Євгеній Дубнюк родом із міста Фастів на Київщині. До повномасштабної війни він працював у сфері ІТ, був QA-інженером та деякий час – екологом. Після російського вторгнення у 2022 році добровільно пішов до війська й нині служить у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського зв’язківцем. Про свій шлях чоловік розповів виданню ТРИБУН.
До вторгнення Євгеній працював у державній установі екологом – протримався на цій посаді дев’ять місяців, але зрозумів, що це не його. “Більше сподобалася ІТ-індустрія, тому й перейшов туди. Працював в українських та міжнародних ІТ-компаніях різних напрямів – від вебінтерфейсів до геймдеву, як QA-інженер перевіряв програми на наявність дефектів”, – пригадує він.
В ІТ Дубнюк пропрацював п’ять років і навіть під час навчання на військовій кафедрі у 2015–2016 роках не думав, що одного дня цей досвід знадобиться йому в армії. На початку повномасштабної війни Євгеній свідомо пішов до військкомату. “Це було моє рішення. Ніхто мене за комір не тягнув”, – каже він і додає: “Всі рішення вимушені ворогом, тому всі ми змушені в якійсь мірі йти захищати свою Батьківщину”.
Завдяки військовій кафедрі чоловік уже мав офіцерське звання та базову підготовку. “Тоді ми серйозно займалися підготовкою офіцерів: місяць жили в казармах, усе по статуту. Ми вже тоді розуміли, що війна триває”, – згадує 2015-й рік.
Перше, що здивувало його вже зараз на службі, – це менше формалізму й більш гнучкий підхід. “Все залежить від бригади, в якій ти служиш. Я був приємно вражений, що зараз не вимагають суворого дотримання таких речей, як під лінійку заправлена постіль. Якщо в 2015-му на полігоні ще був показовий совковий підхід, то зараз усе набагато простіше. Виконуй свої обов’язки – й усе буде добре”.
Євгеній зазначає, що навіть до форми ставлення змінилося: “Зараз більш спокійно, менш показова суворість. Навіть форма одягу більш гнучка – кожен намагається докупити собі те, що зручніше”.
У війську Дубнюк став зв’язківцем і працює по напрямку зв’язку та кіберзахисту. Свій ІТ-досвід тепер він активно застосовує на практиці. “Я не можу сказати, що ІТ тут не переплітається – якраз навпаки. Те, що я знав раніше, тепер можу використати на війні”, – зазначає він. “Мої обов’язки полягають у налагодженні зв’язку – всередині підрозділу, взаємодія з сусідніми, налагодження зв’язку з управлінням і підлеглими. Базово – це налагодження роутерів, інтернету, контроль безпеки, стеження за тим, аби не застосовувалися сторонні пристрої. Бойові зв’язківці налаштовують рації та інші пристрої, показують військовим, як взаємодіяти з ними. Здається, що рація – це просто, але ні: це багатофункціональний пристрій, який треба вміти налаштовувати й використовувати”.
Про роль зв’язківців говорить коротко й влучно:
Зв’язок — це нерви війни. Є мозок – штаб, є м’язи – піхота, танки, артилерія, а вся інформація передається по зв’язку різними способами – телефоном, радіо, супутниковим зв’язком Starlink.
Зв’язківців, каже Євгеній, наразі в армії бракує. “На цю посаду підходять електрики, радіознавці, айтішники, ті, хто вміють зварювати конектори, варити плати, хто розбирається у робототехніці. Це доволі вузький напрям, якому за кілька місяців важко навчитися”.
Євгеній наголошує: сучасна війна змінюється дуже швидко. “Якщо раніше не було такої кількості дронів, то зараз їх стало більше, з’явилася радіоелектронна розвідка – це непопулярний, але дуже важливий напрямок. Збільшується кількість різноманітних пристроїв, які швидко вдосконалюють і покращують виявлення радіозасобів. Коли під час атаки по Кримському мосту зник зв’язок через Starlink і дрон не виконав своєї задачі – це коротко про те, наскільки важливий зв’язок”.
За словами чоловіка, українські військові роблять ставку на мобільність і технології: “Росіяни використовують громіздку техніку, яку можна вразити – і тоді вже всі ЗМІ повідомляють про знищену одиницю. У нас же ставка на мобільність і технологічність”.
Євгеній пояснює, що у війську зовсім інше ставлення до обладнання, ніж у цивільному житті: “В ІТ, якщо якийсь пристрій чи телефон зламався, його легше викинути й купити новий, ніж ремонтувати. У військовій справі так не можна. Тут простіше відремонтувати, ніж списати – доводиться лагодити, розбиратися, докопуватися до суті. Бо іншого такого може й не бути”. Цей підхід він сприймає як частину військової дисципліни й практичності: “Відновлювати й повертати в стрій усе, що можна, завжди варто, якщо є можливість. Особливо коли йдеться про засоби, від яких залежать зв’язок і життя людей”.
Окремо Дубнюк підкреслює роль волонтерів: “Допомога волонтерів – це надважливо. Вони реально витягують нас. Бо техніку й запчастини часто ніде взяти. В армії є бюрократія, є строки, є закупівлі, а війна не чекає. І от тут виручають волонтери – швидко знаходять, привозять, віддають. Завдяки їм ми тримаємо зв’язок і можемо виконувати свою роботу”.
Наостанок він ділиться своїм ставленням до служби:
Це не просто робота – це обов’язок. Війна стала значно технологічнішою, і кожен, хто має досвід у техніці чи ІТ, може бути дуже корисним тут. Надіюся, що в майбутньому робота військовослужбовця буде не менш важливою, ніж зараз.
Читайте також: “Я завжди був відданий своєму корінню, українським козакам, своєму народові”, – військовослужбовець “Мучной” з Луганщини
