Ольга Модіна хотіла створити подкаст про кіно, щоб відпочити від роботи журналіста. Але виявилося, що українці не знають, як працює дубляж, а коли відсутня україномовна версія кіноновинки – обирають російську “піратку”. Тепер проєкт “Кінологічні Вечорниці” популяризує україномовний контент та бореться з російською культурною експансією.
Журналісти ТРИБУН поговорили з Ольгою — СЕО проєкту “Кінологічні Вечорниці” — про те, як подкаст про кіно переріс у платформу культурної дипломатії, чому важливо цінувати український дубляж та які фільми варто знімати про Луганщину після деокупації.
Назва з історією та собака-ведуча
Історія “Кінологічних Вечорниць” почалася з простої потреби — психологічного виживання після восьми років роботи над темами війни, окупації та боротьби за цивільних полонених.
“Спершу цей проєкт замислювався як подкаст про кіно. Хотілося створити щось на кшталт формату «дружні теревені про цікаве», де можна було б обговорювати навколокіношні теми у неформальній атмосфері, просто щоб зберегти здоровий глузд”, — пригадує Ольга Модіна. “Адже на той момент ми вже понад вісім років займалися темами війни, окупації, боротьби за цивільних заручників — і коли щодня пропускаєш крізь себе такі історії, тобі справді необхідне хоча б якесь «перемикання», щоб просто видихнути”.
Перший подкаст записали з акторами дубляжу Дмитром Гавриловим (голос Дедпула та Тора) і Катериною Брайковською (Харлі Квін). Саме тоді включився улюблений режим Ольги — “копнути глибше”, адже про дубляж існує безліч міфів.
“Більшість глядачів має досить поверхневе уявлення про те, як насправді працює дубляж чи озвучення: які є обмеження, що вирішується в Україні, а що залежить від голлівудських мейджорів. Наприклад, чому одні пісні перекладаються, а інші — ні. Один із найпоширеніших міфів — титри на кшталт «офіційний голос такого-то актора». Насправді жоден український актор дубляжу не має контракту з голлівудськими студіями або самими акторами — це умовність, яка часто вводить в оману. З часом наш подкаст, що починався як розмови про кіно, природно перетворився на проєкт про дубляж. А зараз ми поступово розширюємо фокус — хочемо зробити його простором для розмови про культуру. Працюємо в цьому напрямку”, — пояснює Ольга.
Слово “Вечорниці” у назві команда обрала свідомо — шукали автентичне українське поняття, яке передавало б дух спільності та творчого обміну. Ідею підказав син Ольги, Іван: він натрапив на інформацію, що вечорницями колись називали вечірні зібрання молоді, коли разом працювали, співали та розповідали історії. Пізніше звернулися до словників — тлумачення виявилось ширшим, але саме ця перша інтерпретація закріпилася і задала тон усьому проєкту. А от з “кінологічною” частиною історія іронічна.
“З «Кінологічними» нам саме Держкіно підкинуло назву: коли в листопаді 2022 призначило на посаду в.о. гендиректора Центру Довженка Юлію Каждан, яка не мала жодного стосунку до кіноіндустрії, але відкрила кінологічний центр на Київщині”, — розповідає Ольга.
Спочатку назва викликала нерозуміння — особливо серед акторів: “Нам постійно дорікали за «кінологічні». Ми жартома пояснювали: так, ми знаємо різницю між кіно й кінологією, просто в нас є собака, яка розуміється на кіно”.
Ця собака з’явилася випадково: для обкладинки художник намалював пса, а за кілька місяців у команді з’явилася лайка Ельза — точна копія з ілюстрації. Відтоді вона з допомагає створювати дружню атмосферу під час записів.
“Радимо всім, хто запускає власні проєкти, одразу зважати: можливо, з часом ви захочете виходити і на міжнародну аудиторію. Тож подбайте, щоб назва добре читалася й англійською. Ми ж на кожному Zoom-колі з колегами з-за кордону представляємося як Kinolohichni Vechornytsi — і в очах співрозмовників одразу “error”. А YouTube вперто перекладає нас як dogs party”, — сміється Ольга.
Дубляж як національна ідентичність
Особиста історія Ольги та її сина показала, навіщо потрібен проєкт. Початок повномасштабного вторгнення змусив переглянути звички, які здавалися нейтральними.
