Кожної неділі Ольга Ширшикова зустрічається з друзями-земляками на каву в Івано-Франківську. Годину вони діляться досягненнями, п'ють каву і розбігаються до наступних вихідних— в очікуванні нової зустрічі. Цей ритуал тримає їх разом у геть новому житті, у новому для них місті, де їм не завжди раді через “занадто активність”, коли місцеві звикли до тихого життя. Але саме через цю активність Ольга продовжує справу, яку розпочав ще її брат Андрій Жидков — науковець, викладач і боєць територіальної оборони, що загинув 4 листопада 2022 року на Донеччині.
Перший екопрофіль України
До повномасштабного вторгнення Андрій Жидков керував громадською організацією "Імпакт Центр СХІД.ЮА" у Сіверськодонецьку. Саме вони розробили екопрофіль м. Рубіжне — перший такий проєкт в Україні. Це була не просто оцифрована версія екологічної ситуації, а справжній інструмент для жителів: дослідження, виставки, освітні заходи про проблеми довкілля.
Довідка:
Екопрофіль громади — це аналітичний цифровий інструмент, який показує, що відбувається з довкіллям на конкретній території: яке повітря, вода, ґрунти, як поводяться з відходами, де є екологічні ризики. Він враховує вплив змін клімату, військових дій і загроз для критичної інфраструктури. Дані для екопрофілю беруть з офіційних реєстрів, систем моніторингу та інструментів Центру розвитку інновацій. Мета — допомогти місцевій владі приймати зважені рішення: планувати відновлення територій, залучати інвестиції, впроваджувати енергоефективні рішення та будувати так зване "зелене" майбутнє громади.
Коли почалася повномасштабна війна, Андрій пішов воювати, а Ольга релокувалася на Франківщину. Після його загибелі організацію очолила вона.
"Я тут, в Івано-Франківську. Наша громадська організація продовжує працювати — після повномасштабного вторгнення ми зробили екопрофіль Калуської громади. Потім допомогли підготувати екопрофіль Охтирки за підтримки фонду «Відродження». А зараз у нас є виграний грант на оцифрування нематеріальної культурної спадщини однієї з громад Луганщини", — розповідає Ольга.
Команда давно усталена і спрацювалася.
"Усі ті самі люди. Та сама громадська організація. Ми всі — патріоти України й своєї області. Ми виїхали, релокувалися, але не зупинилися. Троє з нашої команди пішли служити та двоє загинули — це наші втрати, які з нами назавжди. Попри це, ми працюємо далі. Бо інакше не можемо", — каже Ольга.
Для неї продовжувати роботу організації — справа честі.
"Нас, як і раніше, підтримувати фонд «Відродження». Громадська організація працює спільно з нашим університетом — з науковцями й викладачами Східноукраїнського національного університету та ГО "ФУНДАЦІЯ ПРОСТІР". Ми разом реалізуємо проєкти й так само відповідально звітуємося — і фінансово, і за змістом", — пояснює вона.
Екологічні проблеми: Луганщина, Калуш, Охтирка
Про екологічну ситуацію на окупованій Луганщині Ольга говорить як про повний крах, адже ми не можемо навіть проаналізувати масштаби ситуації.
"Із шахтами, з екологією, з річками там загалом дуже погана ситуація. Найгірше — це замінування. Воно надовго, на десятки років. Тому зараз там — повний крах", — каже жінка.
Вона згадує в розмові дані від Східноукраїнського національного університету: розмінування Луганщини може тривати від 50 до 90 років.
"Шахти затоплені окупантами, і що буде далі — ніхто не знає. Додається ще й біологічне забруднення через велику кількість загиблих. Ви ж бачите, скільки там втрат. І це, звісно, не минає безслідно для довкілля", — пояснює вона.
Калуш — місто на Прикарпатті з довгою промисловою історією, як, наприклад, свого часу Сіверськодонецьк на Луганщині. І те, і те — міста хіміків. Калуш, з населенням понад 67 тисяч осіб, — це друге за величиною місто регіону, знаходиться лише за 30 кілометрів від Івано-Франківська. Саме багаті поклади калійних солей колись стали основою для розвитку потужної хімічної індустрії. Сьогодні тут виробляється понад чверть промислової продукції Івано-Франківської області. Проте місто платить високу ціну за свою індустріальну славу — люди потерпають від екологічних проблем.
