Російська пропаганда регулярно звітує про багатомільярдні вкладення в медицину на окупованих територіях України. У новинах показують нові амбулаторії, відремонтовані лікарні, обладнання та лікарів із російських регіонів. З офіційних повідомлень може скластися враження, що система охорони здоров’я на окупованих територіях Луганщини та Донеччини не просто працює, а активно розвивається. Однак самі мешканці окупованих територій дедалі частіше описують зовсім іншу реальність. ТРИБУН оглянув ситуацію та поспілкувався з людьми в окупації.
Нещодавно на всеросійському форумі у Москві навіть російські чиновники були змушені визнати наявність серйозних проблем у сфері медицини на окупованих територіях. Серед основних назвали неможливість записатися до лікаря або на діагностичні процедури, дефіцит медичних кадрів та постійне зростання витрат на ліки й платну медицину.
Попри це в офіційних звітах продовжують звучати зовсім інші цифри. Російські посадовці заявляють про десятки мільярдів рублів, які нібито спрямовуються на медицину окупованих територій.
“70 мільярдів на медицину Донбасу та Новоросії” — саме такими заголовками російські медіа останнім часом описують ситуацію в медичній сфері.
Луганщина
Самі російські чиновники своїми заявами часто підтверджують наявність кадрової кризи. Одним із головних механізмів боротьби з нестачею медиків стала програма “Земський лікар”. Її суть полягає в тому, що лікарів із різних регіонів Росії стимулюють переїжджати на окуповані території або працювати там у тривалих відрядженнях за підвищені зарплати та додаткові виплати.
Так, наприклад, окупаційна влада повідомляла про прибуття до Сорокиного (колишнього Краснодона) двох лікарів — із Саратовської області та окупованого Криму. Російські чиновники подали це як позитивну новину та доказ успішної роботи програми. Проте сама поява таких повідомлень свідчить про інше: кадровий дефіцит настільки великий, що навіть прибуття двох лікарів на ціле місто стає окремою інформаційною подією. Схожа ситуація спостерігається і в інших містах, наприклад, в окупованому Сіверськодонецьку. В одному із сюжетів про місцеву медицину показали лікарів та медсестер, які приїхали працювати з Дагестану, Астраханської області, Удмуртії та Республіки Тива.
При цьому місцеві жителі зазначають, що більшість таких спеціалістів працюють у місті тимчасово. Вони приїжджають на короткий термін, а їхні графіки нерідко змінюються або скасовуються через безпекову ситуацію. У результаті люди часто навіть не знають, чи є потрібний лікар у місті в конкретний момент.
У місцевих чатах ситуацію описують ще жорсткіше.
“Через відсутність нормального зв’язку спеціалісти, зокрема лікарі, не хочуть приїжджати до Сіверськодонецька на тривалий термін, оскільки не готові жити в умовах фактичної ізоляції від своїх близьких та зовнішнього світу”, — пишуть мешканці міста.
За їхніми словами, у Сіверськодонецьку з населенням близько 50 тисяч людей (зі слів людей) працює вкрай обмежена кількість лікарів, а рівень кваліфікації частини спеціалістів викликає запитання.
Особливо гострою залишається проблема екстреної медичної допомоги.
За інформацією місцевих жителів, у місті фактично продовжує працювати лише одна бригада швидкої допомоги на все населення. Нещодавно там запровадили так званий локальний зв’язок для виклику екстрених служб, однак навіть це не вирішило проблему. Мешканці скаржаться, що швидка часто просто не відповідає на виклики через нестачу персоналу та транспорту. У чатах також повідомляють про випадки, коли люди не могли вчасно отримати медичну допомогу.
Подібні скарги регулярно з’являються і в місцевих чатах окупованої Луганщини. Люди пишуть, що попри постійні звіти про розвиток медицини, потрапити до лікаря стає дедалі складніше, а робота швидкої допомоги викликає все більше нарікань.
“Головне, що у відеозвітах міністерства для публіки все ідеально. Було б більше до них поваги, якби говорили правду, як є насправді”, — написала одна з мешканок у коментарях під повідомленням про медицину.
Інші користувачі звертають увагу на проблему доступу до вузьких спеціалістів.
“Раніше 10-та поліклініка була слабкою, а зараз зі своїми експериментами взагалі перетворилася на болото, де потрапити до спеціаліста — ще той квест”, — пише мешканка окупованої Луганщини.
Частина коментарів стосується роботи швидкої допомоги та ситуації в районних лікарнях.
“У нас швидкої практично немає, а раніше було чотири машини. Інсультників везуть у Старобільськ, інфекційних хворих — в один бік, дітей — в інший. Це Біловодськ. Лікарня з обладнанням стоїть, а лікарів майже немає. До чого ми йдемо? Хто за це відповідає?” — обурюється один із користувачів місцевого чату.