“Коли почалося повномасштабне вторгнення, мій син сидів в коридорі й дивився російською «Фіксікі», «Машу і ведмедя». І в якийсь момент я включила йому «Король Лев» українською. Так Іван дізнався, що я знаю пісню «Акунаматата» тільки російською. Далі — було кілька днів мого сорому, бо дитина не відпускала, поки я не вивчу пісеньку українською”.
Цей епізод запустив цілий ланцюг змін у родині та став основою для розуміння місії проєкту.
“Іван принципово просив мульти тільки з українським дубляжем. Як він каже: «Я — перший в родині україномовний з дитинства за останні 80 років». Тому діти для нас є неабиякою мотивацією працювати”, — говорить Ольга.
Сьогодні команда розуміє: дубляж — це питання національної безпеки.
“Ми вже давно вирішили, що дубляж — це як національна ідентичність. Якщо не буде українського дубляжу, то люди сидітимуть на російській «піратці». Я знаю, що є люди, які дивляться серіали й фільми в оригіналі, і це дуже круто. Але який відсоток цих людей? Можна скільки завгодно казати, що прокат в оригіналі з субтитрами дозволить українцям вивчити англійську, але є реальні показники. Давайте відверто — 11 років війни, 3 роки повномасштабного вторгнення, у нас досі є питання — «какая разніца на каком язикє»”.
Ольга проводить паралель з іншими сферами культури: “Тому ми популяризуємо український дубляж як сферу. Закликаємо: цінуйте українське, дивіться українською, підтримуйте український продукт. І це не тільки про дубляж, це про книги, театр, кіно, взагалі українське мистецтво”.
Команда виступає проти русифікації: “Ми виступаємо проти будь-чого російського і в дубляжі, і в кіно загалом. Зараз спілкуємося з дубляжними студіями і журналістами з пострадянських країн про те, як у них протидіють або що збираються робити, щоб в їхніх державах не було дубляжу російською. Це дубляж, який офіційно роблять голлівудські компанії для країн СНД”.
“Чимало країн — Литва, Латвія, Естонія, Грузія, Казахстан — розуміють, що вони можуть бути в планах Росії, і російське треба прибирати. Бо потім до твоєї держави теж можуть «прийти и защитить русскоговорящих». Досвід України болючий і ніхто не хоче його повторювати”.
Контент без рецензій
Окрім популяризації дубляжу, команда розповідає про українські фільми та соціальні проєкти акторів.
“З останнього — я в захваті від фотопроєкту «Тінь і Світло» українських акторок і Патронатної служби «Янголи», де збирають 300 тисяч на реабілітацію поранених із нейротравмами”, — ділиться враженнями Ольга. “Крутий проєкт в Youtube — «Чоло і тило» — робить 1-й Центр рекрутингу Сухопутних військ ЗСУ, де ведучими — актори Дмитро Сова та Дар'я Легейда”.
Ще один напрямок роботи — розвінчання міфів про розвиток української культури в часи СРСР. Саме за це команда найчастіше потрапляє під санкції соцмереж.
“Окрема наша любов — це розвінчання міфів про СРСР і українську культуру. Тут ми рекордсмени за кількістю страйків і банів. Дуже люблю, коли прилітає кількатижневий бан за «расизм» на рілзах про радянську владу. Але нічого… лупаємо сю скелю”, — жартує Ольга.
Особливо дратує її концепція деполітизації культури, яку часто нав'язують в українському інформаційному просторі.
“Просто бісить, що досі є нав'язування «культура внє політіки», коли головною політикою від Російської імперії до сучасної Росії було знищення української культури й людей, які намагалися її просувати”.
Принциповою позицією “Кінологічних Вечорниць” є відмова від написання традиційних кінорецензій.
“Головне, чого ми не робимо, — не пишемо огляди на фільми. Це правило. Кілька разів його дещо порушували, але загалом «Кінологічні…» — це не про рецензії”, — пояснює Ольга.
Філософію такого підходу вона засвоїла з розмови з режисером Антоніо Лукічем.
“Я колись записувала інтерв'ю Антоніо Лукіча, і він сказав фразу, яка мені сподобалася. Щось на кшталт: «Дуже легко написати, що цей фільм поганий, і щоб на нього ніхто не пішов. А спробуйте написати так, щоб всіх зачепило». У нас навіть в команді не завжди збігається оцінка на один й той самий фільм”.
