Заселення Луганщини почалося ще в давні часи, коли на її землю ступила нога перших поселенців, життя яких історики та археологи намагалися відповідним чином дослідити. Наразі нам залишені монографії та праці науковців, з яких ми можемо дізнатися про побут первісних мешканців сходу України.
Журналістка видання ТРИБУН поспілкувалася з ученим секретарем Інституту археології Національної академії наук України, кандидатом історичних наук Сергієм Теліженком та з'ясувала, що відомо про перших жителів території сучасної Луганської області.
– Відколи починається людська історія на Луганщині? Коли з’явилися перші стоянки та на місці яких сучасних міст?
– Найдавніші стоянки людей на території сучасної Луганщини датуються епохою пізнього палеоліту. Це 35-10 тисяч років до нашої ери. Серед них слід назвати найбільш відомі стоянки поблизу хутора Рогалик, який є частиною селища Петропавлівка Щастинського району, стоянки Передільської групи (Щастинський район), Говоруха (Алчевський район), Талова-IV (Довжанський район), Ями (Сватівський район).
Середній палеоліт, який датується приблизно 150-35 тисяч років до нашої ери, асоціюється з неандертальцями. Жодної стоянки цього періоду на території Луганщини не досліджено шляхом розкопок. Є лише інформація про збори матеріалів на поверхні, яка фігурує у монографії П.П. Єфименка “Первобытное общество. Очерки по истории палеолитического времени” 1938 року. У книзі наведено дані про виявлені неподалік села Колесниківка Щастинського району кременевий гостроконечник, кварцитове скребло, “крупные расколотые куски кварцита, пластины из того же материала и отдельные орудия”. Також П.П. Єфименко згадує про місцезнаходження з матеріалами мустьєрського типу, які походять з Красного Яру, що поблизу міста Луганськ. Місцезнаходження було виявлене у 1925 році луганським археологом С.О. Локтюшевим. Розкопки також не проводилися. До найдавніших слід віднести місцезнаходження “з кварцитовими виробами”, які локалізував у Середньому Подонеччі луганський дослідник В.Вєтров. Найбільша кількість місцезнаходжень, виявлених ним, знаходяться неподалік села Піонерське у Луганському районі на правому березі річки Сіверський Донець. Через війну, яка почалася у 2014 році, досліднику не вдалося провести більш детальні дослідження та встановити вік місцезнаходжень, проте, на його думку, вони відносяться до нижнього палеоліту, який приблизно датується в межах 1 міл.-150 тисяч років до нашої ери. Цей тривалий період пов’язується з Homo erectus.
– Чи можете сказати, звідки прийшли люди, що мешкали на Луганщині, та чому саме на нашому сході? Чим їх приваблював цей регіон?
– Палеолітичні люди залежали від кліматичних змін і, не зважаючи на критичні холоди, якими супроводжувалися періоди зледенінь, адаптувалися до них. Мобільність палеолітичних племен може пов’язуватися з різними причинами – пошуки, експлуатація сировини для виготовлення мисливської зброї та знарядь з обробки впольованих тварин; переміщення за стадами тварин (бізонів, коней); розселення з метою контролю мисливських угідь. Палеолітичні племена не перебували в ізоляції та могли здійснювати багатокілометрові переходи для досягнення певних цілей. Як приклад можна навести комплекс стоянок поблизу села Костьонки, які розташовуються на відстані близько 200 км від покладів кременевої сировини, яку мешканці використовували для своїх цілей. Можна припускати, що для отримання кременевої сировини відбувалися багатокілометрові походи. Не виключається також, що кремінь потрапляв на стоянки в результаті обмінів.
– Кажуть, що перші люди селилися біля річок. Як вважаєте, чому так?
– Жоден представник тваринного світу, до якого належать також і люди, не виживе без води. Відповідно, давні люди завжди селилися поблизу джерел води – струмків або річок. Всі палеолітичні стоянки мають прив’язку до водоймищ, більшість з яких існує й у наші дні.