Емоційно люди реагують і на тривале очікування швидкої допомоги.
“Викликали швидку, чекали п’ять годин. Нам ще сказали, що це пощастило. Приїхав зовсім молодий хлопець і консультувався телефоном. А до цього до однієї бабусі швидка так і не доїхала — вона померла, поки чекала. На все місто лише десять швидких. Просто жах”, — написала мешканка в одному з місцевих обговорень.
Кількість подібних скарг свідчить, що проблеми з доступністю медичної допомоги хвилюють багатьох мешканців окупованих територій і регулярно стають предметом обговорення в місцевих спільнотах. Не менш складною є ситуація і з первинною медициною. За словами жителів Сіверськодонецька, у міській поліклініці працюють лише два терапевти. Щоб потрапити на прийом, люди займають черги ще о третій годині ночі. Кількість талонів обмежена, тому частина пацієнтів так і не потрапляє до лікаря. Про кадрову кризу говорять не лише пацієнти.
Один із медиків окупованої Луганщини, який погодився поспілкуватися з нами на умовах анонімності, розповів, що дефіцит кадрів став звичною частиною роботи.
“Медиків фактично немає. Хтось виїхав, хтось відмовився працювати. Зараз у нас дуже великий кадровий голод. Я фактично працюю на трьох ставках, тобто виконую роботу трьох лікарів, але зарплату отримую лише за одну. І така ситуація серед колег не рідкість”, — розповів він.
Схожі оцінки дають і звичайні мешканці окупованих територій. Одна з жительок Старобільського району розповіла, що за останні роки рівень медичної допомоги суттєво погіршився.
“Зараз я можу сказати, що в нас повний занепад медицини в районі. Я пам’ятаю, як це було при Україні. У Біловодську та Старобільську проводили базові операції, завжди надавали допомогу, і 90% своїх проблем можна було вирішити на місці. Зараз уже навіть якщо ти зламав руку, то тобі не накладають гіпс у найближчому медичному пункті, а відправляють до Луганська. А в самому Луганську через великий потік пацієнтів лікарні переповнені”, — розповіла вона.
Донеччина
Про нестачу спеціалістів свідчать і цифри, які самі російські чиновники озвучують у своїх виступах. У привітанні до дня медичного працівника окупаційний керівник Луганщини повідомив, що в системі охорони здоров’я працюють понад 47 тисяч людей, з яких близько двох тисяч — студенти-медики.
Фактично це означає, що дедалі частіше до роботи залучають майбутніх лікарів, які ще не мають достатнього практичного досвіду. Таким чином окупаційна влада намагається компенсувати нестачу кадрів.
Під одним із дописів про роботу дитячої лікарні в окупованому Маріуполі розгорнулася показова дискусія.
Батьки розповідали, що у випадку травм або необхідності оперативного втручання дітей часто направляють не до Маріуполя, а до Донецька чи Мангуша. Одна з жінок повідомила, що після травми пальця в дитини їй відмовили в обстеженні та направили до іншої лікарні. Інша розповіла, що навіть нескладну операцію з видалення атероми її дитині запропонували робити лише в Донецьку. У коментарях люди дивувалися, що про існування окремих медичних відділень багато мешканців взагалі нічого не знають.
Паралельно з цим пабліки Маріуполя заповнені рекламою приватних медичних центрів, які пропонують швидкий виїзд лікаря додому та широкий перелік послуг. Однак вартість такого лікування часто є непідйомною для більшості місцевих жителів. В оголошенні називають ціну виїзду — це 5000 рублів.
Жителі Хрустального на Луганщині показали, в якому жахливому стані перебуває один із медзакладів міста. За їхніми словами, інфекційне відділення закрили на ремонт, тож пацієнтів розміщують у приміщенні колишнього шкірно-венерологічного диспансеру.
На цьому тлі виникає закономірне питання: якщо медицина на окупованих територіях справді отримує десятки мільярдів рублів фінансування, якщо будуються нові амбулаторії та відкриваються нові медичні заклади, то хто саме має в них працювати? Самі російські чиновники регулярно повідомляють про нові медичні об’єкти, але одночасно визнають необхідність завозити лікарів із віддалених регіонів Росії, залучати студентів і запускати спеціальні програми для подолання кадрового дефіциту. У результаті між офіційною картинкою та реальністю утворюється помітна різниця. У звітах говорять про розвиток медицини, нове обладнання та мільярдні вкладення. Натомість місцеві жителі говорять про черги до лікарів, відсутність спеціалістів, проблеми з викликом швидкої допомоги та необхідність їхати за медичною допомогою в інші міста. І поки російські медіа продовжують звітувати про успіхи, саме кадровий дефіцит залишається однією з головних проблем медицини на окупованих територіях Луганщини та Донеччини.
Читайте також: Як Росія знищує соціальну сферу на окупованих територіях: друга частина розслідування.
