Вишки телецентру, троянди у парку Щербакова та день міста в серпні. Ірина Серебреннікова пам'ятає Донецьк таким, яким його вже не повернути. Вона жила в окупованому місті до 2020-го. Зараз малює атмосферні арти, плете браслети й розробила метафоричні карти. Її чоловік нині служить. А соснові ліси під Полтавою нагадують їй про дім.
Місто мільйона роз
Ірина вчилася чотири роки в Донецькому національному технічному університеті, потім рік закінчувала магістратуру в Харкові. Коли в 2014-му почалися бої за Донецьк, вона була в Харкові. Повернулася додому, бо навчалася на бюджеті й мала відпрацьовувати за тристороннім договором. Батько влаштув на "Укрзалізницю", що працювала в окупації до 2017 року.
Найяскравіший її спогад про мирний Донецьк — 2012 рік, коли проходив Euro2012 з футболу.
"Місто було на підйомі, працювали малі та великі бізнеси, люди добре заробляли, місто було дуже і дуже доглянутим. А головне люди, що любили місто і всю область", — розповідає донччанка.
Але найбільше вона любила серпень у Донецьку: День металурга, День шахтаря, День міста, День незалежності України, всі свята йшли один за одним.
"Окрім цього, тоді ще була виставка квітів і парад проспектом Артема. Це трохи нагадувало бразильський карнавал: кожен район, кожне підприємство намагалися зробити свої композиції — хто гарніше, хто винахідливіше. І вже пізніше, у Харкові, я ловила себе на думці, що мені цього дуже бракує — саме клумб і троянд", — каже Ірина.
Вона жила біля телецентру — вишки її улюблений орієнтир дитинства. Найулюбленіше місце — розарій у парку Щербакова.
"Укрзалізниця" в окупації
Після магістратури в Харкові Ірина повернулася в Донецьк у тому ж 2014 році, тільки не одразу. Тоді місто відпустило багатьох — люди виїздили, хто — поруч в Донецьку область, хто — у більш далекі міста України, а хто — за кордон. Ще поняття окупації було відсутнє, був хаос.
"Влітку 2014-го я закінчила навчання в Харкові, отримала диплом, і батько відправив мене в Крим — просто «пересидіти». Сказав: тут зараз нічого робити. Тоді багато хто саме так і виїжджав — на літо, перечекати. Було відчуття, що Україна щось зробить, що зайдуть війська, що це ненадовго. Такі надії тоді були. А потім — усе. Сказали: ні, пауза. Далі вже кожен вирішував по-своєму: хтось виїхав, хтось залишився. Причини у всіх різні. Хтось хоче жити в Україні, але прив’язаний до батьків чи родини, хтось не може зірватися з місця ще з якихось причин. «Я намагалася допрацювати договір, бути поруч із родиною,що от-от і все налагодиться. Я дуже любила своє рідне місто — Донецьк", — розповідає Ірина.
Вона залишилася, бо мала відпрацьовувати, "Укрзалізниця" функціонувала на окупованій території до 2017 року.
"Щоб зняти зарплатню, віддавали свої картки в Маріуполь — там знімали кошти й привозили їх у Донецьк, потім міняли на рублі. Був період коли десь півроку не платили зовсім", — пояснює вона.
Коли компанія перестала працювати, Ірина з чоловіком ще два з половиною роки збирали гроші, щоб виїхати. У 2020-му переїхали остаточно, у Полтаву, рідне місто чоловіка.
Соснові ліси
Повномасштабне вторгнення Ірина зустріла вже в Полтаві. До міста приїхали внутрішньо переміщені люди з Харковської, Донецької, Луганської областей. Її подруга, наприклад, жила в Харкові до 2022 року — зараз теж у Полтаві.
Найбільше їй подобається сосновий ліс за пів години їзди.
"Я виросла в походах на природі, тому вона мені завжди була ближчою. Полтава подобається саме цим: сосновий ліс і річка — у пів годині від міста. Не треба, як у Донецьку, трястися три-чотири години в електричці, щоб доїхати до Святогірська", — каже Ірина.
Про саме місто Полтава вона говорить стримано: керівництво думає про свою кишеню, а не про місто, але природа компенсує.
Ірина малює атмосферні ілюстрації — ілюстрації міст, архітектури, пейзажі, фан-арт по аніме, фентезі та на замовлення. Ще плете браслети в техніці макраме. Офіційно зареєструвалася як ФОП.
"Наприклад, є всесвіт Marvel, є персонаж Локі і ти його в своєму стилі малюєш, у якихось ситуаціях, робиш листівки, наклейки. Це не комікси — комікси це історія, а тут картинка. Як раніше писали фанфіки по Гаррі Поттеру — це те саме, тільки через малюнок", — пояснює вона, що таке фан-арт.
Останнім часом її улюблений персонаж — ельфійка Фрірен, з аниме «Фрірен, що проводжає в останню путь».
