Націоналістичне підпілля Луганщини - рух опору російській окупації під час російсько-української війни на сході України, яка почалась у 2014 році. Сформований на основі місцевої організації ВО "Свобода", хоча з його розвитком до нього приєднались нейтральні мешканці регіону. Цей - чи не єдиний централізований та розгалужений рух опору українців на території Луганської області.
Керівництво підпілля
Відомо, що керівниками націоналістичного підпілля на Луганщині були Артем Заіка, Тарас Попов та Андрій Лебідь на початку своєї діяльності.
Підпільний рух на Луганщині умовно поділявся на 5 груп: "Північ" - Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Кадіївка, Алчевськ, Брянка; "Луганськ" - м. Луганськ та околиці; "Схід" - Сорокінський та Довжанський райони; "Південь" - м. Хрустальне, м. Антрацит, Лутугінський раойн; та група "Марківка". Орієнтовна кількість підпільників - 200 осіб.
Початок діяльності
У ніч з 3 на 4 травня Андрій Лебідь і Тарас Попов прибули в м. Ізюм Харківської області. Місто на той момент лишалося крайньою контрольованою українською владою точкою на межі із Донбасом (саме тут було розташовано штаб АТО). Тому датою його народження можна вважати 4 травня 2014 року. Хоча на той час "свободівці" продовжували поєднувати цю діяльність із організацією президентських виборів на Луганщині.
На початок липня вже існувала дієва мережа підпілля. Її структура була приблизно наступною:
– штаб – орган сформований з трьох членів обласного комітету ВО "Свобода", що розташувався у південній Слобожанщині;
– інформатори з окупованої частини Луганщини, які, своєю чергою, ділились на групи за територіальною ознакою (місто, район);
– інформатори з прикордонних районів РФ (саме з російського боку).
Від початку було поставлено за мету діяльності підпілля збирати данні про ворожі мілітарні утворення, їх позиції та маневри. В умовах відсутності розвідки в ЗСУ на початку війни, це було вкрай необхідно та витребувано.
Робота відбувалась приблизно за наступною схемою. Інформатор передає дані в штаб, після її обробки зі штабу вона передавалась в трьох напрямках: 1) Назвемо його "Ч" – один з керівників АТО (мали з ним прямий зв’язок завдяки тодішньому нардепові від "Свободи" Тарасові Осауленку; 2) СБУ – інформація надходила до контррозвідки СБУ; 3) безпосередньо бійцям на лінії зіткнення.
Перші два пункти були обов’язкові; одного разу "Ч" визнав що 60% повідомлень про пересування російських військ знаходить підтвердження та "відпрацьовується в плюс". У ході перших місяців війни "Свобода" вже мала своїх бійців в лавах різних мілітарних підрозділів по всьому фронту, тому якщо дії ворога були в тому чи тому районі, про це повідомлялось безпосередньо в телефонному режимі або через обласні осередки, які, своєю чергою, мали прямий зв’язок із членами організації.
Окремим напрямком роботи було отримання інформації з прикордонних районів РФ. Вдалось знайти в Росії людей, які симпатизували України. Це були також українські громадяни, що часто їздили в РФ і повідомляли про накопичення, переміщення російських військ неподалік від нашого кордону з боку Росії навпроти районів, підконтрольних Україні (Біловодськ, Мілове, Марківка). За цим напрямком був закріплений ще один член обласного комітету ВО "Свобода".
Обробка в штабі відбувалась моментально. По-перше її розділяли за напрямками:
– вторгнення російських колон (де зайшли, скільки одиниць техніки, вид озброєння і тощо);
– підготовка до обстрілів. У цьому випадку часто було відомо за півгодини – годину про початок обстрілу, і в даному випадку попереджали спочатку бійців, яких планують обстрілювати (якщо мали контакти бійців з цього району), потім штаб АТО та СБУ.
– внутрішньополітична обстановка на окупованих територіях (з вересня 2014);
– пересування ворожої техніки та живої сили в тилу ворога (напрямки пересування, обсяги).
Основні операції
"Стаханівська операція"
Першою операцією луганських націоналістів в протидії російським окупантам вважається "стаханівська операція" (тепер м. Кадіївка), яка відбулася ще до активних бойових дій - в квітні 2014 року. Відомо, що причиною захоплення сепаратистами та російськими спецслужбами будівлі СБУ в Луганську було попереднє затримання лідерів терористів у Кадіївці (Стаханові) й вилучення в них 300 одиниць стрілецької автоматичної зброї. "Стаханівська операція" перебила плани ФСБ, що, в свою чергу, спровокувало бунти в Луганську на місяць раніше, ніж то було заплановано Кремлем. Саме діяльність націоналістів в Кадіївці, які виявили знаходження в місті російських диверсантів, у співпраці з СБУ привела останніх до лідерів терористів і їх арешту. Вважається, що саме це призвело до зриву задумів ФСБ по підриву всього Сходу України.
Порятунок екіпажу українського літака АН-26
14 червня партизани допомогли спецпризначенням з пошуком в глибокому тилу та подальшою евакуацією екіпажу збитого українського літака АН-26.
Порятунок групи Гаврилюка
На початку липня 2014 року герой Майдану - козак Гаврилюк з трьома волонтерами-козаками випадково потрапили в окупований Сєвєродонецьк. Вони розвозили гуманітарну допомогу та знімали відео з закликами долучатися до козацького батальйону, який планували створити. Перебуваючи в Слов’янську вони вирішили відвідати Щастя. Найкоротший шлях, який і показав їм пристрій, пролягав через окупований Сєвєродонецьк. Усвідомлення, що вони опинилися на окупованій території, прийшло вже тоді, коли повернути машину чи виїхати назад було неможливо.
Місцева підпільна організації врятувала та вивезла волонтерів з окупованого міста. Ця операція підпілля проводилась при зовнішній координації народних депутатів Ю. Сиротюка та С. Ханенка, а також безпосередньо керівників підпільної мережі Артема Заіки і Тараса Попова.
Створення партизанських груп
У серпні 2014-го штабом було ухвалено рішення про створення партизанських груп. На випадок подальшої окупації Луганщини планувалось підготувати малі бойові групи, які би діяли у визначених районах партизанськими методами. Для цього у Сватівському, Старобільському, Білокуракинському та Марківському районах Луганщини були підготовлені тренувальні полігони, де групи проходили бойове злагодження. Мала бойова група складалась з 5-7 осіб: до неї входили снайпер, навідник-корегувальник (помічник снайпера), два стрільця та гранатометник. Тренування проводили люди, що вже мали бойовий досвід, в тому числі і в цьому конфлікті. За планом, кожен з групи мав володіти всіма видами зброї, що є в наявності, аби в разі потреби замінити побратима. Координацією підготовки таких груп займався один з членів штабу підпілля. Станом на кінець 2014 року, коли влада почала заморожувати конфлікт заграванням із окупантом, більша частина з підготовлених бійців пішла до ЗСУ й легалізувалися.
Основною діяльністю підпілля була класична партизанська робота - збір та передача розвідувальних даних. Керівництво підпілля на пряму контактувало з командування штабу АТО, луганською СБУ та поліцією. За допомогою мережі було попереджено про десятки артобстрілів, було затримано близько 10 високопоставлених осіб сепаратистів та ще більшу кількість рядових. В 2016-2017 роках від організації підпілля надходила лише аналітична інформація про обстановку на тимчасово окупованій Луганщині.
Читайте також: Партизанський рух на Луганщині до повномасштабного вторгнення
