Окупаційну стрічку Луганська можна порівняти з вітриною торгівельного центру — яскраві плани нових ЖК, відкриття магазинів, повна посадка в кафе і ресторанах. Але якщо гортати далі, крізь цю картинку проступає інше: кражі "домушників", вбивство колготками, інше — вже ножем, вода за розкладом, комуналка зростає, брак зв’язку та інтернету. Валентина Троян, журналістка і представниця Інституту масової інформації у Луганській області, читає цю стрічку щодня — і знає, де в ній правда, а де бутафорія. Камілла Луганська, волонтерка, чує те саме від земляків, що залишилися в місті. Разом вони складають картину, якої не покаже жоден окупаційний канал.
Копійки для пропаганди
Окупаційні медіа активно формують картину "відбудови" та нібито нормального життя: новини про житло і ремонти створюють враження стабільності. Але кримінальні зведення все одно прориваються у стрічку — і показують інше суспільство, де за роки війни змінилися правила, зросла кількість зброї та зникло відчуття безпеки.
"Те, що там відбувається і про що пишуть, для мене цілком передбачувано. Все поступово деградує. Не з’являються нові робочі місця, не будують підприємств. На цій території, звісно, не зводять нових заводів, де могли б працювати люди. Навпаки — все повільно занепадає", — каже Валентина Троян.
Будівництво та ремонти в такому контексті вона розглядає як дешевий, але дієвий пропагандистський інструмент.
"Я не думаю, що для російського бюджету будівництво якогось палацу чи відновлення каналізації — це великі витрати. По суті, це копійки. Для Росії це нічого не варте. Але ці копійки можна вкладати у пропаганду — і чому б ні. Там же залишилося багато людей, і частина з них на це ведеться. Нехай це й не великий відсоток, але все одно є ті, хто в це вірить", — пояснює Валентина.
Але навіть ті, хто залишився, за її спостереженнями, поступово відчувають реальний стан речей.
"Я думаю, більшість людей на собі відчула, що їхнє життя не стане кращим, якщо вони не поїдуть звідти", — продовжує вона.
Картину "нормального життя" добре видно і ззовні. Камілла Луганська описує те, що чує від земляків, які живуть в окупованому місті.
"Це, так би мовити, бутафорія — видимість нормального життя. За цією картинкою ховається зовсім інше: відсутність нормальної медицини й освіти, бруд навколо, постійні проблеми з водою та світлом. Безкінечні ремонти труб, через які пів міста сидить без води. Міняють ліфти — а вони попрацюють трохи і знову стають", — розповідає вона.
Є і символічні втрати. У Луганську прибрали трамваї.
"Мене злить те, що в місті фактично вбили трамваї. Хоча, чесно кажучи, це могло статися навіть без війни. Думаю, багато хто пам’ятає, що Пілавов хотів прибрати трамвай з центра, щоб пустити там свої маршрутки", — каже Камілла.
ЖК, кримінал, YouTube
У Луганську зараз будуються кілька житлових комплексів — поруч з колишньо обласною лікарнею, на Якіра та на Коцюбинського. Попри те, що ціни "просто космос", квартири все одно розкуповуються.
"Тут треба дивитися, хто саме купує і за які кошти. І з якою метою. Наскільки це росіяни, а наскільки місцеві. Дурних людей багато. Дурних людей, у яких є гроші. Я, чесно кажучи, не розумію, навіщо вкладати гроші в нерухомість у сірій зоні. Але якщо людина не вважає цю територію сірою і бачить там якісь перспективи — ну що ж, хай витрачає на це свій час, ресурси і життя", — говорить Валентина.
У Камілли новини про нові ЖК викликають подвійне почуття.
"Новини про зведення тут та там нових ЖК додає емоцій від сміху, хто тут зможе купити квартири, до злості, що їх зможуть купити ці самі СВОшники та їх родини, а отже можливе масове заселення Луганська чужими для нього людьми", — каже вона.
