Ілля Курасов народився у селі Завидо-Кудашеве, що на Донеччині, але з сім’єю жив за 15 кілометрів – у Добропіллі, де й почався спортивний шлях хлопця. В бокс його віддав батько, який нерідко збирав синів на різні активності та прищеплював любов до спорту. Василь Курасов велику частину свого життя присвятив і війні. Брав участь в АТО, а після початку повномасштабного вторгнення долучився до 426-го окремого стрілецького батальйону. 8 серпня чоловік загинув поблизу Бахмута.
Виданню ТРИБУН хлопець розповів про досягнення у спорті, свою сім’ю, про присвячену батьку перемогу та мотивацію продовжувати свою справу.
У 6 років Василь Курасов віддав сина на заняття боксом.
“Пам’ятаю як зараз – батько мене привіз та залишив навчатися. Це було влітку. Того дня почалися тренування та моя спортивна кар’єра”, – каже Ілля.
Перший бій хлопця був у ваговій категорії 28 кілограмів, де він посів призове місце.
“Змагання були у Краматорську. Дитиною я ще не зовсім розумів, що це змагання, не розумів, що таке страх, а просто вийшов та відбоксував. Тих емоцій я вже і не пам’ятаю”.
У свідомому віці Ілля був учасником й всеукраїнських змагань в Одесі.
“Це був найперший великий турнір для мене. Туди ми їхали всією добропільською командою. Там я і відчув, що таке страх та мандраж перед поєдинком. Було багато людей - боксерів зі всієї України та навіть Європи. Емоції били через край. Тоді я, на жаль, програв у першому поєдинку”, – згадує боксер.
Курасов має й немало нагород. Одну з них він отримав на “Турнірі сильніших”.
“На цих змаганнях зібрались 8 найсильніших боксерів України в конкретній вазі. Кожен змагався за звання стати кращим. Також були присутні й боксери з-за кордону. Я виступив дуже гарно та посів перше місце. У двох поєдинках переміг в українців, а один з них був ще й той, якому я програв на попередньому Чемпіонаті України. Це було дуже приємно. А у фіналі переміг словака. Я став сильнішим боксером України. Повинен був поїхати й на Чемпіонат Європи, але на відборі на зборах після спарингу зі спортсменом у моїй вазі, мене не взяли на європейські змагання. Але все ж ця перемога для мене - найсерйозніша, напевно, й на сьогоднішній день”
До 20 років Ілля займався аматорським боксом, а у свій 21 рік хлопець дебютував у професійному.
“Зараз я повністю перейшов у професіонали. Аматорський бокс називають ще любительским. Людина може отримувати звання Майстра спорту, бути учасником Чемпіонатів України, Європи або світу. Обіймати призові місця. Можна навіть отримати ліцензію, щоб брати участь в Олімпійських іграх. У професійному боксі вже зростає кількість раундів. Якщо в аматорськму 3 раунди по 3 хвилини, то у професійному вже 4 раунди по 3 хвилини і більше.
Професійного спортсмена може помітити промоутерська компанія і укласти з ним контракт. Тоді його заносять до світового рейтингу і саме тут вже починається професійне зростання боксера
У професійному боксі є також титули. Один з них – Чемпіон світу, за який частіше за все борются спортсмени”.
Ілля говорить й про комбінації рухів, які йому найчастіше допомагають здобувати перемогу.
“У мене є напрацювання, якими я гарно володію. В аматорському боксі я відправляю людей в нокаути лівим боковим ударом. Також гарно у мене виходила комбінація: крок назад, правий прямий. Ним я також частенько відправляв у нокаут. Роблю великий акцент на деякі комбінації, щоб вже на рингу я міг правильно їх застосувати”
Доводилося боксерські прийоми використовувати й безпосередньо на вулиці.
Кулаки – це моя зброя. Я намагаюсь ними “махати” лише на тренуваннях, але доводилося застосовувати цей метод й зовні. Але тільки у крайніх випадках. Першим я не б’ю
Говорячи про умови, які були у Добропіллі для занять боксом, хлопець наголошує, що займатися професійним чи то аматорським видом спорту можна у будь-якому залі.
“Проблема є лиш зі спаринг-партнерами, але вона вирішувана. Наприклад мій брат Василь Курасов - також боксер. У нього є професійний рекорд – він боксував на європейських рингах, а готувався теж у Добропіллі. Тож ні від залу, ні від міста зовсім не залежить професійний розвиток боксера. Головне, щоб були тренування, спаринг-партнери та гарний тренер. Ну і, звісно, самодисципліна – одна з головних якостей будь-якого спортсмена”.
На початку російського вторгнення Ілля був у Харкові. Його брат служив у спецпідрозділі “Омега”, тому хлопець приїздив до нього у гості. У ті дні й почалося повномасштабне.
“Тиждень ми пробули у підвалі та згодом я виїхав до батьків у Добропілля, а брат залишився воювати та захищати Харків”, – каже хлопець.
Через 4 місяці Ілля Курасов отримав перспективну пропозицію щодо розвитку у боксі в Дніпрі та переїздив вже туди.
Кумирів у боксі в хлопця немає. А єдиний, на кого рівнявся Ілля, – його батько Василь Курасов.
