Всеволод Коховський посідає почесне місце серед видатних уродженців Донеччини як педагог і письменник, який здобув визнання не лише в Україні, а й у Європі та Сполучених Штатах Америки як один із фундаторів наочного методу навчання. Він створив навчальний заклад, що став прикладом для педагогів усього світу. Водночас сьогодні його ім’я в Україні залишається маловідомим.
Всеволод Коховський народився 2 березня 1835 року на півночі Донеччини — у селі Стародубівка, що нині входить до Краматорського району, в дворянській родині. Як і в більшості родин тогочасного дворянства, батьки обрали для сина військову кар’єру. Після здобуття початкової освіти він вступив до військово-навчального закладу — Дворянського полку, який успішно закінчив у 1853 році.
Молодого офіцера одразу направили до діючої армії, у складі якої він брав участь у Кримській війні. Під час облоги Сілістрії він командував ротою. За проявлену відвагу 18-річного офіцера у 1854 році було нагороджено орденом Святої Ганни та шаблею з написом “За хоробрість”. Того ж року його перевели до Фінляндського полку в званні поручника. Упродовж 1860–1862 років він навчався у Миколаївській військовій академії.
Попри те, що військова служба та навчання в Санкт-Петербурзі відірвали Всеволода Коховського від українського середовища, він зберіг національну свідомість і вільно володів українською мовою, якою розмовляв з дитинства. У столиці імперії він був активним членом Петербурзької української громади та особисто знав Тараса Шевченка. Каховський популяризував творчість поета, а також упродовж життя збирав його художню спадщину, яка нині зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка.
Цікавим є й той факт, що він поширював українську художню літературу серед селян Донеччини. За його спостереженнями, вона користувалася значною популярністю: селяни часто збиралися в одній хаті, де освічений земляк читав українські книги вголос.
У 1862 році Всеволод Коховський дебютував як письменник — його статті були опубліковані в першому українському журналі “Основа”, зокрема “Лист до основ’ян”, “З народних уст”, “Усна мова з науки про дощ”. У цей період він також активно зацікавився історією України. Результатом його досліджень стала стаття, надрукована у 1863 році, присвячена українській військовій історії: “Стан воєнного мистецтва у кримських татар та запорожців. Перший похід Богдана Хмельницького до його прибуття під Білу Церкву”.
Подальша творча діяльність Коховського як українського письменника була ускладнена забороною на видання українськомовних творів у Російській імперії. Тому згодом він публікував свої твори українською мовою в Галичині, зокрема в газеті “Правда”, під псевдонімом “Данило Медовик, що прозивають Погонцем”. Саме там було опубліковано його оповідання “Пан Комарчук”, яке згодом вийшло окремою книгою під назвою “Пан народолюбець” у Швейцарії.
У 1865 році його призначили до Головного управління військово-навчальних закладів для підготовки до посади інспектора класів. Згодом, у 1874 році, він очолив Педагогічний музей — установу, яка відіграла важливу роль у реформуванні не лише військової, а й загальної освіти.
Усвідомлюючи значення наочних матеріалів у навчанні офіцерів, Коховський налагодив виробництво арифметичних і геометричних моделей, навчальних посібників, глобусів та навіть іграшок. Викладачі військових навчальних закладів могли брати необхідні матеріали для занять, використовувати їх у навчальному процесі та повертати до музею.
У 1872 році музей видав каталог навчальних посібників, у якому були представлені матеріали з математики, географії, історії, фізики та інших дисциплін. Окрім цього, під керівництвом Коховського було видано близько 1 200 000 примірників книжок для читання й навчання у школах.
Водночас у своїй педагогічній діяльності він не забував про Україну: його твори публікувалися в Галичині, зокрема у шкільних читанках, за якими діти вивчали українську мову.
Також Коховський активно презентував результати діяльності музея, який він очолював. У 1872 році на Політехнічній виставці у Москві Педагогічний музей презентував усі наявні навчальні посібники й нові методі викладання. Безпосередньо на виставці він організував курси для вчителів початкових школ. Одночасно готувався до міжнародних виставок: педагогічній - у Лондоні, гігієнічній - у Брюсселі і всесвітній - у Філадельфії. У 1878 році Педагогічний музей успішно презентував свої освітні можливості на міжнародній виставці в Парижі. У 1880 році за завданням Міжнародного педагогічного конгресу Всеволод Коховський розробив загальне педагогічне керівництво для організації шкільного музею - наглядний посібник.
Каховський був впевнений, що майбутнє за грамотними та освіченими людьми. Для популяризації освіти він запропонував проводити лекції й народні читання у Педагогічному музеї для звичайних солдат безкоштовно і цивільних людей за 5 копійок.
У 1884 році під керівництвом Всеволода Коховського в музеї була створена педагогічна комісія з виховання й навчання. В цю комісію входили як викладачі, так і лікарі, які обговорювали свій досвід в шкільній гігієні виховання й викладання. Цей комітет щорічно обговорював до двохсот докладів і повідомлень. Учасник цих обговорень педагог Гербач стверджував: “Ми, педагоги, знаємо, що Педагогічний музей тепер єдина установа для живого обміну думок за самими різними сучасними та найважливішими питаннями”.
Коховський добре розумів, що успіх у вихованні та навчанні дитини можливий лише за тісної співпраці з батьками. Саме тому при музеї було відкрито батьківський гурток, де лікарі та викладачі разом із батьками обговорювали актуальні питання освіти й виховання дітей.
Особисто Коховський провів серію лекцій для батьків під назвою “Батькам і матерям про їхніх дітей”. Окрім цього, він є автором низки педагогічних праць, зокрема: “Про працю і відпочинок”, “Читання для народу”, “Подробиці зовнішнього та внутрішнього устрою брюссельської зразкової початкової школи”, а також “Педагогічний музей військово-навчальних закладів у 1888–1889 навчальному році”.
У 1873 році лекції для батьків були видані окремою книгою. Одним із пріоритетів Коховського було збереження здоров’я учнів. Саме тому в Педагогічному музеї збиралися провідні лікарі, які обговорювали проблеми зору та постави школярів. Зокрема, Всеволод Коховський розробив систему харчування для військово-навчальних закладів, яка на той час не мала аналогів у Європі.
Розуміючи, що складне матеріальне становище багатьох родин є серйозною перешкодою для здобуття освіти, він усіма можливими способами намагався підтримати незаможні верстви населення. Педагогічний музей співпрацював із благодійними організаціями, надаючи їм безкоштовний доступ до своїх фондів. Для дітей із малозабезпечених сімей у музеї організовували свята, під час яких прагнули, за словами сучасників, “поставити їх на розумний педагогічний ґрунт”.
Сучасники так згадували Всеволода Коховського: “І тільки він упродовж усього часу чітко усвідомлював поставлені цілі та наполегливо їх досягав. Володіючи живим, сприйнятливим розумом і палкою уявою, він мислив образами, захоплювався сам і надихав своїх співробітників…”.
Всеволод Коховський помер 1 липня 1891 року і був похований у Санкт-Петербурзі, на Смоленському кладовищі.
Його життя і діяльність стали вагомим внеском у розвиток педагогіки та освітньої справи. Створений ним Педагогічний музей і впроваджені підходи до навчання значною мірою випередили свій час і слугували прикладом для освітніх установ у різних країнах світу. Водночас в Україні його постать і сьогодні залишається недостатньо відомою, попри значний внесок у розвиток освіти, популяризацію української культури та просвітницьку діяльність.
Читайте також: Зародження літератури Донеччини у ХІХ столітті: постаті та біографії.
