Дарʼя Талалаєва – гінекологиня з Кремінної. На початку повномасштабного вторгнення евакуювалася та продовжує працювати в Рівному, зокрема очно та дистанційно консультує жінок-ВПО.
Кореспондентка ТРИБУН поспілкувалася з лікаркою та дізналася про її волонтерську діяльність і мотивацію.
З 2011 року пані Дар’я навчалася в Луганському державному медичному університеті, тож мала змогу жити в тоді ще в не окупованому Луганську. З початком бойових дій у 2014 році навчальний заклад релокувався в Рубіжне, тому закінчила медикиня його вже там.
На 4 курсі вона зрозуміла, що акушерство та гінекологія – це те, чому хоче присвятити життя. А наприкінці 5-го – пішла працювати в пологовий будинок у Рубіжному. Згадує, що її дуже добре прийняли в колективі, попри молодий вік.
Після завершення навчання в ЛДМУ лікарка почала працювали в Кремінській багатопрофільній лікарні.
23 та 24 лютого 2022 року жінка згадує зі сльозами, адже її чоловік – поліцейський, тому була ймовірність, що родину чекає розлучення на невизначений час.
“23 лютого ми ще робили ремонт і я їздила в Сєвєродонецьк за шпалерами, яких не вистачило. Десь о 23 годині до нас приїхали друзі і брат чоловіка, теж поліцейський. Я дуже здивувалася, чому так пізно. Новини були невтішні. Чоловіки почали вирішувати, куди вивозитимуть свої сім’ї, бо буде війна. Було прийнято рішення, що їхатимемо в супроводі кума в Тернопільську область, до знайомого. Вночі ми вже збирали речі, а чоловіка викликали на роботу. Саме тоді й зʼявилось відчуття, що буде щось страшне”, – поділилася пані Дар’я.
Зранку подзвонив чоловік та сказав, що почалася війна.
24 лютого жінка зателефонувала на роботу і сказала, що не вийде. Згодом приїхав чоловік лікарки, щоб попрощатися з нею та сином. Він сказав, що, ймовірно, буде приймати першу лінію фронту.
“Намагався нас заспокоїти та говорив, щоб ми з сином їхали подалі. Звичайно, це було дуже зворушливо і не без сліз. Але таке життя і ми прийняли його, як мало бути”, – згадує жінка.
Однак не встигли вони виїхати з області, як подзвонив чоловік і сказав, що їх структуру евакуйовують. Пані Дар’я повернулася за ним і родина поїхала в Дніпро. Там їх та інших правоохоронців з сім’ями на добу розмістили в санаторії. Потім чоловіка відправили на завдання, а жінка з сином залишилися. Далі їм довелося переїжджати в інший гуртожиток, де перший час не працювало навіть опалення і доводилося спати в зимових речах.
“Ми з друзями вирішили, що не зможемо в такому холоді довго жити з дітьми. Згодом опалення все ж ввімкнули, але чоловіки сказали нам їхати далі, десь на захід країни. Знову дорога та страх. Наступним населеним пунктом, куди ми приїхали, був Почаїв Тернопільської області. Ми залишили друзів там, у їхніх родичів, а самі з сином поїхали до моєї тітки на Волинь”, – розповіла переселенка.
За її словами, було страшно їхати самій та, крім того, всю дорогу не залишали думки про чоловіка.
У місті Ківерці Волинської області пані Дар’я з сином прожили три місяці. Вийти на роботу не було можливості, бо ні з ким було залишати дитину.
“Коли фронт став більш-менш стабільним, ми повернулися до чоловіка в Дніпро. Три місяці без сім’ї – це дуже багато. Тому ми вирішили, що будемо жити там, де буде служити чоловік”, – продовжила жінка.
У Дніпрі родина прожила ще місяць. Пізніше медикині зателефонувало керівництво з Кремінської лікарні та сказало, що заклад відкриватиметься в Рівному. Тоді ж її чоловікові сказали, що їх будуть розкидати по структурах і щоб вони шукали собі робочі місця. Він подав заяву в Рівне, йому одразу зателефонували і тому наступного дня Талалаєви знов вирушили в дорогу. Але тепер разом.
