Дмитро Полієнко виїхав із Мирнограда у 2022-му і більше там не був. Тепер він живе під Вінницею і разом із Валерією Кириловою робить речі, які напряму прив’язані до дому: худі з містами Донеччини та Луганщини, свічки-терикони і каву з особливою обсмажкою "з Донбасу". Їх замовляють з різних країн — як спосіб втримати зв’язок із місцем, куди не всі можуть повернутися.
Місто, фотоапарат, шахта
Дмитро народився і виріс у Мирнограді — невеликому шахтарському місті на Донеччині. Йому 29. Після школи він поїхав до Києва, де вступив на менеджмент водного транспорту. Це була перша спроба вирватися за межі свого міста, подивитися, як живеться в іншому ритмі й серед інших людей. Згодом його маршрут змінився: він опинився у Вінниці й там здобув другу освіту — журналістську. Після навчання Дмитро повернувся на Донеччину. Почав працювати у міськраді як фахівець, поступово розібрався в процесах і з часом став начальником відділу. Це була робота з відповідальністю, документами.
"Мені було десь 26 років, і я вже очолював відділ. Це велика відповідальність — і за документи, і за фінанси. Але така робота добре дисциплінує. Якщо чесно, у мене не було жодної роботи, яка б мені не подобалась," — каже він.
Паралельно з роботою Дмитро почав знімати. Спершу це був просто телефон і звичка фотографувати все, що привертає увагу, без особливого розуміння, навіщо і для чого саме цей кадр. Це було радше про цікавість, ніж про чітку мету.
Батьки помітили його захоплення і подарували на день народження фотоапарат. Після цього почався вже інший етап — навчання, практика, поступове розбирання в техніці і в тому, як взагалі будується фотографія.
"Спочатку, як і будь-який новачок, ти не знаєш технічної частини, але хочеш багато знімати. Потім стаєш старшим, знаєш більше, але вже й менше запалу, більше вибірковості. Найскладнішим було зрозуміти, як повинна виглядати фотографія і чого ти від неї взагалі хочеш. Поки не співставиш усі пазлики, не виходить нічого цільного", — пояснює він.
Згодом він почав знімати місто і одного дня потрапив на вугільну шахту. У Мирнограді майже в кожного були родичі-шахтарі, тож люди добре розуміли, як виглядає шахта зсередини. Але побачити момент, коли шахтарі збираються спускатися вниз, — це зовсім інше відчуття: напруга, рух, тиша перед роботою.
"Потрапляєш туди, де шахтарі готуються йти вниз. Це дуже тонкий момент, який треба встигнути зафіксувати, зловити ту тисячну частку секунди. Ти опиняєшся в місці і в часі, коли відбувається щось важливе, і головне — не проґавити це. Ось так потроху й виростаєш як фотограф", — розповідає Дмитро.
З цих знімків шахт, териконів, міських вулиць і звичайних людей у звичайні дні згодом народилась фотокнига "Донбас тихий і вільний". У ній мирне місто, спокійний ритм, буденність без подій. Те, що тоді здавалося нормальним життям, з часом стало тим, що зникло.
Будинок, якого вже немає
У 2022-му Дмитро востаннє бачив Мирноград. Лінія фронту тоді була десь за тридцять-сорок кілометрів від міста. Але стоячи біля свого будинку, він уже розумів, що, швидше за все, бачить його в останнє.
"Я подивився на будинок, на місто, і подумав, що, можливо, бачу це все в останнє. Так, в принципі, і сталося," — говорить він.
З Мирнограда він привіз магніт з чорно-білою фотографією міста, яка надихнула Дмитра на принти. Утім, ідея магазину виникла ще задовго до повномасштабного вторгнення: займаючись журналістикою в рідному місті, вони з колегами робили прості сувеніри — магнітики, брошури, чашки з Мирноградом. Якийсь попит на це був. Потім формат переріс у чохли для телефонів, потім в одяг і поступово, крок за кроком, масштабувався до всієї Донеччини і Луганщини.
"Це трансформувалося поступово. Хотілося, щоб люди могли побачити своє місто на чомусь, взяли в руки і впізнали. Ми зробили футболки з трьома фотографіями міста збоку, з координатами і назвою. Люди побачили Покровськ і попросили ще. Потім Добропілля. Географія почала рости сама по собі, просто за запитом," — розповідає він.
За чотири роки він вже звик на Вінниччині, адаптувався, але каже, що не було жодного дня, щоб він не згадав про Мирноград, про квартиру, про друзів, про вечори там, про те, як усе виглядало і пахло. Якщо буде можливість повернутися і відновлювати, скористається нею при першій нагоді.
Покровськ, Добропілля… схід
В асортименті магазину PLNK STORE зараз є худі, футболки, чохли для телефонів, сумки, світильники, фотокниги і свічки. Доставка по всьому світу. Кожне замовлення, за словами Дмитра, унікальне: люди часто пишуть, коли роблять покупку, розповідають свою історію, і тоді це перестає бути просто транзакцією.
