Одним із ключових наративів російської пропаганди є твердження про нібито “насильницьку українізацію” Луганської та Донецької областей. Російська влада стверджує, що до 2014 року мешканці регіону зазнавали “утисків” через використання російської мови, а після так званого “звільнення” цих територій Росією нібито отримали можливість вільно нею користуватися в усіх сферах життя.
Чи справді на території Луганської та Донецької областей проводилася “насильницька українізація”, яким був реальний статус російської мови до 2014 року та чому заяви російської влади про її “заборну” або “утиски” не відповідають дійсності – читайте в матеріалі ТРИБУН.
“Насильницька українізація Донбасу тривала до 2014 року”
У День слов’янської писемності та культури, який відзначають 24 травня, так званий доцент кафедри політології Донецького державного університету Кирило Черкашин заявив:
“До 2014 року на Донбасі київська влада фактично вела насильницьку українізацію”.
За його словами, “коли ситуація змінилася і нав’язування зникло, переважна більшість жителів вважали за краще спілкуватися та писати російською мовою”. Йдеться про період після окупації Росією частин територій Луганської та Донецької областей у 2014 році.
Крім того, Черкашин стверджував, що “більшість мешканців Донбасу та колишньої України усвідомлено обрали російську мову як спілкування”.
У своїх пропагандистських тезах він також просував “велич” російської мови та необхідність боротися за російську культуру.
Міф про нібито “заборону” та “утиски” російської мови на Донбасі, а також про необхідність її “захисту” активно поширює так званий історик та один із видатних діячів “Російської весни” на Донбасі Мирослав Руденко.
Він зазначає, що “Донбас послідовно відстоював російську мову, починаючи з 1990-х років – суспільно-політичними методами. Однак, у 2014 році жителям регіону довелося захищати це право вже зі зброєю в руках”.
Також Руденко заявляє:
“Російська мова – найважливіша складова нашої культури, її основа. Водночас – основа для нашої самосвідомості. Події на Донбасі розпочалися в той момент, коли були замахи на право рідною мовою для мешканців Донбасу. Верховна Рада заборонила тоді російську мову як регіональну, спробувала скасувати закон про регіональні мови”.
Усі ці заяви містять твердження про нібито “насильницьку українізацію” Луганщини та Донеччини, “утиски” жителів регіону через використання російської мови, її нібито “заборону” в різних сферах життя. Також поширюється теза про те, що лише після приходу Росії мешканці змогли відстояти право вільно нею користуватися.
Проаналізуємо, що насправді відбувалося на цих територіях до 2014 року та який статус мала російська мова.
Статус російської мови до 2014 року на Луганщині та Донеччині
На сайті Уповаженого із захисту державної мови опубліковано огляд щодо обмеження функціонування української мови на окупованих територіях України, який був проведений Уповноваженим із захисту державної мови у співпраці з Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, Крайовою Радою Українців Криму (КРУК), Рухом добровольців “Простір свободи”. Він містить також інформацію щодо використання російської мови на Луганщині та Донеччині до 2014 року.
Донецька область
Донецька обласна рада ухвалила рішення від 16 серпня 2012 року № 6/14-346 “Про реалізацію Закону України “Про основи державної мовної політики” в Донецькій області”, згідно з яким “російська мова в Донецькій області є регіональною мовою, на яку поширюються передбачені Законом заходи щодо її розвитку, використання та захисту”.
Надання російській мові статусу регіональної дало можливість використовувати її в роботі, діловодстві, документації, спілкуванні з відвідувачами, у сфері освіти, а також в офіційній інформації про діяльність органів місцевого самоврядування.
До 2014 року в освітніх закладах російська мова функціонувала поряд з українською. За даними огляду, на початок 2013-2014 навчального року в Донецькій області діяло 367 шкіл, у яких навчання здійснювалося українською та російською мовами. Російською мовою навчалося 49,64% учнів. Станом на 2013 рік у дошкільних навчальних закладах російською мовою виховувалося 26,34% дітей.
У культурній сфері також не існувало ніяких обмежень. Театри ставили вистави українською і російською мовами.
Російська мова вільно використовувалася й в медіа: більшість періодичних видань виходила нею або мала російськомовні версії. Як зазначається в огляді, “станом на 2005 рік у Донецькій області було зареєстровано 990 періодичних видань, з яких тільки 18 видавалися виключно українською мовою, 69 газет і журналів видавалися українською та російською, а решта – російською мовою”.
Луганська область
Луганська обласна рада також надала російській мові статус регіональної 17 серпня 2012 року. Водночас, як повідомляється в огляді Уповаженого із захисту державної мови, таке рішення не ухвалилося у Сватівському, Білокуракинському, Новопсковському та Марківському районах. Пресслужба Луганскої обласної ради в коментарі УНІАН пояснила це тим, що російську мову вважають рідною менше 10% жителів.
Крім того, було ухвалено рішення від 24 листопада 2006 року № 6/11 “Про затвердження Програми розвитку та функціонування української та російської мов у Луганській області на 2007-2010 роки”. Воно містило рекомендації, зокрема щодо відкриття російських гімназій на базі загальноосвітніх шкіл № 10 і № 60.
На початок 2013-2014 навчального року в школах Луганської області 54,34% учнів навчалися російською мовою. У дошкільних навчальних закладах російською мовою виховувалося 64,48% дітей. В області діяв 181 навчальний заклад, де навчання здійснювалося українською та російською мовами.
Щодо культурної сфери в області: два театри ставили вистави українською та російською мовами.
Варто відзначити, що до 2014 року на території Луганської та Донецької областей російська мова не лише вільно використовувалася в культурній, освітній, політичній, медійні та побутових сферах, а й мала статус регіональної. Жодних “заборон” не існувало.
Той факт, що на Луганщині та Донеччині функціонувала українська мова та впроваджувалася в усіх сферах, є абсолютно нормальным, оскільки ці території є частиною України. Згідно зі статтею 10 Конституції України “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”. Водночас у статті зазначено, що “В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”.
Твердження про нібито “насильницьку українізацію” територій та “утиски” не відповідають дійсності.
Під час повномасштабного вторгнення, 12 червня 2026 року, Президент України Володимир Зеленський підписав закон № 4699-IX, який передбачає виключення російської мови з переліку мов, до яких Україна застосовує положення Європейської хартії регіональних або міноритарних мов.
Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук прокоментував це рішення так:
“Російську мову вилучено з переліку мов, до яких Україна застосовує положення Хартії. Це справедливе й закономірне рішення. Мова держави-агресора не може користуватися інструментами захисту, створеними для підтримки мов корінних народів і національних спільнот. Україна захищає державну мову, поважає мовне й культурне різноманіття та позбавляє російський імперський вплив привілеїв, якими він роками зловживав. Це рішення – про гідність, справедливість і мовну безпеку України”.
Зараз на окупованих територіях Луганської і Донецької областей триває політика “русифікації”. Окупаційна влада запровадила російську мову як єдину мову для функціонування в усіх сферах. Українська мова заборонена для використання та витіснена з публічного простору.
Читайте також: “Перший ремонт за 50 років”: маніпуляції та фейки навколо СК “Спарта” в Донецьку
