Топонімічна історія Донеччини відображає взаємозв'язок природного середовища, козацьких традицій та промислового розвитку. Одні назви виникли в козацьку добу — від річок, солі та рибальських зимівників. Інші з'явилися під час індустріалізації — від прізвищ інженерів, підприємців і навіть резолюцій.
Видання ТРИБУН зібрало цікаві факти про 9 міст Донецької області, щоб нагадати, чим насправді були ці місця і чому наратив про "споконвічно руський" Донбас — це добре розкручена брехня.
Маріуполь
Ще близько 1500 року в гирлі Кальміусу козаки заснували рибальський зимівник і назвали його Домаха. Словник української мови Грінченка говорить, що це слово з лексикону запорізьких рибалок і означає: "домашнє місце вилову", постійний прихисток. Зимівник виріс у фортецю, що у 1611 році стала центром великої Кальміуської паланки — адміністративної одиниці Запорізької Січі.
А офіційне місто тут виникло у 1778 році дуже незвично: Катерина II виселила з Криму тисячі православних греків і вірмен — нібито "рятуючи їх від турків", а насправді, послаблюючи Кримське ханство. Люди йшли пішки. На місці козацької Домахи збудували нове місто — Маріанополь, Маріу-Поль, Марнопіль і нарешті Маріуполь, "місто Марії", на честь дружини Павла I. Переселені греки почали називати нові хутори навколо іменами своїх кримських сіл — так в Донецькому степу з'явилися Ялта, Бахчисарай, Урзуф. Грузини та волохи заснували село Ігнатівку.
Нижче представлене цікаве фото, збережене Центральним державним аудіовізуальним та електронним архівом.
До кінця XIX століття сюди приїхали американці та бельгійці і побудували металургійні заводи. Американський інженер Джуліан Кеннеді збудував "Нікополь-Маріупольський" як точну копію найсучасніших заводів США. До середини XIX століття Маріуполь взагалі був суто грецьким містом — росіян тут майже не було, хіба кілька управлінців від імперії. Першим серед усіх сучасних міст Донецької області Маріуполь отримав статус міста — ще у 1779 році.
З 20 травня 2022 року місто перебуває під повною окупацією.
Слов'янськ
Слов'янськ — місто, у якого чотири назви, і майже всі через сіль. Спочатку тут було місто Солоний — а в документах зустрічаються й варіанти Соляний і Солений — аж до 1704 року, бо навколо стояли соляні озера, з яких ще з XVII століття випарювали сіль. Потім з'явилася назва Тор — за річкою Тор, сучасний Казений Торець. А у 1784 році, при утворенні Катеринославського намісництва, місто перейменували на Славянськ. Через те, що назва була невнормованою й її сприймали лише на слух, у різних джерелах та виданнях фіксувалися різні назви: Солеванськ, Славянск, Слав'янськ, Славенськ, Славьянск тощо. У радянських документах та картах 1920-х років вживалася назва Слов'янське. З подальшою політикою зросійщення у радянській документах російською мовою закріпилася назва Славянск, українською — Слов'янськ.
Цікаво, що у 1782-му кримська сіль витіснила місцеву з ринку і промисли закрили, а через 50 років, у 1832-му, їх відродили, але назву вже ніхто не чіпав.
Є тут і приємний рекорд: залізниця у Слов'янську з'явилася наприкінці 1869 року — на рік раніше, ніж у Києві. А ті самі солоні озера зробили місто ще й відомим курортом — з 1832 року сюди їхали лікуватися грязями озера Ріпне, і це справді допомагало. У 2014 році Слов'янськ опинився в центрі світових новин — 84 дні під окупацією, потім звільнення 5 липня. Тоді місто вистояло, і зараз стоїть попри численні обстріли.
Краматорськ
Чому Краматорськ називається Краматорськом, достеменно не знає ніхто. Серйозно: краєзнавці нарахували близько 20 версій, і жодна не є безсумнівною. Найпопулярніша пов'язує назву з козацьким поняттям "крома Торська" — тобто межа земель уздовж річки Тор. Крома — козацьке слово на позначення кордону, Тор — стара назва річки Казенний Торець. Назва буквально означає "прикордонний". Є й версія, що назву дали залізничники — просто від "крам на Торі", тобто торговельне місце біля річки.
Ще цікавіше з археологією: на місці сучасного Краматорська знайшли курганне поховання металурга-ливаря епохи бронзи. Тобто люди кували метал тут тисячі років тому — задовго до будь-яких заводів і радянської індустріалізації. Офіційно місто виникло у 1868 році, коли з'явився залізничний роз'їзд. Пізніше швейцарець Конрад Гампер наприкінці XIX століття заснував тут механічний і металургійний заводи — нині це Старокраматорський машинобудівний завод (СКМЗ) та Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева. На виробництві працювали німецькі інженери, робітники з Польщі та Чехії, тоді як місцеві спершу виконували лише підсобну роботу. Сучасна історія заводів Краматорська — вже зовсім інша справа.
Бахмут
У Бахмуті під землею ховається ціле місто, де робили шампанське. У XIX столітті місцевий інженер Едмунд Фарке почав видобувати алебастр і прокопав під містом кілометри штолень із постійною температурою 12–14°C. Коли хтось здогадався, що це — ідеальні умови для витримки ігристих вин, у цих підземеллях облаштували найбільший у Східній Європі винний завод. У 1954 році тут випустили перше шампанське, яке швидко стало дефіцитом у СРСР — виноград привозили з Одещини і Херсонщини, але "столицею шампанського" несподівано стало місто в донецькому степу.
Бахмут — одне з найстаріших міст Донбасу: датою заснування вважається 1571 рік, коли тут стояла козацька прикордонна сторожа. Назва походить від річки Бахмутки — можливо, від тюркського слова "бахмат", що значить дикий степовий кінь.