Окрема тема — ціни. Усе в місті дорожчає: і товари, і комунальні послуги.
"Все дорожчає, дорожчає комуналка. Хоч рашисти й трохи підняли пенсії — щоб штани та спідниці зовсім не спадали. Але люди, які були в Москві, кажуть, що ціни в Луганську подекуди навіть вищі, ніж там", — розповідає Камілла.
Валентина у своєму щоденному моніторингу зосереджується на тому, що офіційні канали намагаються не показувати: пропаганда, мілітаризація дітей, кримінальна хроніка. На будівництво і "налагодження побуту" звертає увагу лише якщо щось справді виходить за межі звичного. Паралельно вона щодня дивиться YouTube-канали з оглядами міст — ті, де люди просто їдуть і знімають вулиці. Каже: це теж частина роботи.
"Я інколи дивлюся YouTube-канали. Не пропагандистські, а ті, де роблять огляди різних населених пунктів. Щоб зрозуміти, в якому стані все зараз. Людина просто їде, знімає вулиці — і можна щось побачити: як виглядають парки, що відбувається довкола, як усе змінилося. Найчастіше дивлюся Луганськ. Якщо щось зачепить, можу навіть взяти цю тему для себе", — пояснює Валентина.
Про зростання криміналу в стрічці кажуть обидві. Валентина стежить за пропагандистськими каналами. Навіть там приховати реальність не виходить.
"Так, це справді так. Про це пишуть навіть ті самі пропагандистські телеграм-канали. Криміналу там дійсно дуже багато. Я, наприклад, підписана на телеграм-канал так званого Верховного суду "ЛНР" — і там теж можна подивитися, що відбувається. Там не лише повідомлення про нібито викритих "шпигунів". Пишуть і про ДТП, і про вбивства. Тобто про звичайні кримінальні справи, які жодним чином не пов’язані з політикою", — говорить Валентина.
Відсоток тих, хто живе "красивою картинкою" — з відкриттям кафе, квіткових магазинів і купівлею квартир — вона оцінює скептично.
"Це сильна меншість від населення", — каже Валентина.
Де шукати правду
Ті, хто продовжує стежити за новинами Луганщини, зазвичай намагаються перевіряти інформацію з різних джерел — читають медіа, переглядають телеграм-канали, знаходять сторінки місцевих журналістів. Так поступово складається більш реальна картина подій. За офіційними повідомленнями про "будівництво" та "відновлення" стають помітні й інші процеси — соціальні проблеми, зростання криміналу, напруження в суспільстві.
Валентина Троян розповідає, як вона сама орієнтується в цьому потоці інформації.
"Якщо людина заходить на ресурс, де вживається словосполучення "Луганська народна республіка", то до такої інформації варто ставитися дуже обережно. Принаймні на початку краще не сприймати її серйозно", — пояснює вона.
Натомість вона орієнтується на видання, що увійшли до мапи рекомендованих медіа Інституту масової інформації та "Детектор медіа".
"Якщо це видання є на мапі рекомендованих медіа, тоточно можна довіряти. Це "Реальна газета", "Трибун", "Сєвєродонецьк online", "Суспільне Донбас", "Фарватер Схід", "Точка Сходу". Ще раджу звернути увагу на видання "Зміст"", — каже Валентина.
Окремо вона виділяє "Телегазету" — видання, релоковане зі Старобільська, яке поступово відновлює роботу і зосереджується на новинах із цього міста та навколишніх громад.
"На жаль, не можу сказати, що про північ Луганської області пишуть дуже багато — таких новин значно менше. Але, можливо, цьому є пояснення: там можуть бути проблеми з інтернетом або зі зв’язком. Тому інформації звідти просто менше", — зазначає вона.
Читайте також: "Україна має зробити все можливе, щоб діти з окупації не втрачали зв'язок із нею", — Юлія Кішенко.
