності населення України у просторовому відношенні багато в чому відповідає очікуванням».

На статтю прореагував український активіст Ігор Ісаєв. Він написав на своїй сторінці в Фейсбук, що «закон про національні меншини допускає запровадження допоміжної мови (а також двомовних вивісок) у комуні за наявності не менше ніж 20% представників меншин. У нас немає тлумачення того, які справи з емігрантами, хоча в законі про це прямо не йдеться. Тим не менш, у великих польських містах ми вже можемо боротися за те, щоб українська мова стала другою державною мовою».

Насправді, українські біженці не висували таких вимог. Конституція Польщі чітко визначає, що єдиною офіційною мовою в країні є польська, і нею розмовляє більшість людей, які проживають в республіці. У меншин є можливість використовувати свою мову як допоміжну, якщо їх кількість становить не менше ніж 20% від загальної кількості жителів тієї чи іншої гміни, і вони мають бути вписані до Офіційного реєстру гмін, де використовується допоміжна мова. На сьогодні українська мова такого статусу не має в жодній із гмін.

У Польщі також існує Закон про національні й етнічні меншини та Закон про регіональну мову. Згідно з документом, українці вважаються національною меншиною, мають право використовувати мову своєї меншини як у приватному, так і публічному житті, поширювати інформацію та обмінюватися нею мовою меншини, розміщувати інформацію приватного характеру, вивчати свою мову і навчатися нею тощо.

Фейк 7. Неіснуючи українські слова

Фейкових слів: спалахуйка (запальничка), міжповерховий дротохід (ліфт), передринькувач (важіль передач), гумовий нацюцюрник (презерватив), штрикалка (медсестра), розчепірка (парасолька) та ін. немає в жодному офіційному словнику. Ці та багато інших слів росіяни вигадали заради сміху. Найчастіше їх можна прочитати в україноненависницьких публікаціях.

Багато з таких дописів почали поширювати мережею з нагоди Дня української писемности та мови. До всього іншого додалися жартівливі переклади українською російських дитячих віршиків, які видають за серйозні літературні доробки.
Особливо дісталося «Мойдодиру» Корнія Чуковського. В українській пародії його називають «Шкіромий». Російськомовні джерела на цьому прикладі демонструють «убозтво української мови».

Вірш із такою назвою дійсно існує, але це пародійний переклад, а не буквальний, творче осмислення в пародійному жанрі. І сприймати його за зразок літературного перекладу відомого дитячого твору українською мовою - не варто.
Серйозний переклад цього віршу можна прочитати, наприклад, у Максима Рильського, який приятелював із Корнієм Чуковським, під назвою «Мийдодір».

Гарно володів українською мовою і сам Корній Чуковський.

За словами його онука, Корній знав «Енеїду» Котляревського напам’ять і наводив багато нісенітниць - прикладів неправильного перекладу навіть великих поетів.

Фейк 8: Українська мова має вторинний статус щодо російської, це лише “сільський діалект”. 

Кількість таких маніпуляцій зросла в рази після путінської заяви про «Украину, которой никогда не было».

У вересні в Telegram-каналі окупаційної влади “Южный Плацдарм” з’явився маніпулятивний допис, де анонімний автор вважає за необхідним розказати, що мають робити українці у своїй країні з державною мовою.

До тексту було прикріплено відео з колаборантом Олексієм Селівановим, якого окупаційна влада призначила на посаду «заступника керівника МВС по Запорізькій області».

«Задача украинского языка – обосновать отдельность неких украинцев и доказать, что они якобы не русские. Фактически только мовой замыливают глаза русским людям, показывая, что часть этих русских людей, ничем не отличающаяся генетически, внешне, культурно и даже по языку, якобы является отдельным народом. Именно это задача украинского языка. Именно с этой целью его, из сельского диалекта, раздували и превращали в какой-то такой язык, якобы равновеликий русскому – создавали словари, правила, литературу, ставили памятники локальным поэтам, чтобы обосновать отдельность всего украинского. Сегодня многие люди думают, что украинский равноценен русскому языку. Чтобы понять, что такое украинская мова достаточно обратиться к нашему родному славянскому языку. На славянском «язык» - это народ, а «мова» на русский язык переводиться как «молвь», от слова молвить. То есть мова – это говор и региональный говор превращается в государственный, только если он насильно навязывается», -  сказав у відео Селіванов.

 

Згодом, видання «Перевірено.Запоріжжя» звернулося до лінгвістки, філологині, старшого викладача кафедри української мови філологічного факультету ЗНУ Оксани Меркулової з проханням розповісти, звідки взялися міфи про вторинність української мови.

За її словами, ці наративи про вторинність української мови стосовно до російської, спрямовані передусім на те, щоби потвердити вторинність українського народу. Вони розганяються, як мінімум, ще з XVIII століття. Михайло Ломоносов у філологічних працях неодноразово маніфестував, що «малороссийский диалект» через сусідство з поляками та через те, що вони тривалий час панували над Західною Україною, змішався з польською мовою й від того «зіпсувався». Цю тезу підхопили й інші російські діячі – політики, історики та філологи, і на початку ХІХ століття вона вже сприймалася як незаперечна істина. 

На місце російської прийшла імперія радянська. І в цій новій імперській модифікації продовжувалася політика упослідження народів СРСР та їх культурного обличчя. Російська мова була  престижною мовою у всіх 15 республіках: не знаючи російської, ніхто не міг навіть влаштуватися на роботу, а вчителям-русистам існувала надбавка до заробітної плати за престижність. Але якщо неслов’янські (латиська, литовська, естонська, вірменська, грузинська, румунська тощо) мови республік були, так би мовити, бодай якимось чином захищені своїм походженням і абсолютною відмінністю від російської, то найбільше дісталося українській та білоруській мовам. Саме ці мови були кваліфіковані як неповноцінні, котрі вийшли з «колиски трьох братніх народів», серед яких найстаршим і найкращим, ясна річ, проголошувався російський народ і вся його культура. 

Фейк 9: Українською мовою формулюють ненависть до країни-агресора і поширюють світом русофобію

Скандальний російський актор і режисер Микита Міхалков, відомий своєю багаторічною підтримкою путінського режиму, назвав українську мову "катастрофою" для Росії, оскільки саме нею нібито оскаженіло формулюють ненависть до країни-агресора і поширюють світом русофобію.

Зокрема, Міхалков вважає, що педагогам у всіх тимчасово окупованих росіянами населених пунктах Донецької та Луганської областей необхідно виправдовувати перед дітьми війну.

Зауважимо, що масовий перехід російськомовних українців на рідну мову був зумовлений початком повномасштабного вторгнення Росії. Основна теза, яка звучить від українців “Щодня Росія знищує наші міста, несе смерть, біль та страждання. Інакше висловлюючись – несе нам "русскій мір". Не хочу бути частиною цього "міра”.

Повномасштабна війна росії проти України не тільки об’єднала й мобілізувала українців на захист своєї держави, її територіальної цілісності та незалежності, а й пробудила роздуми про те, хто ми такі, що робить нас українцями, що визначає наше теперішнє і майбутнє. Відтак для багатьох маркером ідентичності стала мова – українці та українки, які з дитинства спілкувалися російською, вирішили принципово перейти на українську. Хтось – увівши її в окремі сфери свого життя, а хтось – з чітким бажанням остаточно порвати з російськомовним контекстом.

Автор: Антон Малиновський

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.


Інші статті рубрики

Найпопулярніші