Ще у 2016 році чоловік приєднався до 90-го окремого аеромобільного батальйону десантно-штурмових військ Збройних сил України. А з початком вторгнення у 2022 році служив у 426-му окремому стрілецькому батальйоні ЗСУ. 8 серпня 2023 року Василь Курасов загинув поблизу Бахмута.
“Батько був дуже доброю людиною та гарним сім’янином. Після того, як він звільнився зі служби в АТО у 2018 році, переїхав до свого рідного села Завидо-Кудашеве. Там ми маємо дачу, де можна було б займатися сільським господарством. Це він і робив, адже в Добропіллі йому було нудно. Він розводив кроликів, яких дуже любив. Тварини хворіли, але батько не здавався та намагався їм допомогти та продовжував їх вирощувати. Хочу зазначити, що протягом всього життя батько підтримував свою фізичну форму та займався спортом. Завжди брав і нас з братом та привчав до фізичних активностей. Ми і бігали, і плавали, і багато їздили на велосипедах. Спорт – це наше життя”, – розповідає боксер.
Ілля зазначає, що Василь Курасов багато навчив і побратимів під час повномасштабної війни.
“У 2022 році мого брата було поранено в Бахмуті, тож коли батько про це дізнався, прийняв рішення також піти на захист нашої країни. Він приєднався до 426-го окремого стрілецького батальйону, який тільки формувався. Його поставили як вчителя для новоприбулих бійців, аби він зміг передати їм весь свій досвід з АТО. Багато чому навчив. А згодом батько став командиром. З деякими хлопцями я списуюсь й досі, вони кажуть, що ніколи його не забудуть”.
Василь не хотів, аби Ілля йшов воювати, тож пішов сам, додає хлопець.
“У нас в сім’ї воює брат та воював батько. Цим рішенням вони перегородили мені хід у війну. Це була частка його мотивації. Також у батька “війна в голові” ще з юнацьких років. У 1989 році під час виводу військ з Афганістану батько був БТР-ником. На той час йому було 19-20 років. Потім АТО. Й на повномасштабну він не міг не піти”
8 серпня 2023 року Василь Курасов загинув поблизу Бахмута під населеним пунктом Кліщіївка.
“На це завдання він не дуже хотів іти, казав про це й мамі, але пішов, бо він – чоловік, який не міг відмовитися. 7 кілометрів під палючим сонцем хлопці йшли до позиції. 8 серпня батько загинув під час обстрілу, а вночі побратими виносили його на самохідному возу”.
Ілля дізнався про загибель батька, коли йшов на тренування.
“9 серпня о 10:00 я біг на тренування у Дніпрі. Мені зателефонував брат та сказав, що батько загинув. У мене були незрозумілі емоції, я взагалі нічого не розумів…Тільки через пів години починав це усвідомлювати. Зібрався додому, щоб повідомити матері страшну новину — а це було найскладніше. Приїхав до села та привіз свого кота. Мама була йому дуже рада. Але я розумів, що прийдеться повідомити про найболючіше… сказав…звісно, емоції взяли верх: ми сіли, поплакали та прийшов час сказати бабусі й дідусю. Взяли з собою медсестру на випадок, якщо комусь стане погано. Але коли приїхали, зрозуміли, що батьки вже все знали”, – згадує хлопець.
Довго чекали на тіло батька, каже Ілля.
“17 серпня аж поховали батька. Були дуже злі, бо пройшло стільки часу, а ми все ще не могли його побачити. Тіло привезли в морг в 3-х пакетах. Перший – відкрили представники ТЦК, які були з нами. Тіло розпізнати було надскласно, адже за цей час все було у дуже поганому стані. Востаннє батька ми так і не побачили. Я роблю висновок, що він не хотів, щоб ми його побачили в труні. Але туди ми поклали все, що він любить: і форму, і медалі, і берці…”.
25 грудня 2023 року Ілля присвятив перемогу рідній людині.
“До цього поєдинку я два роки не боксував через вторгнення. Брат воював, потім пішов і батько. Тож я не зміг взяти себе в руки та продовжити справу. Згодом, після того, як батько загинув, – я знайшов мотивацію. Дав собі слово, що буду робити все, щоб пам'ять про рідну мені людину не згасла так швидко. Вона стане не такою гострою колись. 100%, як то буває зі всіма. Але зараз я буду присвячувати йому поєдинки, перемоги, публікувати пости у соцмережах, давати інтерв’ю, та всюди згадувати його – Василя Курасова.
25 грудня, після дворічного простою у боксі, мені знайшли суперника. Я підготувався, вийшов та переміг. Перемогу присвятив батькові. Цей бій був у Києві. Я виступав від української промоутерської компанії Top Boxing Generation, з якою в мене підписаний контракт”, – розповідає боксер.
Наразі йдуть перемовини щодо наступного бою Іллі Курасова. 22 серпня він буде виступати в Одесі.
“Мені лише 22 роки, я молодий, перспективний хлопець. Мрію про титул. Не важливо, якого він рівня: всесвітнього, європейського чи українського, але це велике звання у спорті. Я в боксі також заради батька, після кожного поєдинку буду вшановувати його пам’ять і всі спортивні перемоги буду присвячувати йому. Адже саме він одного дня привів мене в бокс та показав, що таке спорт”.
Читайте також: Луганець Павло Козирєв. Про роботу в "Зорі", улюблених гравців та зустріч з Алексом Фергюсоном