Замість рецензій команда зосереджується на деталях виробництва, які зазвичай залишаються поза увагою глядачів.
“Тому у нас своя фішка. Ми дуже любимо копатися, як створювали фільм: скільки техніки, які локації, як фотографували смерчі, звідки звозили байки — от ці всі дрібнички збираються з сотень інтерв'ю різними мовами — і це справжнє задоволення від роботи”.
Досвід FANCON
FANCON — один із найбільших фестивалів поп-культури, що збирає шанувальників коміксів, манги, ігор, кіно, косплею та іншого. У 2025 році він проходив в Україні вдруге. Головною родзинкою локації команди “Кінологічні вечорниці” стала дубляжна кабінка, яку будували своїми силами.
“Головною фішкою нашої локації була дубляжна кабінка, де кожен міг спробувати самостійно продублювати якийсь фрагмент з фільму чи мультфільму”, — розповідає Ольга. “І ми не очікували, що буде така кількість охочих. Два дні у нас просто стояли черги, й люди записувалися на вечір, на наступний день, запитували, на яких фестивалях ще нас шукати”.
Професійний підхід звукорежисера додавав експерименту серйозності та реалістичності. А найцікавішою частиною стала кардинальна зміна ставлення людей до професії дубляжу.
“Якщо в кабінку люди заходили з іронією: «Ой, там фрагмент на 1 хвилину, а ви мені 15 хвилин даєте, та я зараз з першого разу», то виходили з таким здивуванням: «Ого. Це настільки важко»”.
Не менш важливою стала пряма зустріч глядачів із зірками українського дубляжу.
“Коли люди, які люблять комікси, комп'ютерні ігри, мають змогу запитати у тих, хто локалізує все це: а як ви це робите, — виходить дуже атмосферно”.
Луганщина в кіно
Говорячи про кінематографічні асоціації з Луганщиною, Ольга згадує типовий набір образів.
“Я думаю, якби у 2013-му поставили б це питання в Луганську, то перше, що прийшло б більшості в голову — це «Бумер» і пісня «Під Луганськом народився». Вже довго подумавши, згадали б про фільм «Молода гвардія». Бо щорічні осінні чи весняні шкільні екскурсії до Краснодону — це ще та дитяча травма. На цьому асоціативний ряд кіно і Луганщини у звичайного місцевого насправді завершується”.
Радянське кіно створювало індустріальний образ регіону, але зберігало цікаві історичні деталі.
“На Донбасі в першу чергу знімали радянські фільми про шахти та заводи. Наприклад, «Світло у вікні», «Антрацит» Олександра Сурина чи «Симфонія Донбасу» Дзиґи Вертова. В останнього — ми бачимо, як змінювався регіон через індустріалізацію. Дуже люблю фрагмент, коли йдуть люди з плакатами та транспарантами — а там написи українською мовою. Привіт всім тим, хто каже, що на сході України не було української мови”.
Після 2014 року почалася хвиля російської кінопропаганди, яка закінчилася фіаско.
“Про «шахтеров с оружием» почали знімати ще у 2014-му. Першими активізувалися місцеві. Чомусь «штатні» режисери вирішили, що це їхній шанс, і почали «ваяти» фільм за фільмом про Луганщину, яка нікому не підкорюється. Мені здається, стільки кіношлаку Луганщина в житті не бачила”.
Іронія полягає в тому, що навіть російські кінотеатри відмовилися від цих фільмів: “Закінчилося тим, що в російський прокат ці фільми так і не вийшли. Та ж «Ополченочка» не пройшла цензуру в Росії, її назвали надто жорстокою стрічкою. Але ж ми знаємо російський кінематограф — там не в жорстокості справа. Просто навіть для РФ — це був шлак”.
“Мирний-21” та майбутнє кіно про регіон
Фільм “Мирний-21”, про події в Луганську у 2014 році, для Ольги — особиста рефлексія, адже вона сама переживала ті події.
“Я точно заангажована щодо цього фільму. Для мене це особиста рефлексія, бо я з Луганська. І знаю тих прикордонників, хто героїчно тримався всі ті дні”.
Участь у зйомках стала емоційним поверненням додому: “Мені пощастило потрапити на зйомки як журналістці. І коли я піднялася на схил і побачила весь краєвид, то почала плакати, бо команда фільму ідеально підібрала локацію. Я вперше за тоді ще 6 років настільки захотіла додому”.
