Сержант 39-ї бригади морської піхоти Овнан Манукян, відомий серед побратимів як “Друїд”, колись творив скульптури, а сьогодні — боронить Україну на фронті. Його шлях від мистецтва до війни почався в перший день повномасштабного вторгнення Росії, коли ворожі ракети зруйнували його майстерню. Відтоді він присвятив себе службі, об’єднав побратимів у групу “Немезис” і стоїть на захисті країни з тією ж відданістю, із якою колись творив свої шедеври.
Журналістка видання ТРИБУН поспілкувалася з бійцем, аби дізнатися про його шлях та досвід об’єднання спільноти військових із вірменським корінням.
Служба в ЗСУ: початок історії
Овнан Манукян був скульптором, викладав дітям мистецтво. Але в перший день повномасштабного вторгнення Росії 2022 року майстерня чоловіка постраждала від ракет окупантів. Тоді він зрозумів, що настав час змін: відклав мистецькі інструменти й пішов до лав української армії. Відтоді вже четвертий рік служить у Збройних силах.
Сам “Друїд” пояснює цей вибір просто:
“Зараз не час для мистецтва. Що б я не створив — прилетить ракета і все знищить. Який сенс щось створювати? Треба захищати те, що ми маємо”.
Історія позивного та мотивація на фронті
Овнан каже, що побратими прозвали його “Друїдом”, і це прізвисько з’явилося досить природно — він часто ходить босоніж навіть на позиціях. “Так і прижилося: Друїд, а згодом і офіційний позивний”, — згадує він.
За історією, друїди були жерцями кельтів, які виконували духовні, освітні та ритуальні функції в суспільстві. Вони проходили посвячення й уособлювали мудрість, волю та зв’язок із божественним світом.
Військовий розповідає, що на фронті його мотивує просте, але сильне відчуття: він на своєму місці. “Я прийшов добровільно. Я багатодітний, і можу “списатися” будь-якої миті. Але за чотири роки такої думки не виникало, бо, скажімо так, у мене виходить добре виконувати свою роботу”, — пояснює чоловік.
Зараз війна для Овнана стала не просто обов’язком, а ще однією професією, яку він вже не може покинути.
Як підкреслює “Друїд”, якби можна було повернути час назад, він нічого не змінив би. Планує повернутися до мистецтва після перемоги. Нині ж військовий творить більше “для душі”: малює, різьбить маленькі скульптури для себе та побратимів. Раніше ж працював із монументальними формами — створював великі роботи з дерева та каменю.
Закарбовано в пам’яті: які операції на фронті стали знаковими
Найбільш знаковими для сержанта Овнана стали операції, у яких він сам брав участь.
“Кожна операція по-своєму унікальна, по-своєму запам’яталася. Неможливо забути те, через що ми там проходимо. Усі моменти закарбовуються в пам’яті, і кожен відрізняється від іншого”, — каже він.
Серед таких операцій — штурм лівого берега Херсонщини, операції на островах Херсонщини та на Сумщині. У цих завданнях бригада вдало виконувала свої задачі, втім, не обійшлося без втрат:
“Під час першого завдання загинув мій другий номер — це велика втрата для мене; під час другого, на островах Херсонщини, загинув командир нашої групи, а під час третього, на Сумщині, моя група потрапила під танковий обстріл і багато побратимів дістали важкі поранення”, — згадує “Друїд”.
Сім’я та її значення
Овнан Манукян — батько трьох дочок. Втім, про війну він дітям не розповідає — ні про бойові завдання, ні про власні переживання. Ділиться лише тим, що їм цікаво: як проходять навчання, які тренування бувають, де й чому їх проводять.
Чоловік зазначає, що доньки вже звикли до того, що бачаться з батьком не так часто, як хотілося б. Вони розуміють: “Поки війна, тато потрібніший там”. Тому розлуку сприймають із дорослою терплячістю.
Військовий зізнається: коли повертається додому, він проводить час із дітьми так, як і всі батьки: гуляє, спілкується з ними. Та сімейні традиції й святкування змінилися. “З початку війни все відклали на потім: і свята, і традиції. Люди вже якось звикли до війни, і поки ми їх не відзначаємо”, — каже він.
Війна як мистецтво
Сприйняття мистецтва, зізнається “Друїд”, однозначно змінилося — але відчує він це повною мірою лише тоді, коли повернеться до великих робіт, як було в мирні часи.
“Війна — це теж мистецтво”, — каже сержант.
Водночас він пояснює, що як на фронті, так і у творчості, задіяні всі виміри людини: тіло, розум і душа.
“Митці створюють “з душею” — так і на війні: воїни віддаються “від душі” своїм задачам, ризикуючи життям без права на помилку”.
Боєць переконаний, що після війни мистецтво стане ще глибшим і сильнішим. Бо й там, і тут потрібні терпіння й витривалість. Як над великою скульптурою чи картиною треба працювати довго та зосереджено, так само й на фронті завдання потребують наполегливості. Цей досвід, каже “Друїд”, неодмінно передасться в мистецтво.
