Уявіть собі Луганськ 1903 року: в цирковому приміщенні біля нинішньої Пушкінської вулиці за 10 копійок можна було побачити "500 видів із п'яти частин світу", послухати фонограф Едісона та подивитися на рідкісні монети. Це був початок кінематографічної ери нашого міста. Через кілька років тут вже працювали стаціонарні кінотеатри з назвами "Ілюзіон", "Фурор" та "Експрес", а технічна інтелігенція — інженери, майстри й техніки — споживала новітні винаходи епохи. Найстаріша кінохроніка Луганська датується лише 1925 роком, але насправді історія кіно в місті почалася на півтора десятиліття раніше і була набагато багатшою, ніж здається.
На зламі віків: коли кіно прийшло до Луганська
Луганськ початку XX століття переживав справжній економічний бум, який створив ідеальні умови для появи нового виду розваг. Місто стрімко розвивалося як промисловий центр, залучаючи освічених фахівців звідусюди.
Тетяна Журавльова, краєзнавиця та викладачка кафедри кіно-, телемистецтва Луганського державного інституту культури і мистецтв, нині двічі переселенка, яка присвятила роки дослідженню цієї теми, пояснює соціально-економічні передумови: "З 1882 року Луганськ офіційно мав статус повітового міста. На початку 1900-х тут з'явилося понад двадцять нових підприємств, активно відкривалися банки, навчальні заклади, культурні установи. Сінематограф лише народжувався і крокував світом".
Ключовим фактором успіху кінематографа стала специфічна аудиторія міста. На відміну від аграрних регіонів, тут формувалася унікальна спільнота технічно освічених людей, які були відкриті до інновацій. Дослідниця підкреслює важливість цього соціального контексту: "На кінець ХІХ ст. у Луганську мешкало багато представників технічної інтелігенції — інженерів, майстрів, техніків. Їх цікавили новітні винаходи, зокрема фотографія та кіно".
Парадоксально, але ця захоплююча історія довго залишалася поза увагою науковців. Системні дослідження кінематографа в регіоні розпочалися лише в останні десятиліття.
"Досліджувати тему кінематографа в Луганську почали доволі пізно. Ні музейні працівники, ані науковці системно не вивчали її. Лише поодинокі згадки — у міських та обласних газетах, у краєзнавчих довідниках чи книгах про історію міста", зауважує Журавльова.
Для відновлення цієї втраченої історії дослідниці довелося збирати по крихтах інформацію з різноманітних джерел. Вона розповідає про свою роботу: "Насамперед місцева преса, що виходила в Катеринославській і Харківській губерніях, а також у Луганську того часу. Мені пощастило опрацювати всі збережені підшивки газет у відділі краєзнавства та фонді рідкісних книг і рукописів Обласної наукової бібліотеки ім. Горького. Окрім того, я користувалася матеріалами краєзнавчих музеїв, архівами та свідченнями старожилів".
Найраніший документальний слід кінематографічних розваг в Луганську веде до літа 1903 року. Тоді місцева преса рекламувала незвичайну для міста подію. Дослідниця цитує архівні документи: "У липні 1903 року «Листок оголошень» Слов'яносербського земства повідомляв про паноптикум-діораму у цирковому приміщенні в районі нинішньої Пушкінської вулиці. Можна було побачити «500 видів із п'яти частин світу, послухати фонограф Едісона й подивитися на колекцію монет. Вхід — 10 копійок, для учнів і солдатів нижчих військових рангів — 5 коп.»"
Тут варто зауважити, що в середньому на теренах нинішньої України хлібина із ржаного борошна коштувала 2 копійки, а мішок картоплі — 35 копійок.
Ця подія символізувала перехідний момент в історії розваг — від традиційних ярмаркових атракціонів до технологічних новинок майбутнього. Однак специфіка того раннього періоду ускладнює дослідження. Журавльова пояснює методологічні труднощі: "В перші роки свого існування кіно виступало як атракціон, який показували після вистав або в цирках. Лише згодом «живі фотографії» переросли у стаціонарні кінотеатри – ілюзіони. Експериментальний та розважальний характер перших років кінематографа є однією з причин, чому збереглося так мало свідчень про його початок у Луганську".
Брак джерел пояснюється й іншими об'єктивними причинами. Стрімкий розвиток міста призводив до постійних змін в його архітектурному обличчі. Дослідниця зауважує: "Також важливо врахувати, що в багатьох містах власники приміщень, де раніше показували кіно, згодом здавали їх під перебудову".
Розквіт кінотеатрів: від "RoLL" до регіонального поширення
Визнання кінематографа в Луганську розпочалося в кінці першого десятиліття XX століття. Саме тоді кіно остаточно перетворилося з ярмаркового атракціону на повноцінну індустрію розваг із власною інфраструктурою та постійною аудиторією.
Перші згадки про стаціонарні кінотеатри з'являються в місцевій пресі близько 1909 року. Журавльова фіксує цей важливий момент за газетними публікаціями: "З 1909–1911 років у газетних оголошеннях на Робочій вулиці згадується театр «RoLL», де показували кіносеанси. У довіднику «Весь Луганськ у кишені» за 1912 рік зазначено: у місті працювали три кінотеатри — «Експрес», «Ілюзіон» і «RoLL»".
Кінематограф швидко інтегрувався в культурне життя міста, знаходячи місце не лише в комерційних закладах, а й у традиційних культурних інституціях. Це свідчило про його визнання як повноцінного виду мистецтва, а не просто розваги. Дослідниця розповідає: "Кіно приходило і до клубів. Найстарішим був Гірничо-комерційний, з найбільшим залом та бібліотекою. Тут ставили вистави та крутили кіно. У народних будинках після аматорських вистав також часто показували фільми".