– Чи можете розповісти про стоянку “Рогалик” біля села Петропавлівка та Говоруха, що неподалік Луганська. Адже вони вважаються одними із найдавніших стоянок. Які їх особливості?
– Поблизу селища Петропавлівка загалом досліджено у тій чи іншій мірі 14 стоянок (Рогалик-І, Рогалик-ІІ і так далі). Разом з Передільською групою стоянок, розташованих приблизно у 3 км на південний захід, вони становлять пам’ятки Рогаликсько-Передільського палеолітичного району. Всі стоянки відносяться до фінального палеоліту і датуються в межах 15-13 тисяч років до нашої ери, а для стоянки Рогалик-VII є також дата 11,5-11 тисяч років до нашої ери. Стоянки об’єднуються авторами досліджень О.Ф. Гореліком та В.Ю. Виборним в межах рогалико-царинківської області або осокорівської культури фінального палеоліту. Вказана культура об’єднує ряд стоянок, розташованих на значній території Подніпров’я та Азово-Чорноморських степів. Спеціалізацією мешканців рогаликсько-передільського палеолітичного району було полювання на тварин – більшість кісток, виявлених на рогаликських стоянках, належало коням. Менше траплялися кістки бізонів, північного оленя та лисиці. На стоянках Рогалик-ІІА, Рогалик-ІІІ, Рогалик-ХІ та Рогалик-ХІІ були виявлені зразки палеолітичного мистецтва у вигляді двох статуеток, ретушер з гравійованим жіночим зображенням тощо.
Пізньопалеолітична стоянка “Говоруха” була відкрита у 1975 році під час проведення досліджень курганів на правому березі річки Лугань. Дослідження проводилися Сіверсько-Донецькою експедицією Інституту археології Академії наук України. Упродовж 1975 та 1976 років розкопки стоянки проводила О.О. Кротова. В одній зі своїх останніх публікацій “Елементи індустрії мізинського типу у верхньому палеоліті Східної України” О.О. Кротова припускає генетичну спорідненість стоянок мізинської культури (Мізин розташовується на Десні), яка датується в межах 19200-17400 років тому.
Цитата з публікації: “Стоянку інтерпретовано як короткотерміновий базовий табір…з ділянками виробничо-побутової діяльності із добре вираженими рисами стоянки-майстерні з обробки кременю, розташованої неподалік від родовища кременю. Техніко-типологічний склад колекції виробів з кременю та прикраса із перламутру знаходять певні аналогії в матеріалах стоянки Боршево-І в Середньому Подонні”.
– Якось ви зазначали, що стоянка Старобільськ-I також одна із найдавніших. А які її особливості та чим займалися люди, які поселилися там?
– Стоянка Старобільськ-І розташовується на лівому березі річки Айдар в межах Старобільська і вважається однією з найдавніших неолітичних стоянок східної частини України. Вона датується початком 6-го тисячоліття до нашої ери та пов’язується з ракушечноярською культурою, основний ареал якої розташовується на Нижньому Доні. Особливістю стоянки є наявність такої ознаки неоліту, як кераміка. В той же час населення стоянки практикувало архаїчне ведення господарської діяльності, яка була спрямована на збирання річкових молюсків, мисливство, риболовлю та розщеплення кременевої сировини. Особливістю кременевого комплексу є вістря для стріл у вигляді трапецій. За технікою виготовлення та морфологією вони нагадують знаряддя пам’ятки Хачі Еламксанлі Тепе, яка розташовується на території сучасного Азербайджану та деяких шарів поселення Сабі Аб’яд, яке знаходиться у Верхній Месопотамії.
– Щодо релігії. Чи відомо щось про це у перших людей на Луганщині?
– Важко про це щось говорити, оскільки жодних ознак релігійних поглядів під час досліджень пам’яток кам’яної доби на Луганщині не виявлено. Проте не виключається, що серед палеолітичного населення були поширені тотемізм та анімізм. Жіночі зображення, які зафіксовані на рогаликських стоянках, можливо, були для давніх майстрів естетичними витворами, але й мали якесь релігійне призначення.
Читайте також: Вугільна промисловість на Луганщині: зародження та особливості