Попри особисту симпатію, Ольга позитивно оцінює сам факт створення фільму про події, які довго залишалися поза увагою широкої аудиторії.
“Щодо «Мирного-21» я скоріше рада, що про тему луганських прикордонників взагалі заговорили. Тим більше, що ключові моменти все ж показали: і кілька спроб перетягнути прикордонників на свій бік, і те, як батьки відпрошували «контрактників», і кулю в лоб, і російських журналістів. Гімн України під час перестрілки – це точно найкраще. У мене запитували знайомі, чи правда прикордонники настільки були безстрашні у 2014-му? Так, були!”.
Після деокупації Луганщини Ольга бачить широкий спектр тем для документування.
“Від довкілля до повернення вивезених дітей… Від викрадених культурних цінностей до цивільних полонених, які всю війну просиділи за «шпигунство»… Перші кілька років це має бути максимальне документальне висвітлення всіх наслідків, які переживає Луганщина після стількох років окупації”.
Особливо важливими вважає історії тих, хто зберіг вірність Україні: “Я б дуже хотіла побачити фільми про тих людей, хто весь цей час залишалися з проукраїнськими поглядами в окупації. А вони там є”.
Головна вимога до майбутнього кіно — якість понад кількість: “Нам потрібне якісне кіно. І художнє кіно — «Кіборги» чи «Черкаси», коли реально до мурах кожен фрагмент. І такі проєкти, як «20 днів у Маріуполі» чи «2000 метрів до Андріївки» Чернова чи «Реал» Сенцова – це важливо. Щоб і світ, і Україна знали, що і як було. Але важливо - хто буде знімати ці фільми? Сенцов, Чернов, Левицький – це режисери, яким ти довіряєш і розумієш, що вони знімають і навіщо. А коли зʼявляються ті, хто все життя працювали на російський ринок і знімають серіал про переселенців, де всі, хто зі сходу приїхав, — це бидло проросійське, – є питання, і дуже серйозні”.
Як допомогти
Восени “Кінологічні Вечорниці” запускають кілька нових ініціатив — від експлейнерів до міжнародної співпраці. Та найбільше хвилювань викликає відзнака для українського дубляжу.
“У серпні-вересні стартує кілька проєктів: культурно-просвітницькі експлейнери, нові рубрики про закулісся дубляжу, а також спільний проєкт із пострадянськими країнами про російську пропаганду. Його плануємо презентувати вже найближчими місяцями. Найбільше хвилюємося за нагороду для українського дубляжу — таке в Україні відбувається вперше за 20 років. Відзначатимемо акторів, режисерів, перекладачів, звукорежисерів і цілі команди. Із церемонією, паперами, організацією ще багато клопотів — радимося з тими, хто вже має схожий досвід за кордоном. Я вважаю, що український дубляж — це феномен. Попри всі заборони, скорочення і постійний тиск, він досі тримає рівень. Інші пострадянські країни можуть і мають брати з нас приклад, як відмовитися від російськомовного контенту”, — пояснює Ольга.
Вона дає практичні поради тим, хто хоче підтримати українську кіноіндустрію та дубляж.
“Можна почати з малого: ходити в кінотеатри на українські фільми. Я зараз кажу взагалі про проєкти, які попри війну знімаються в Україні. Ваші квитки — це порятунок і кінотеатрів, які зазнають збитків зараз, і касові збори для команд, які працюють над фільмами”.
“Щодо дубляжу — дивіться українське, чекайте на титри, тегайте акторів дубляжу у своїх сторіз, підписуйтеся на «Кінологічні…» та голосуйте за улюблені голоси. А якщо серйозно — відмовляйтеся від російськомовного контенту”.
Проєкт Ольги Модіної доводить: навіть найменша ініціатива може перерости у потужний рух культурної трансформації суспільства. Від дружнього подкасту до міжнародної платформи культурної дипломатії — шлях “Кінологічних Вечорниць” є прикладом того, як особиста пристрасть та принципова позиція можуть змінювати культурний ландшафт цілої країни.
Читайте також: Акторка Віра Лебединська: “Та бомба не одразу знищила театр. То окупанти його добили”
Проєкт "New meanings for Eastern Ukraine" реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки. Погляди та інформація, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