"Останнім часом стабільність моєї менталки тримається на ній. Я обожнюю готичну архітектуру і світ аніме та фентезі", — каже Ірина.
Малює на айпаді, або акриловими фарбами, іноді гелевими ручками.
"Зараз я більше працюю на планшеті, бо коли немає світла, він рятує — на кілька годин ти від цього не залежиш. А якщо це гелеві ручки, листівка на папері чи акрилові фарби — то вже зовсім інша історія", — розповідає вона.
Фестиваль та метафоричні карти
У червні 2025-го Ірина брала участь як художниця у фестивалі сучасної попкультури FANCON у Києві.
"Там косплеєри роблять костюми за улюбленими персонажами. Це велика тусовка: і концерти, і багато внутрішніх подій. Є алея художників, алея майстрів. Я брала участь як художниця — купували листівки, закладки, арти, наклейки. На офлайнових заходах усе дуже просто: туди одразу приходить своя, конкретна аудиторія", — розповідає вона.
Вона сама розробляє дизайн і замовляє друк. Рік працювала в поліграфії — починала як інженер предпресу, готувала макети клієнтів, за вимогами до друку.
"Тобто я глибше розуміюся на матеріалах і технологіях , і це дало мені справді цікавий досвід. Поки що замовляю лише в Україні. Хотілося б працювати й із закордонном, бо там і технології, і матеріали сучасні, є цікаві реалізації. Але в наших реаліях це непросто. Коли Польща блокувала кордон через зерно, стояло ж не тільки воно — багато чого просто не завозили. Тому зараз усе здебільшого локально: або склад згорів, або ще не встигли відновити поставки", — пояснює Ірина.
Час на один малюнок дуже різний — буває, що за день виходить реалізувати ідею, а буває, що тиждень.
"Це дуже по-різному буває. Впливають новини, впливають внутрішні стани. Коли є замовлення і за ним стоять гроші, ти трохи переступаєш через себе — бо зобов’язаний людині. А коли малюю для себе, то там уже як піде: буває по-всякому", — розповідає вона.
Зараз жінка працює над власною колодою метафоричних карт — використовуються як інструмент для самопізнання, психотерапії, коучінгу та розвитку творчості, допомагаючи обійти логічний контроль і отримати доступ до підсвідомих думок та емоцій через асоціації та проекції, що створюють нові сенси.
"Сам формат карток — це психологічний інструмент, побудований на асоціаціях. У кожної людини вони свої, доволі абстрактні, і з конкретним станом людини можуть трактуватися по-різному — у цьому й уся суть. Зараз колода в поліграфії, чекаю, коли прийде пробна", — пояснює вона.
Макраме проти стресу
Макраме Ірина почала плести у 2015-му — так боролася зі стресом. Тоді ж вона ще вручну робила листівки: вирізала паперові заготовки, складала їх навпіл і малювала.
"Тоді я сильно схудла через стрес. На жаль, трохи піддалася пропаганді — я добре знаю на власному досвіді, як це працює. У школі всі плели фенечки з муліне, а макраме — по суті те саме, тільки з більшою варіативністю вузлів. Я підібрала нитки й почала робити браслети, сережки, кулони. Зараз залишилися тільки браслети. Вони пов’язані з фантастикою і фентезі: металеві підвіски з різними героями й бусини я замовляю, а все інше плету сама", — розповідає Ірина.
Ще один її проєкт — закладинки з містами сили України.
"Частину я беру на продаж, але частіше віддавала їх для благодійних аукціонів, дарувала військовим. Тобто здебільшого використовую це саме як благодійність", — пояснює вона.
У вересні 2025-го побувала на презентації книги Ольги Навроцької "Хорт. Перший характерник" — письменниця їздила з Аланом Бадоєвим.
"Книжку я замовляла ще на етапі передзамовлення, зробила кілька артів й надрукувала листівки. Коли вони приїхали на презентацію книги в Полтаву, я подарувала це їм обом — і маю з ними фото. Це дуже мене емоційно підтримало: і саме спілкування, і обійми. Було відчуття чогось неймовірного, що сильно підняло моральний дух", — згадує Ірина.
Найближчий план — вийти на стабільний рівень постійного доходу, потім — потихеньку рости. У лютому відкриється заявка на "Fancon" — він проходить у перші вихідні червня, Ірина хоче брати в ньому участь і цього року.
"Також я планую поїхати в Одесу в кінці літа, там теж буде фестиваль. Ще відбуваються подібні заходи у Дніпрі та Харкові", — розповідає вона.
Вона малює атмосферні арти, плете браслети, робить метафоричні карти й закладинки з українськими містами сили для благодійності. Соснові ліси за пів години від Полтави нагадують їй про дім — хоча розарій у парку Щербакова залишився в Донецьку.
Читайте також: Коли прикраси говорять без слів: мисткиня з Авдіївки створює колекції про дім та оживляє традиції.
