Назви міст Луганщини — це сліди епох, що змінювали одна одну: імперська колонізація, радянська індустріалізація, незалежність і тепер — боротьба за відновлення власної ідентичності в умовах війни. За останнє десятиліття регіон пережив найбільшу топонімічну трансформацію в своїй історії: Краснодон став Сорокиним, Красний Луч — Хрустальним, Первомайськ — Сокологірськом, а Новопсков отримав нову українську назву Айдар. Ці зміни — не просто заміна літер у документах. Це символічне повернення території до українського простору, очищення від радянських і імперських нашарувань та переосмислення історії, яку заново пише держава, громада і час.
Детальніше про це — в матеріалі ТРИБУН.
Процес перейменування міст Луганської області відбувався у два великих етапи.
Перший — декомунізація 2016 року, коли Україна на виконання законів про засудження тоталітарних режимів перейменувала населені пункти, що носили імена радянських діячів або мали ідеологічне забарвлення. Це були назви на кшталт “Стаханов”, “Свердловськ”, “Краснодон”, “Червонопартизанськ”, а також формальні “першотравневі” чи “красні” топоніми. Вони не мали локального історичного коріння — це були штучні назви, створені для радянської міфології.
Другий етап — дерусифікація у 2024 році, коли Україна продовжила очищення топонімічного простору від російського впливу, особливо після повномасштабного вторгнення. Тут мова вже не тільки про радянську символіку, а й про русифіковані форми назв (як у випадку із Сєвєродонецьком), або про міста, назви яких продовжували відтворювати радянські наративи (Молодогвардійськ, Первомайськ).
Обидві хвилі працювали на те, щоб повернути Луганщині її первісну топонімічну палітру, відновити забуті українські назви та прибрати політичний шар, який десятиліттями формував уявлення про регіон як “радянський промисловий анклав”, а не органічну частину України.
Історія перейменувань: як змінювалися міста Луганщини
Історія перейменувань міст Луганщини — це фактично історія відновлення їх справжніх імен. Кожне з міст пройшло через кілька етапів трансформацій — від дореволюційних імен до радянських і, зрештою, українських.
У 2016 році першими були повернуті назви тим населеним пунктам, які за радянських часів отримали імена керівників партії або діячів тоталітарного режиму. Так, колишнє Вахрушеве, назване на честь радянського функціонера, отримало природну й більш локальну назву Боково-Хрустальне — вона відсилає до історичних шахтарських поселень, що існували тут ще до радянської доби.
Подібним шляхом повернуло собі автентичність і місто Свердловськ, яке носило ім’я більшовика Якова Свердлова. Офіційно воно стало Довжанськом — назвою, пов’язаною з річкою Довжик та давніми поселеннями на її берегах. Це один із показових прикладів того, як топонім звільняється від суто політичного нашарування і повертається до географічної логіки.
Не менш символічною була зміна назви Кіровська, що десятиліттями вшановував радянського діяча Сергія Кірова. Насправді історична назва міста — Голубівка, і саме її повернули у 2016 році. Це було відновлення не лише топоніма, а й пам’яті про довоєнний період регіону, який у радянські часи часто стирали.
Один із найгучніших прикладів декомунізації — місто Стаханов, назване на честь міфологізованого “ударника праці” Олексія Стаханова. Його справжня назва — Кадіївка, яка існувала тут до 1937 року. Повернення цієї назви стало символом очищення від радянської пропаганди й повернення реальної історії, яку радянська влада намагалася переписати.
Так само Красний Луч зі своїм характерним радянським “красним/червоним” коренем перетворився на Хрустальний — назву, що більше відповідає природному ландшафту навколишніх териконів і гірських форм.
Артемівськ, названий на честь більшовика Артема Сергєєва, знову став Кипучим — так колись називалося місцеве шахтарське поселення, відоме своїми активними промисловими процесами та “кипучим” життям шахт.
Ще одним прикладом повернення локальності стало місто Петровське, яке в радянські часи отримало спрощену ідеологізовану назву. Воно стало Петрово-Красносіллям — топонімом, що зберігає історичну основу “Петрово” і водночас точно відображає географічну структуру місцевості.
Одним із найвідоміших перейменованих міст став Краснодон, важливий символ радянського героїзму, прославлений у пропагандистських сюжетах про “молоду гвардію”. У 2016 році йому повернули назву Сорокине, яка існувала тут до радянізації регіону. Це підкреслило відмову від радянського міфотворення та прагнення вивести міста Луганщини з-під тиску штучних історичних наративів.