"Тут є комбінат, який забруднює воду. Але найбільша проблема — затоплений кар’єр. Це велике озеро: з вигляду — дуже красиве, а всередині — мертве. Вода настільки солона, що в ній не може нічого жити. Озеро щороку піднімається й розростається, поступово поглинаючи суху землю. Там, де воно проходить, після цього вже нічого не росте. Склад солі такий агресивний, що він просто вбиває все життя", — описує Ольга.
Саме тут активісти з Сіверськодонецька робили екопрофіль громади в 2023-2024 роках — оцифровували проблеми, проводили дослідження, залучали місцевих жителів.
Охтирка — промислове місто на Сумщині, де ключовими екологічними проблемами є забруднення річки Охтирка, накопичення відходів та вплив воєнних дій. Там команда Ольги допомогала зробити екопрофіль у 2025 році. Вони розробляли його у співавторстві з місцевими активістами — Громадською організацією "Охтирка Зелене Місто" , бо знали як, а місцеві розуміли больові точки громади. Екопрофіль Охтирки схожий на калуський, але з іншими акцентами, адже там свої проблеми.
"У них теж велика проблема з водними ресурсами. Є серйозні питання з викидами, бо підприємств багато, а контроль фактично відсутній — зараз, як кажуть, «не на часі». А коли це стане «на часі», ніхто не знає", — каже Ольга.
Але є й приємна несподіванка: в Охтирці дуже багато ековолонтерів. Особливо цікавляться діти.
"Дітям це дуже цікаво. Сортування сміття для них зараз радше гра, але саме з таких речей і виростає відповідальність. Якщо з дитинства вчити, що правильно — саме так, то з віком це стає нормою. Вони просто не знатимуть іншого способу: піти й викинути папірець деінде, а не в смітник", — пояснює Ольга.
Недільні кави як форма опору
В Івано-франківську навколо Ольги та її однодумців сформувалася спільнота переселенців. Вони активні, вони хочуть щось робити — і саме це робить їх незручними для тихого міста. Вона називає це прямо: переселенці активні та діяльні, і через це стаються непорозуміння з місцевими.
"Ми показали, що можемо працювати. Але нас тут ніхто не чекає. Нам можуть казати, що ми важливі — та це не так, ми потрібні тоді, коли більше немає на кого спертися, коли треба поставити галочку, що ми є, що ми не просто поодинокі люди. Особливо коли нас кілька — і ми тримаємося разом, підтримуємо одне одного і робимо свою справу", — пояснює вона.
Саме тому вони створили ритуал недільних кав. Щонеділі активісти збираються разом, діляться досягненнями, п'ють каву і розбігаються у власних справах.
"Ми постійно п’ємо каву й постійно збираємо людей навколо себе. Кожні вихідні. Це одна година: ми приходимо, ділимося новинами й досягненнями, комусь телефонуємо, п’ємо каву — і розходимося вже з відчуттям очікування, що наступної неділі знову зберемося", — розповідає Ольга.
Навколо цього активного ядра поступово підтягуються й інші.
"Активних людей небагато, але до них завжди легше підтягуються ті, хто трохи пасивніший. Потрібен центр, точка збору. Камінчик має впасти у воду, щоб пішли кола. І цей центр у нас є", — каже Ольга.
Для Ольги та її команди активність — це ще й форма опору забуттю. Вони розуміють: якщо самі не будуть постійно нагадувати про себе, про них забудуть.
"Якщо ми самі не будемо постійно нагадувати, що ми є — про нас швидко забудуть, бо проблем навколо дуже багато. Тому ми знову і знову говоримо про себе: що ми існуємо, нашу думку треба враховувати, і ми теж можемо", — каже Ольга.
Вона продовжує справу брата Андрія не лише через пам'ять про нього. Це не тільки справа честі, але ще й спосіб не дати забути про Луганщину, про людей звідти, про екологічні проблеми, які накопичувалися десятиліттями — і тепер стали ще гіршими через війну.
Зараз команда працює над новим грантом — оцифровкою нематеріальної культурної культурної спадщини однієї з громад Луганщини. На Франківщіні продовжують залучати волонтерів до екологічних ініціатив. І наступної неділі вони знову зберуться на каву, бо там можуть бути самими собою, у колі друзів, що розуміють.
Читайте також: “Мені абсолютно не соромно за те, що я є донеччанкою”: Катерина Сілютіна про життя у Слов’янську.
