Фотограф Євген Степанець присвятив серію світлин рідному Луганську, пізніше – Києву, який став його другою домівкою, а наразі – живе в Грузії та продовжує займатися своїм хобі.
В інтерв’ю виданню ТРИБУН він розповів про настрій луганських фото, світлини з періоду життя у Києві та проєкт про документування історій українських біженців у Польщі.
Фотографувати чоловік почав ще з 2011 року: своїх друзів, природу та життя.
“Знімав на плівковий фотоапарат. Для мене це було як дослідження світу навколо себе і, наче, дослідження техніки, яку використовую. Часто буває, коли довгий час живеш у місті, але не помічаєш карси навколо. Коли я фотографував – розумів, що помічаю красу нових для себе деталей”, – каже Євген.
У своїй підбірці, яка присвячена Луганську, фотограф зображує місто без прикрас, таким, яким воно є зі всіх сторін. Не завжди з яскравих.
Це відображення моєї ситуації та стану на той момент. Це був час Майдану у Києві. Час до окупації Луганска Росією. Для мене – це період невизначеності та період напруги. Як зовнішньої так і внутрішньої. Тому і фото вийшли відповідного настрою
Олександр Чекменьов – фотограф, якого Степанець може виділити, як одного з кращих у своїй справі.
“Спочатку я практикував наглядність дивлячись роботи інших фотографів в інтернеті. А згодом дізнався й про життя та творчість Олександра Чекменьова, який також з Луганська, мій земляк. Його світлини мене дуже вражали”, – запевняє луганець.
Переїхавши до столиці Євген продовжив займатися своїм хобі й надалі. Зробивши серію світлин Києва, в описі до неї він зазначив: “Здавалося, що кожен отримав свободу, яка була сильнішою за тугу за рідним містом”.
“Я б сказав, що Луганськ був не тим містом, як для мене, так і для моїх друзів. Кожен на той час мріяв поїхати у більше, розвиненіше місто, яке наповнене можливостями – Київ мені здався саме таким. Тому я переїхав. Сум за Луганськом був звісно. Всі, хто виїхав у період розгортання воєнних дій на сході України, травмовані психологічно. Не правильно було б сказати, що це ніяк на нас не вплинуло”, – говорить луганець.
Світлини з Києва фотограф називає щоденниковими.
“Це раптово зроблені фотографії. Я не думав, що додам їх до серії. А у 2016 році, приблизно – об’єднав їх. Всі мої підбірки – така собі рефлексія. Про людей мого віку, які як і я зіштовхнулися з перешкодами до адаптації у новому життя, про різні періоди мого особистого життя, – каже Степанець.
Євген розповідає, що має досвід роботи для своїх проєктів, та, зокрема для підбірки історій українців, які після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році були вимушені виїхати до Польщі.
“Ми знімали з командою українських та польських фотографів й журналістів. Задокументовували їхні історії у Варшаві. Не можу виділити окрему історію тієї чи іншої людини, адже кожна з них унікальна та по-своєму болюча. Але та, яка мені запам’яталася – розповідь дівчини з Маріуполя, яка виїхала вагітною з рідного міста до Польщі. Її чоловік пішов на війну та довгий час, знаходячись в інший країні, вона не знала чи живий він…”.
Прочитати історії українських біженців можна за посиланням.
Наразі Євген Степанець мешкає у Тбілісі, працює дизайнером інтерфейсів та продовжує фотографувати.
“Приїхавши в Тбілісі, я зрозумів, що тут схожа ситуація з моєю Батьківщиною. І Грузія і Україна межують з Росією – це дуже вплинуло на історію обидвох країн. Ця схожість змусила почати знімати мене й тут. Маю надію, що використаю ці знаімки для створення нової серії”, – завершує чоловік.
Читайте також: Воєнний фотокореспондент Євген Васильєв: “Фотографи доносять правду про те, що насправді відбувається в Україні”