Завершувала хвилю 2016 року зміна назви Червонопартизанська, який отримав нове українське ім’я — Вознесенівка. Ця назва несе в собі локальний, а не ідеологічний зміст, що відповідає загальній логіці декомунізації.
У 2024 році почалася друга хвиля перейменувань — дерусифікація. Вона торкнулася міст, назви яких не були суто радянськими, але походили з російської мовної традиції або продовжували підтримувати радянські символічні сюжети.
Так, Молодогвардійськ, назва якого була пов’язана з радянським міфологізованим підпіллям, став Отаманівкою. Нова назва повернула місту український контекст — замість радянського героїчного наративу тепер звучить термін, пов’язаний із традицією козацького самоврядування.
Місто Первомайськ, назване на честь радянського свята 1 травня, отримало назву Сокологірськ. Це топонім, що відсилає до природних особливостей місцевого рельєфу, зокрема до пагорбів, які плавно підіймаються над навколишньою долиною.
Цього ж року було виправлено назву міста Сєвєродонецьк, яка виникла під впливом російської орфографії. У 2024 році місто отримало коректну українську назву Сіверськодонецьк, що відповідає історичній назві річки Сіверський Донець і загальним нормам української топоніміки.
Реакція суспільства на перейменування
Після оприлюднення відповідної Постанови, люди розділилися на “2 табори”: хто підтримує рішення депутатів та вважає доцільним перейменувати русифіковані назви, а хто категорично проти та вважає дану ухвалу “не на часі”. Однак, більшість українців висловилася негативно. Громадяни зазначили, що дерусифікація потрібна, та нині варто витрачати кошти на потреби української армії, а отже таке рішення є невчасним. Наприклад, сіверськодонеччани гостро відреагували та зауважили, що для них місто назавжди залишиться Сєвєродонецьком.
Однак процес перейменування міст Луганщини — це не косметична зміна на карті. Це символічне завершення епохи, коли регіон перебував під сильним радянським та російським ідеологічним впливом. Нові назви повертають містам історичний зміст, локальну ідентичність і українське коріння.
“Ми живемо у такий час, коли важливо вкладатись у розвиток життя, науки, суспільства нашої держави. Перейменування вулиць, населених пунктів та районів дає змогу нагадати, що потрібно вшановувати пам’ять своїх героїв, які зробили внесок у майбутнє нашої держави та її існування в цілому”, — зазначає юристка громадської організації “Донбас СОС” Богдана Гончар.
За її словами, Україна не зможе досягти заможного майбутнього без подолання спадщини тоталітаризму, оскільки вони несумісні. Перейменування населених пунктів, районів та вулиць, пов'язаних із комуністичним режимом, на думку правозахисниці, є необхідною умовою для соціальних змін. Багато посткомуністичних країн вже пройшли цю декомунізацію. Залишати комуністичні назви було б непослідовно, адже це суперечить засудженню жорстоких режимів.
Україні потрібна модернізація, яка неможлива без усунення тоталітарних символів.
При цьому Богдана Гончар наголошує, що законодавство не зобов’язує людей змінювати їх документи.
“Зміна назви вулиць, населених пунктів та районів не вважається підставою для зміни реєстрації місця проживання. Перереєстрацію місця проживання можна провести під час обміну паспорта чи зміни прізвища, тобто у випадках, коли є пряма потреба”, — зазначила юристка.
Якщо змінюється назва населеного пункту, районів або вулиці, документи на право власності на нерухомість теж залишаються чинними. Закон не вимагає внесення змін до свідоцтв про право власності, спадщину, купівлю-продаж або дарування. Зміни в цих документах потрібні лише тоді, коли власник планує здійснити нотаріальні дії з нерухомістю – продати, подарувати чи передати у спадок квартиру, будинок чи інше майно.У такому разі власник може подати заяву до органу державної реєстрації прав на нерухоме майно про внесення змін у зв'язку зі зміною назви населеного пункту, району або вулиці. Заяву можна подати особисто або через довірену особу.
Якщо потрібно продати, подарувати чи успадкувати нерухомість, у місцевих органах містобудування та архітектури можна отримати довідку про перейменування населеного пункту, району, вулиці. На основі правовстановлюючих документів зі старою назвою та довідки нотаріус видає новий документ з новою адресою.
Це відновлення топонімічної справедливості, яке стане повноцінним після деокупації — коли міста знову повернуться до українського адміністративного та культурного простору.
Читайте також: Неочевидна Луганщина: забуті скарби та історії міст, про які ви не знали.
