Інформаційний простір окупованих територій Луганщини та Донеччини важко назвати якісним. Російські та місцеві пропагандисти щодня продукують значну кількість матеріалів, створених не для висвітлення реальності, а для підтримки настроїв та думок посеред суспільства, які “влада” регіону вважає необхідними.
ТРИБУН поспілкувався з Дар’єю Курінною – журналісткою Суспільне Донбас, яка постійно стежить за ситуацією на Луганщині та Донеччині, аби окреслити основні ознаки та механізми роботи пропаганди на окупованих територіях.
– Як можна описати інформаційний простір на окупованих територіях зараз?
– Інформаційний простір окупованих територій міцно вбудований в російське інформаційне поле, але водночас має свої суттєві відмінності.
Навіть якщо розглядати окуповані території Донеччини та Луганщини, можна побачити багато відмінностей. Луганщина йде більше шляхом радянської пропаганди і більшість сюжетів так вертається в стилі радянської програми “Врємя”.
В той час як на окупованій Донеччині намагаються копіювати стиль федеральних “Росія-1” та їх регіональні стандарти. Можливо, це повʼязано з кураторством або тими кадрами, які залишилися з довоєнних часів, та їх стандартів.
Якщо ж розглядати так звану блогосферу, то хоч і на Донеччині та Луганщині є Telegram-пабліки з одних холдингів як то “ху**вий”, “типичный”, “подслушано”, але подача контенту там стилістично відрізняється.
На Луганщині він закріпився з 2014 року і продовжує йти цим курсом. В той час як донецькі виглядають більш “вільними”, там не така жорстка цензура в коментарях і доволі часто йдуть дискусії між проукраїнськими та проросійськими користувачами. Або адміністрація цих пабліків не встигає все банити як луганські, або це свідомий крок, аби показати якусь свободу висловлювання.
Щодо суперечностей, то в “офіційних” інфоресурсах такого не зустріти, хіба в якихось профільних пабліках типу “мобілізація ДНР”, або “сводки ополчения”, де різні структури можуть висловлювати свої претензії один до одного. Здебільшого це невдоволення в бік чеченців та їх методів, але не якісь прям конфліктні ситуації, скоріше скарги.
– Чи змінювалися головні ідеологічні меседжі з 2014 року?
– Ідеологія не суттєво змінилася, досі діють меседжі щодо боротьби з фашизмом, злих бандерівців, додалися хіба традиційні цінності та боротьба з колективним заходом.
Новоокуповані території просто продовжують йти інформаційним курсом тих, які під окупацією з 2014 року. Всі нові меседжі додавалися з загальноросійського контексту, адже ці території з 2022 року остаточно поглинув російський інформаційний простір.
– Чи відрізняється підхід до подання інформації в різних містах та районах? Наприклад, чи є різниця в риториці для Маріуполя порівняно з Донецьком чи Луганськом?
– Єдина відмінність тут лише в тому, що Маріуполю досі обіцяють золоті гори та показують “відновлення та процвітання”, в той час як Донецьку та Луганську час від часу обіцяють відновити залізничне сполучення і раз на рік показують нові плани з реконструкції аеропортів.
Зазвичай це відбувається в моменти максимального невдоволення населення рівнем життя: подорожчання, проблеми з водопостачанням, чергові блокування інформаційних ресурсів. Тоді кидається чергова обіцянка, що “от у 2030 році заживемо!”. Але кожен раз кінцева дата обіцянок зміщується все далі.
– Хто є обличчям та головними дійовими особами цієї пропаганди? Чи зберігають місцеві кадри якийсь вплив?
– Якщо говорити про журналістів, то в Луганську збереглося більше кадрів, той же Свідовськов. У Донецьку йде постійна ротація і люди не завжди запам’ятовують, хто веде якісь програми чи новини.
Хоча до 2019 року ще було кілька облич, які лишалися з 2014 року. Щодо впливу не можу сказати, вони радше маріонетки російської верхівки пропаганди, адже самостійно нічого не ухвалюють, а виконують лінію партії.
– Чи можна простежити тренд на "деградацію" пропаганди? Чи стає вона з часом більш агресивною, істеричною, чи навпаки — намагається бути більш "турботливою" та "мирною"?
– Щоб говорити про деградацію, повинна була бути якість перед нею. На окупованих територіях пропаганда від початку була, вибачте, всратою. Розіпʼятий хлопчик, зґвалтовані пенсіонерки з монтажною піною, найманці зі Штатів та інша бурхлива фантазія.
Тут лінія не змінилася – продовжується накачування ненавистю і розпалювання ворожнечі. Кожен обстріл України подається як радісна подія і вітається ненависть в коментарях до новини.
– За вашими спостереженнями, чи висвітлюється тема перемовин між США, Україною та Росією на окупованих територіях? Якщо так, в якому саме світлі – чи намагаються росіяни вже формувати якесь ставлення місцевих мешканців до цього процесу?
– Висвітлюється частково, лише в тих аспектах, коли позиція росіян більш вигідна. Якщо Трамп каже, що в України немає козирів – це потрапляє в новини, якщо росіян звинувачують в недотриманні домовленостей – про це не повідомляють.
Мені здається, тут сама російська пропаганда ще не вибудовувала єдину політику висвітлення переговорів, тому і на окупованих територіях скоріше копіпаст з російських федеральних ЗМІ.
– Якщо проаналізувати 10-річну історію, чи можна зробити висновки про довгострокову ефективність цієї пропаганди? Чи вдалося Росії сформувати лояльне населення на цих територіях, чи її вплив тримається виключно на страху та інформаційній блокаді? І як цей простір може трансформуватися далі?
– Тут важко казати однозначно, адже є ті моменти, які працюють, як, наприклад, просування теми російської мови, уроки патріотизму в школах і воєнізовані дитячі організації.
Але історія з тим, що Україна обстрілює мирне населення, не спрацювала. Тут істерику розганяють здебільшого боти. Бо коли дійсно бʼє Україна, то чогось вибухають склади та скупчення російських військових.
Коли прилітає умовно по ринку в Донецьку з великою кількістю загиблих, то місцеві вже розуміють, що це замилювання очей, щоб перемкнути увагу з проблем на ненависть і відвернути від того, що, наприклад, немає води.
Крім того, по таких обстрілах можна прослідкувати “удари помсти” і місцеві жителі часто наголошують на цьому в розмовах.
Можна виокремити той факт, що чим більше йде заборон до доступу до інформації, тим більшим стає спротив і пошук правдивої інформації навіть серед населення похилого віку. Не можу сказати у відсотковому співвідношенні, але значна частина саме місцевого населення встановлює VPN і контактує з людьми на вільних територіях, аби продовжувати бути в інформаційному полі України та світових новин.
Читайте також: "Все просто деградує": як читати про окупований Луганськ і де шукати правду