"Ми розуміємо: якщо хтось замовляє футболку з містом, де жили його батьки або він сам, для нього це шматочок усього того, що залишилось там. Ми не можемо зробити так, щоб людина була засмучена. Якщо є будь-який брак, одразу міняємо коштом магазину, без питань і без жодних конфліктів. Бо ми розуміємо, що семе для людини це значить насправді," — зазначає він.
Фотокнига "Донбас тихий і вільний" з'явилась як культурний жест. Її не планували як комерційний хіт, скоріше як свідоцтво того, яким був Донбас до війни. Але люди почали її скуповувати швидше, ніж Дмитро встигав дозамовляти друк.
"Ми думали зробити культурний внесок в історію нашої рідної землі, і не очікували, що буде такий вау-ефект. Люди почали купувати, ми просто не встигали всім відповідати в якийсь момент. Довелося терміново дозамовляти партію," — говорить Дмитро.
Фотокнига зараз найпопулярніший продукт у магазині, хоча загалом попит рівномірний — беруть усього потроху: худі, футболки, чохли, сумки, світильники — і кожен продукт знаходить свого покупця.
Терикони зі свічок
Валерія Кирилова є співзасновницею магазину і свічковим майстром, вона робить свічки вручну. Форми прості і впізнавані для будь-кого зі сходу: терикон, шахтарська лампа, вугілля. Це не масовий продукт і свідомо не трендова річ, на ній не заробляють багато, але вона залишається в асортименті, бо несе щось лампове.
"Терикон зі свічки — це взагалі не трендова історія, ми на цьому великих грошей не заробляємо. Але хочемо, щоб людина тримала в руках щось, що про неї, свічка-терикон, свічка-шахтарська лампа. Ну, прикольно ж. Це наше, донецьке," — каже Дмитро.
До трендів у магазині взагалі не прив'язуються, і це принцип, а не вимушена позиція. Просто роблять те, що здається важливим, або те, про що люди самі просять, і так формується асортимент, який важко скопіювати, бо він виростає з конкретного місця і конкретних людей.
"Я б сказав, ми взагалі за трендами не слідкуємо в тому сенсі, що ми випускаємо. Якщо людина хоче футболку з містом — окей. Якщо хоче чашку — пропонуємо чашку. Ми просто намагаємось робити те, що людям подобається і що для них щось означає," — пояснює він.
У планах — масштабування, нові лінійки продукції і більше присутності офлайн.
Стус на всю спину
Окремий і дуже свідомий напрям у магазині — футболки та худі з віршами Василя Стуса, надрукованими на всю спину. Поштовхом стала публічна заява однієї відомої особи проти зросійщених східняків. Тож таким чином Дмитро висловлює свою позицію не через скандал, а через продукт, який люди носять на собі.
"Ми хочемо, щоб наша продукція трохи змінювала уявлення про людей з Донеччини і Луганщини. Щоб було видно, що ми знаємо українську мову, знаємо культуру і можемо робити свій внесок. Не стояти осторонь, а створювати і показувати, що схід різний. Ми намагаємося цей стереотип просто зламати. Наші люди українську літературу частково самі створювали, і для нас це важливо проговорювати. Є Стус, є сильні тексти, пов’язані з нашим регіоном, і ми хочемо, щоб про це бачили і в Україні, і за її межами," — зазначає він.
Це не тільки про літературу. Магазин знімає рілси і короткі відео — смішні, живі, впізнавані для тих, хто звідти.
"Дуже багато людей у різних регіонах не знає, що таке тормозок. Ми такими кумедними відео хочемо показати, що в нас є свої слова, свої фрази, свої фішки. Ми шукаємо цю самоідентичність і намагаємось її показувати," — говорить він.
Один із найнезвичніших продуктів магазину — кава з Донбасу. В коментарях одразу запитували: що, кава росте на Донбасі? Ні, зерна збираються в інших країнах, у Південній Америці чи Африці, точно не в Україні і тим більше не на Донбасі. Але обсмажують і виробляють цю каву саме донецькі люди.
"Є кава зі Львова, є італійська кава, а тут кава з Донбасу. Вже сама назва звучить як щось незвичне, правда? Донецькі люди виробляють каву з Донбасу, і мені це дуже імпонує. Таке цікаве, несподіване поєднання," — говорить він.
Зараз кава починає з'являтись у кав'ярнях. Перша співпраця відбувається з кав'ярнею у Києві, донецько-маріупольським проєктом, зробленим людьми, яких Дмитро знає особисто. Їхньої кави там ще немає фізично, але скоро буде, і ще кілька запитів від інших кав'ярень уже на черзі.
Дмитро говорить, що магазин не будувався як бізнес-проєкт із таблицями і прогнозами. Він виріс із фотографії рідного міста, із бажання, щоб люди зі сходу мали що тримати в руках — щось своє і впізнаване, зроблене з розумінням того, що за цим стоїть.
Читайте також: Не боялась вибухів, бо так жило ціле місто. Акторка Аліна Служенко з Торецька тепер навчається в Києві і шукає дім.