До 1913 року кіномережа Луганська значно розширилася, що підтверджують офіційні документи міської влади. Журавльова повідомляє про результати архівних пошуків: "В архіві Луганської міської ради за 1913 рік збереглася згадка про перелік електробіографів «Ілюзіон», «Ермітаж», біографів «Експрес», «Художній» та біограф Шарапова".
Кінематографічна лихоманка поширювалася й за межі обласного центру, охоплюючи менші міста регіону. Особливо цікавою є історія Ровеньків, де підприємець налагодив співпрацю з іноземним партнером. Дослідниця деталізує цей випадок: "У Ровеньках 25 червня 1913 року підприємець Іван Буцов (за деякими документами – Буц) відкрив двері свого «Електробіографа». Є свідчення, що це приміщення він здав в оренду французькому громадянину Карлу Августовичу Молле, який імовірно був одним із представників кінофірм або власником кіноапаратури".
Географія кінопоказів стрімко розширювалася, охоплюючи практично всі значні населені пункти регіону. Кожне нове відкриття ставало подією місцевого масштабу.
Журавльова згадує й інші приклади: "У Біловодську перший кінематограф відкрився 1910-го, у Міловому — 1912 року. Відомо, що першим фільмом тут стала стрічка про Бородінську битву. У Старобільську купець Руднєв заснував власний кінотеатр із промовистою назвою «Фурор»".
Однак, є свідчення, що цей кінотеатр в Старобільську могли відвідувати лише привілейовані персони.
Паралельно з розширенням мережі кінотеатрів формувалася професійна система кінопрокату, що зв'язувала український регіон із загальноімперськими та європейськими кіностудіями. Це забезпечувало стабільне постачання новинок і різноманітність програм. Дослідниця пояснює логістику того часу: "У 1913–1914 роках затвердилася система кінопрокату. Вся імперія жила завдяки кільком фірмам — «Брати Пате», студії Олександра Ханжонкова та Т/Д «Тімман і Рейнґардт». Наш регіон до 1917 року обслуговували представництва цих фірм із Харкова, Катеринослава та Ростова-на-Дону".
Особливо інтригуючим є факт спроб власного кіновиробництва в регіоні, що свідчить про високий рівень технічної культури та підприємницької ініціативи місцевих мешканців. Щоправда, ця тема все ще чекає на ретельне дослідження. Журавльова зазначає: "З поширенням цікавості до кіно почалися і перші спроби кіновиробництва. У Луганську, за спогадами старожилів, працювала майстерня братів Сквірських, які знімали власні фільми. Це питання ще чекає на детальне дослідження".
Атмосфера епохи: від таперів до навчального кіно
Кінопокази початку XX століття були набагато більш театральними та інтерактивними, ніж сучасні сеанси. Вони створювали особливу атмосферу завдяки поєднанню візуального ряду з живою музикою, що робило кожен показ унікальною подією.
Музичний супровід був невід'ємною частиною кіноперегляду, хоча кінотеатри часто економили на професійних музикантах. Журавльова описує цю важливу деталь епохи: "Кіно тих часів супроводжувалося музикою грамофона або живим виконанням таперів. На їхню роль часто запрошували учнів музичних шкіл чи аматорів, щоб зекономити на професійних музикантах. Поступово для таперів навіть почали видавати спеціальні посібники навіть з нотами".
Репертуарна політика луганських кінотеатрів була дивовижно різноманітною, поєднуючи комерційні блокбастери з освітніми та культурними програмами. Власники кінотеатрів розуміли необхідність задоволення різних смаків і потреб аудиторії. Дослідниця детально перераховує жанровий спектр: "Браку кінематографічних стрічок не було. Переважно це були фільми, що забезпечували касовий успіх: пригодницькі, любовні мелодрами, комедії («Агонія слави», «Біля каміна», «Чи винен?», «Викрадена левицею», «Острів блаженства»), а також екранізації класики («Гамлет», «Маскарад»). Виходили й науково-популярні фільми історичного та географічного змісту, видові картини («Життя мікробів», «Смерть Карла Сміливого», «Види Києва»)".
Цікавим фактом став літній кінотеатр, який демонстрував унікальний підхід до кінопрограмування. На відміну від зимових кінотеатрів, орієнтованих на розваги, літній кінотеатр ставив акцент на освітній функції. Журавльова повідомляє про цікавий експеримент: "У 1915 році в Луганську діяв літній кінотеатр під відкритим небом: із 125 стрічок, показаних у саду, більшість були науково-популярними".
Освітній потенціал кінематографа швидко оцінили педагоги та громадські діячі. Це призвело до появи спеціальних програм для навчальних закладів, що випередили свій час на кілька десятиліть. Дослідниця підкреслює прогресивність цього підходу: "Кіно активно використовували і в навчанні. Завдяки педагогічним товариствам та земствам для шкіл організовували портативні кінопокази. Цю навчальну функцію кіно в 1917 році підхопили більшовики, які захопили владу. Та це вже інша історія, на якій, можливо, ми зупинимося наступного разу".
Дослідження Тетяни Журавльової відкриває захоплюючу та маловідому сторінку культурного життя Луганська, показуючи, як індустріальне місто на зламі епох ставало частиною світового кінематографічного прориву. Ця історія нагадує нам, що технологічні інновації завжди знаходили свій шлях до прогресивних спільнот, незалежно від їх географічного розташування.
Редакція вдячна Тетяні Журавльовій та Ярославі Цибульській за експертність у висвітленні теми