У Рівному вони орендували житло, дитину влаштували в садочок. Пані Дар’я чекала, коли лікарня почне працювати, але через проблеми з орендою відкриття відтермінувалося на деякий час.
“Без роботи було дуже важко. Хотілося чимось допомагати, зробити свій внесок у боротьбу. Пізніше я отримала запит від громадської організації “ВПО Рівне”, в якій мені запропонували працювати гінекологинею на волонтерських засадах — тобто безкоштовно. Влаштуватися в лікарню не було можливості, бо вакансії акушер-гінекологів скрізь були зайняті. Я зверталася й у приватні клініки, але там не хотіли працювати з молодими лікарями. Так і почала волонтерити в громадській організації та допомагати переселенкам”, – поділилася лікарка.
Вона зазначила, що під час війни багато хто почав нехтувати своїм здоровʼям,, але зрештою це позначилося на людях, зокрема у вигляді загострення хронічних захворювань. Тому для жінок-ВПО проводилися лекції та індивідуальні консультації без огляду, тому що не було спеціальної кімнати та обладнання.
Паралельно медикиня проводила онлайн-консультації для жінок в будь-якій точці світу (розбір аналізів, лікування хронічних захворювань, отримання ще однієї лікарської думки тощо).
“Важко було зацікавити жінок, щоб вони приходили, слухали, питали. Я дуже готувалася до кожного заняття, щоб донести корисну інформацію для дівчат. Але деколи вони ставилися невідповідально. Бувало таке, що записувалися, але не приходили. Особисто мене це дуже розчаровувало. І одного дня в мене просто опустились руки, зникла енергія, натомість з’явилося почуття порожнечі всередині. Я вирішила, що треба зробити паузу”, – згадує жінка.
Вона взяла два тижні на перезавантаження та відпочинок. Обговоривши все з чоловіком, зрозуміла, що, все ж, допомагати іншим – це добра справа, просто треба простіше до всього ставитися. І тоді лікарка вирішила займатися улюбленою справою в своє задоволення.
Крім волонтерства в ГО “ВПО Рівне”, жінку запросили попрацювати волонтеркою в ЮНІСЕФ. Але не за гінекологічним напрямом.
“Ми проводили квести, спілкувалися. Після кожного заходу роздавали діткам смаколики та різні презенти від ЮНІСЕФ. Коли цей проєкт закінчився, я залишилася працювати в організації “ВПО Рівне”за своїм фахом”, – розповіла переселенка.
Згодом пані Дар’я нарешті повернулася до роботи в лікарню, де вела повноцінний гінекологічний прийом у Кремінській багатопрофільній лікарні, що відновила діяльність на базі клініки “Здорова родина” в Рівному. Спочатку, за словами медикині, пацієнтками були лише жінки-ВПО, але за певний час спрацювало “сарафанне радіо” і почали записуватися на прийом місцеві.
“Попри всі труднощі, мене мотивує стійкість наших хлопців, які мужньо тримають оборону на передовій. Саме це не дає опустити руки. Бо якщо мені важко, то що говорити про них?! Тож бути слабкою я собі наразі не дозволяю. Також мене мотивують пацієнти, які довіряють, незважаючи на мій молодий вік, та мій чоловік, який не дає мені втратити в себе віру”, – каже Дар’я Талалаєва.
Плани під час війни будувати важко, але після перемоги вона хоче повернутися в своє рідне місто, працювати та відновлювати його. Кремінна запамʼяталася жінці квітучою, чистою та життєрадісною. Маленька, але така комфортна для життя. Туристичні бази, басейн, стадіони, ліси – раніше там було все. Тож після перемоги, зазначає лікарка, кожен повинен зробити свій внесок у відновлення.
Я не маю права не розвиватися у своїй сфері.
Наразі гінекологиня проходить навчання та підвищення кваліфікації. Також отримала другу медичну спеціалізацію – лікар-УЗД, і хоче запровадити це в своїй діяльності, щоб жінки могли безкоштовно проходити ультразвукове дослідження одразу з гінекологічним оглядом.
Читайте також: Повернулася з Німеччини, щоб здобути саме українську освіту, – медикиня з Рубіжного