Донецький обласний краєзнавчий музей розповідає ще одну версію: “Назва міста найвірогідніше походить від назви місцевої річки Бахмут (Бахмутки), що є правою притокою Сіверського Дінця, а от, що означає «Бахмут» – точно не знає ніхто. У джерелах XVI ст. ця річка також називається Бахмутова та Магмутова. Можливо, це похідна від імені Махмуд або Махмет. В середньовіччі це були землі Золотої Орди, а потім – Кримського Ханства. Вірогідно, хтось з кочовиків Мехмедів, можливо, навіть з династії кримських Гераїв, свідомо або ні, й дав назву річці. Згодом вона трансформувалася у зручний у вимові для українців Бахмут”.
У 1885 році місцеві шахти давали 70% усієї солі Російської імперії — знак солі з'явився на гербі ще 1811 року. А восени 1917-го над Бахмутом вперше на Донбасі підняли синьо-жовтий прапор.
Місто перебуває під окупацією з 2023 року.
Донецьк
Донецьк збудував Джон Юз із Уельсу, 1869 року він приїхав у донецький степ із чотирма синами і командою майстрів. Перший рік жив у саманній хаті, критій соломою. Потім збудував завод, шахти, школу, лікарню. Так з'явилася Юзівка. Важливо: козаки і українські слободи були тут задовго до Юза — він не прийшов у "Дике поле". На роботу до Юзівки приїжджали фахівці з Англії, Франції, Бельгії, Німеччини. У 1913 році тут виробляли 74% заліза всієї Росії.
Щодо назв — у 1924 році на міському мітингу один із мешканців запропонував: "Вважати ганьбою, що центр пролетарського Донбасу називається іменем експлуататора Юза. Треба перейменувати місто на місто сталі — Сталіне". Тобто місто спочатку назвали на честь сталі як матеріалу — і лише потім ця назва зрослася з ім'ям вождя. У 1961 році, після хвилі десталінізації, місто нарешті отримало назву Донецьк — від Донецького кряжу і річки Сіверський Донець.
З 2014 року перебуває під окупацією.
Горлівка
Горлівка офіційно "заснована" у 1779 році — але це просто дата появи перших козацьких хуторів. Перша назва міста — Государів Байрак. З початком будівництва Курсько-Харківсько-Азовскої залізниці 1867 року було засноване робітниче селище, що й було 1869 року назване Горлівкою на честь гірничого інженера Петра Горлова, який знайшов тут поклади вугілля і збудував шахту. Робітниче селище, що виросло біля його копальні, так і прозвали: Горлівка. Горлов побудував тут не лише шахту, а й школу, лікарню і перший на Донбасі технічний навчальний заклад.
Рекордів у Горлівки вистачає. У 1878 році — перший на Донбасі музей і перший в Російській імперії залізобетонний міст. У 1886-му — перше в імперії промислове виробництво ртуті: її видобували просто під містом.
Місто перебуває під окупацією з 2014 року.
Покровськ
Є такий різдвяний факт, який дуже мало хто знає. "Carol of the Bells" — мелодію, яку щороку грають у всіх торгових центрах світу від листопада до січня, — написав Микола Леонтович. І він писав її тут, у тодішньому Гришиному, яке нині є Покровськом. З 1904 по 1908 рік Леонтович викладав співи у місцевій залізничній школі і працював над другою редакцією "Щедрика". Він також організував тут перший робітничий хор — той виступав на мітингах революції 1905 року. Цим зацікавилась поліція, і Леонтович був змушений виїхати.
Щодо назв: місто виросло зі станції Гришине — від річки Гришинки. За радянських часів воно встигло побути Постишевим — на честь організатора Голодомору Павла Постишева — і Красноармійськом. Коли Постишева розстріляли під час “чисток” — його ім'я терміново прибрали з мапи. У 2016 році мешканці вирішили не повертати стару назву Гришине і обрали Покровськ, на честь залізничної станції, яка у свою чергу названа від свята Покрови Пресвятої Богородиці.
Зараз місто під щоденними обстрілами.
Костянтинівка
У 1812 році поміщик Пантелеймон Номікосов — грек за походженням — купив землю і назвав нове село Сантуринівкою на честь острова Санторіні в Егейському морі, за яким сумував. Його онук Костянтин успадкував землю — і дав сусідньому селу власне ім'я, Костянтинівка. Так два топоніми поряд відображають одну грецьку ностальгію: острів Санторіні і ім'я власника.
Але у 1895 році сюди прийшли бельгійці. Вони побачили ідеальне поєднання: залізниця, вугілля, кварцовий пісок — і збудували заводи. Костянтинівка стала "склоградом": у радянські часи тут виробляли 23% усього скла в СРСР. З місцевого скла зробили зірки для кремлівських веж, саркофаг для мумії Леніна і фонтан для Всесвітньої виставки у Нью-Йорку 1939 року — він досі на гербі міста. У 2025 році Костянтинівка отримала відзнаку "Місто-герой України". Нині від Костянтинівки до лінії фронту менше 8 км.
Донецьк, Маріуполь, Бахмут, Слов'янськ — ці назви сьогодні асоціюються передусім з війною. Але за кожною з них — своя окрема історія, яка не має нічого спільного з "русскім міром". Козаки, греки, валлійці, бельгійці, швейцарці будували ці міста задовго до того, як хтось вирішив назвати їх "споконвічно руськими".
Автор: Ілля Стеценко
Продовженню цікавих фактів про міста Донеччини бути.
Читайте також: Неочевидна Луганщина: факти про регіон, які можуть здивувати навіть місцевих.