Як утворилася група “Немезис”: від ідеї до сьогодення
Ідея створення організації “Немезис” виникла поступово. З перших днів повномасштабної війни багато вірмен — громадян України — пішли на фронт. Серед них були й друзі Овнана Манукяна. Вони підтримували зв’язок, допомагали одне одному, передавали досвід і поступово формували спільноту побратимів.
Восени 2022 року постала потреба заявити про себе публічно. Причиною стала дезінформація російської пропаганди: мовляв, на боці ворога воюють і вірмени, отже, весь народ підтримує агресора. Насправді ж чимало вірмен — громадян України — захищають країну в складі ЗСУ.
“І тоді ми вирішили якось заявити про себе, щоб поставити противнику “шах і мат”. Довести, що на боці України теж є багато місцевих вірмен, які перебувають на фронті й тримаються разом”, — зазначає “Друїд”.
До цього моменту ніхто й не думав оформлювати організацію офіційно: достатньо було товариської підтримки. Попри це, вона має власні символи.
Емблема “Немезису”, біла на чорному тлі, зображує вірменський символ вічності над двома схрещеними мечами, а на прапорі присутні знаки, пов’язані з Тиграном Великим, легендарним вірменським царем, відомим за розширення своєї імперії.
Засновник каже, що назва “Немезис” — не випадкова — вона натхненна історичною операцією “Немезида”. Коли постало питання, як назвати новостворене братерство, згадали приклад предків. Колись вірмени боролися проти Османської імперії. Тоді борці провели успішну операцію зі знищення лідерів цієї імперії та символічно назвали її “Немезида”.
Тепер історія повторюється: українці та вірмени знову стоять пліч-о-пліч, але вже у боротьбі проти іншої імперії — російської. Тож назва стала не лише відсилкою до минулого, а й символом тяглості боротьби, спадкоємності поколінь.
Тисячі вірменів обмінюються досвідом та підтримують свій народ
Взаємодія в спільноті військових різних родів військ базується насамперед на підтримці та обміні досвідом. “Ми допомагаємо одне одному, чим можемо, — пояснює Овнан. — Військовим постійно щось потрібно: збори, ресурси, контакти з діаспорою, волонтерами”.
Обмін досвідом тут є обов’язковою частиною професії. Багато хто з учасників спільноти обрав військову справу на все життя, тому взаємодія між солдатами допомагає вдосконалювати навички та краще виконувати завдання.
Для комунікації використовуються різні канали: є вірменські спільні чати, а також окремі чати для конкретних груп. “Багато вірмен — у Збройних силах України, і ми тримаємо між собою постійний зв’язок”, — додає сержант.
Внутрішня “кухня” “Немезису”
Як розповідає “Друїд”, в основі спільноти лежать як національні, так і військові традиції.
“Ми об’єднані насамперед тим, що ми — вірмени і воїни”, — пояснює він.
Кожен учасник дотримується народних традицій, навіть без спеціальних домовленостей. До цього додаються професійні військові звичаї, до яких належать ключові цінності — відвертість, мужність, честь та інші військові характеристики.
Хоча наразі війна не дозволяє збиратися всім разом, зустрічі все ж відбуваються там, де це можливо: на фронті, у прифронтових населених пунктах або під час відпусток. Сержант каже, що побратими часто спілкуються не лише в інтернеті, а й наживо.
Скільки військових зараз у групі
Засновник розповідає, що наразі точну кількість учасників назвати складно, бо група постійно росте. “Ми подаємо приклад об’єднаності всім вірменам, хто дотримується аналогічних традицій, і вони долучаються до нас. Молоді та старші вірмени в Збройних силах України — всі одне одного знають, спілкуються, підтримують та допомагають”, — додає Овнан Манукян.
Цікаво, що група “Немезис” не є офіційно зареєстрованою організацією. “Ми просто військове братерство”, — пояснює “Друїд”.
Причина проста: тисячі вірмен служать у різних підрозділах, бригадах та на різних ділянках фронту, тож створити спільну офіційну структуру наразі складно. Поки що бійці тримаються разом як братерство, живучи тут і зараз. Що буде далі, залежить від завершення війни.
Група вірмен після війни
Що буде з “Немезисом” після закінчення війни? Засновник наголошує: багато його учасників уже пов’язали своє життя з військовою професією і, ймовірно, залишаться у ЗСУ. “Тоді ми можемо створити щось спільне або спробувати служити разом в одному підрозділі”, — каже він.
Але точний формат залежатиме від обставин після війни. Незмінним, зазначає Овнан, залишиться одне: взаємодія та підтримка триватимуть, адже для багатьох — це професія на все життя.
Бачення перемоги
“Друїд” вважає, що перемога України буде важкою. “Ворог набагато сильніший — і за чисельністю, і за озброєнням”, — пояснює він.
Втрати є з обох боків, і військові відчувають втому.
“Багато хто вже виснажений війною, хоч ми про це не говоримо. Але нас не зломити — ми будемо стояти до останнього”, — резюмує Овнан Манукян.
Читайте також:
- “Окупація зараз – максимально жорсткий режим”: інтерв’ю з Артемом “Східним”. Частина 1.
- “Вдома на мене чекають лише могили рідних”: Артем “Східний” про окупацію, війну та цивільних полонених. Частина 2.
