Олександр Кучинський родом з Сєвєродонецька. Там він опанував мистецтво малювання та викладав у художній школі. Маючи бажання популяризувати рідний край, він створив проєкт під назвою “Індустріальний рай”.
Виданню ТРИБУН Олександр розповів про зародження “Індустріального раю” та бажання створити післявоєнний проєкт після деокупації Луганщини.
Культуру мешканці Луганщини забрали з собою
“Росіяни кажуть, що до їхнього приходу у нас на Донбасі не було культурного життя. Але ж це повна маячня. Навпаки – з їхнім приходом цей розвиток зупинився. Та і більшість населення виїхало, то й культуру забрали з собою” — говорить художник.
Олександр також додає, що на його думку Сєвєродонецьк дуже активно розвивався. Саме в крайні роки до початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.
“Відкривалося багато нових закладів, гуртків та майданчиків, де кожен зміг би знайти однодумців. Мої друзі хотіли створити музичну резиденцію. Підготували приміщення, до відкриття залишалося кілька місяців, коли його перервало російське вторгнення у 2022 році. В Сєвєродонецьку було потужне музичне ком'юніті. У крайні, до вторгнення, роки проводилося багато рейвів і фестивалів, де виступали не тільки місцеві артисти, але й приїжджали люди з інших міст України. Тут були всі умови для розвитку андеграунду. Звісно, весь розвиток перервався через те, що всі активні учасники культурних процесів були вимушені поїхати. Зараз наші музиканти та діджеї виступають в різних локаціях по всій Україні та Європі. Те, що ці заходи були досить часто і збирали велику публіку, свідчить про потребу серед місцевих заявляти про свою позицію. А також, як би не сумно було про це говорити, щоб потім було що показувати деяким упередженим українцям, які транслюють шкідливі стереотипи про схід”, – каже митець.
Говорячи про перепони на шляху до культурного розвитку Сєвєродонецька, Олександр зазначає, що складно було працювати, зокрема, із керівниками палаців культури.
“Спочатку вони погоджувалися на співпрацю та обіцяли допомогти, але згодом просто зникали або ж надовго затримували процес. Той же приклад моїх друзів, які майже відкрили музичну резиденцію. Їм пообіцяли виділити приміщення, а вони у свою чергу – зробити там ремонт. Але для того, щоб підписати папери, потрібно було декілька місяців “бігати” за директоркою, щоб вона поставила підпис. Не знаю, може це в силу віку та інших поглядів на життя міста. Але якщо вона й після вторгнення все ще працює, але вже на ворожому боці – причини зрозумілі”.
Художнє мистецтво
Малювати Олександр Кучинський почав ще з дитинства. До знарядь праці він брав все, що було під рукою. Вправне володіння фарбами, олівцями та пензликами перетворило маленьке хобі на велику роботу.
“Так, це моя робота, з якої я маю заробіток. Я закінчив й художню школу, а в процесі навчання зрозумів, що хочу стати художником”, – додає митець.
У рідній художній школі Сєвєродонецька чоловік деякий час викладав та навчав дітей малювати.
“Пішов працювати до школи, бо був потрібний стабільний заробіток. Відсутність стабільності є специфікою роботи будь-яких творчих професій. Наша школа ділила будівлю із музичною. Тому не вистачало класів та простору, щоб задовольнити потребу у бажаючих. Був великий конкурс на одне місце. Тому ми намагалися вийти із цього становища, але проблема так і залишалася”.
З 2020 року художник почав брати участь у виставках. Першою була у Лисичанську на покинутих будівлях міста. Її проводив засновник виставкового простору “Гарелея неотодреш” Віталій Матухно.
“Ця виставка була важливим стартом для моєї творчої кар’єри. Складно вибрати якусь одну, бо кожна була по-своєму важлива. Як певний творчий період – так, можу сказати що це були важливі роки.”, – зазначає художник.
Одна із важливих картин для Олександра залишилася в окупації.
“Я написав її у лютому 2019 року. На ній зображена статуетка Діви Марії. В цю роботу вкладений сенс вибору для кожної людини. А я її створив саме перед виборами президента в Україні. Там зображено два майбутніх вектора, у якому буде рухатися наша країна. А після вторгнення вона набула для мене більш моторошного значення”, – говорить чоловік.
Окрім того, ще у 2015 році Олександр створив сторінку в інстаграмі під назвою “Індустріальний рай”.
“Я не переслідував жодної мети, коли створив її. Виклав кілька фото “Азоту”. Згодом на сторінку почали підписуватися люди та цікавилися місцями, які зображені у постах. Я почав думати над подальшою концепцією ведення “Індустріального раю” й за деякий час побачив результат. Це переросло у справжнє дослідження Донбасу. Об’єми проєкту збільшилися, а підписникам ставало все цікавіше спостерігати за рідними місцями. Тільки після початку повномасштабної війни у 2022 році стрічка сторінки перетворилася на своєрідний некролог знищених росіянами міст нашого краю”, – каже митець.
Вторгнення 2022
Прокинувшись о 6 ранку від дзвінка сестри Олександр зрозумів, що почалася повномасштабна війна.
“Хвилин через 30 після розмови, біля міста стався приліт. Стало по-справжньому страшно та був певний шок від усвідомлення того, що насувається. Я почав збирати речі, щоб найцінніше перенести до іншої квартири. Бо на той час я жив біля промзони та чітко розумів, що саме там і будуть йти бої. Так і сталося. Та й та квартира згоріла”, – згадує сєвєродончанин.
У березні чоловік виїхав із міста до Дніпра.
“Одразу в мене було розуміння, що потрібно виїжджати. Адже у цьому випадку не було думок про те, але, звісно, була надія, що ця фаза війни закінчиться так швидко, як у 2014 році. Та і співвідношення сил у порівнянні України та Росій було значним”.
За словами Олександра Кучинського, після виїзду із рідного міста було надзвичайно важко змиритися із тим, що додому він потрапить не скоро. Тому він взяв паузу щодо написання картин. Бо, каже, що був якийсь психологічний блок із переживань всередині, який не давав цього робити. Але наразі, у планах художника відновити свою роботу.
“У мене вже є ідеї для кількох робіт”, – дадає художник.
Про бачення на Луганщину після її деокупації Олександр посилається на слова Максима Віхрова з форуму від ТРИБУН “Луганщина – це Україна”.
“Це буде мілітаризована, постапокаліптична місцевість. Все буде залежати від того, у якому вигляді нам дістанеться ця територія. Наскільки сильно вона буде зруйнована. Говорячи про відродження культури у тому краї - вона буде, але, на жаль, в меншому пріоритеті ніж відновлення інфраструктури, хоча і не менш важливим. Культура теж потребує певної інфраструктури, якої на Луганщині і до вторгнення, м'яко кажучи, було недостатньо. Є багато інших необхідних сфер, які треба відновити перш за все”.
Художник хоче приїхати додому, але не на постійне місце життя, бо вважає, що важко буде жити у розбитому місті без базових потреб, які б задовольнили комфортне життя.
“Але я б хотів задокументувати стан Донбасу у післявоєнний період. Я обов’язково приїду туди і з цією метою. Бо ми вже зараз маємо екологічну катастрофу, руйнацію міст, природоохоронних територій, знищену промисловість та багато іншого. Світ має бачити наслідки російської окупації”.
Читайте також:Лисичанську присвятив пісні, вірші та книги. Історія поета з Луганщини
