До повномасштабного вторгнення Дарʼя Білоусова працювала фітнес-тренеркою в Рубіжному. Через нову фазу війни та проблеми зі здоровʼям змушена була залишити тренерство та шукати себе в іншій галузі.
Виданню ТРИБУН жінка розповіла про життя в Рубіжному та про те, як кардинально змінила професію.
За фахом пані Дарʼя – екологиня, у 2014 році закінчила Луганський інститут хімічних технологій у Рубіжному. Після отримання диплому працювала на заводі “Зоря”. Згодом пішла в декретну відпустку – має двох діток.
“Коли худла після вагітностей, вирішила змінити діяльність. Пройшла навчання і стала тренеркою з пілатесу та стретчінгу. З 2020 року працювала у фітнес-студії Олександри Стрєльцової в Рубіжному. Там я знайшла себе”, – розповіла жінка.
Наприкінці 2021 року пані Дарʼя пройшла чергові курси та стала сертифікованою тренеркою силового й функціонального тренінгу групових програм. Проводила групові і персональні тренування. Разом з колегами відвідувала фітнес-конвенції у Краматорську та Харкові, майстер-класи в Києві.
Фітнес із хобі перетворився в улюблену роботу. А вдома я була щасливою мамою і дружиною.
“24 лютого 2022 року ми прокинулись від дзвінка родичів з Харкова. Вони сказали, що почалась війна. Чоловік поїхав заправляти машину. А я не повірила, що таке може бути, і спала далі. Потім пролунали вибухи… Діти дуже злякались. Подивившись у вікно, я побачила людей, які в паніці бігли з валізами, сусідів, які завантажували машини. У дворі був якийсь хаос. Після оголошення воєнного стану по всій країні та почутих новин, ми зрозуміли, що на цьому все не закінчиться. Чоловік рішуче сказав, що ми їдемо з міста. Після 2014 року ми не хотіли, аби діти чули і бачили війну”, – поділилася рубіжанка.
Родина зовсім не була готова до відʼїзду, тому швидко зібрали найнеобхідніші речі й за півгодини вирушили в дорогу разом з батьками та кумами, а також забрали з собою кішку.
“Були шалені затори. Стільки машин я в житті не бачила. Був дефіцит пального. На заправках заливали лише по 10 літрів. Люди були мовчазні. Хотілося плакати. Я дивилася у вікно, намагаючись запамʼятати кожну деталь міста”, – згадує жінка перший день повномасштабної війни.
За дві доби Дарʼя з родиною дісталися Тернополя, де й зупинилися. Там жив їхній знайомий, який запропонував свою допомогу і тимчасове житло.
Основною проблемою на той час було житло для переселенців. Сімʼю поселили в гуртожитку, де вони прожили півроку.
“Перші кілька місяців ми провели в новинах. Дуже переживали, бо в Рубіжному залишились родичі, друзі, а в Маріуполі – сестра. Я навіть не памʼятаю, що ми робили, був якийсь суцільний стрес. У наших з чоловіком батьків повністю згоріли будинки. У квітні до нас приїхали мама чоловіка і дідусь. З кожним тижнем ми все чіткіше розуміли, що скоро повернутися вже не зможемо. На щастя чоловік мав роботу, а загалом працевлаштуватися людям зі сходу було непросто. З гуманітарною допомогою було скрутно, отримували усього кілька разів. З речами допомогли місцеві”, – поділилася спогадами переселенка.
Наприкінці літа 2022 року родина переїхала до Києва, де живе й досі.
За словами жінки, довгий час вона не працювала: 24/7 сиділа з дітьми та не була психологічно налаштована на тренування. Згодом потроху почала займатися самостійно.
“Потім був візит до лікаря. Мені заборонили важкі часті навантаження. Через роки важкі пологи дали про себе знати. Ще в Рубіжному були перші дзвіночки, та я списувала все на втому. Тому я вирішила закінчити з професією тренера, бо, знаючи себе, не змогла б працювати в півсили. Деякий час я тренувала своїх дівчат-рубіжанок онлайн за незначну плату. Це було скоріш для душі. А сама зайнялась знов пошуком себе. Так я і обрала бʼюті-сферу, а саме – нарощування вій. Колись я думала цим зайнятись, але тоді обрала тренерство”, – розповіла жінка.
Вона зазначила, що довго не наважувалась почати навчання. Пройшла курси у травні 2023, а повноцінно почала працювати лише з листопада. І першою її моделлю була мама.
Найскладніше, за словами пані Дарʼї, було поєднання роботи зі школою, садочком та гуртками дітей.
“Коли обидві дитини пішли в школу, я почала брати моделей та відпрацьовувати навички. Шукати клієнток виявилось складніше, ніж я думала. У Києві дуже велика конкуренція, навіть за дуже низьку ціну до майстра-початківця черга не стоїть. Таких як я – дуже багато. Тож працювала і безкоштовно. Попри все, поступово дівчат стає більше. І головне для мене те, що вони повертаються. Отже я на правильному шляху”, – продовжила розповідати переселенка.
Пані Дарʼя каже, що й надалі планує розвиватися в обраному напрямку. А мотивує її підтримка чоловіка.
Нарощування вій виявилось доволі багатогранним – хочеться йти у ногу з модою, трендами. Тож навчання на першому місці.
У майбутньому майстриня хоче відкрити власну студію та, можливо, розширити спектр послуг.
“Починати з нуля важко, особливо у фінансовому плані. Та маленькими кроками досягаються великі цілі. Можливо, спробую отримати грант на розвиток бізнесу згодом”, – поділилася планами переселенка.
За словами жінки, кілька років тому вона з упевненістю казала, що не хоче жити в Києві – їй до душі більш компактні містечка. Але життя вирішило інакше.
“Навряд ми повернемося в Рубіжне. Навіть після перемоги. Все ж, більше можливостей для розвитку дітей тут, у столиці. Донька посилено займається спортивною гімнастикою, тому ми будемо там, де буде перспектива для неї. Час покаже. Але однозначно ми приїдемо у наше рідне Рубіжне, а батьки хочуть повернутись. Особисто мені дуже потрібно побачити місто своїми очима, прийняти це, бо їхала я з цілого Рубіжного. Досі не маю повного усвідомлення, що я покинула свій дім. Щоб будувати новий дім, треба відпустити минулий. До війни я навіть не розуміла, як я люблю наше маленьке і таке затишне місто”, – додала Дарʼя Білоусова.
Читайте також: "Спорт допоміг мені повернути себе": історія фітнес-тренерки з Рубіжного
