До повномасштабного вторгнення Наталія Арцева була вчителькою англійської мови, фітнес-тренеркою і власницею крамнички хендмейд-іграшок на Etsy. Сьогодні їй 44 роки, і вона служить у лавах ЗСУ як молодший сержант, виконуючи обов’язки старшого бойового медика в підрозділі РУБпАК “Чорний рій” 1-ї окремої бригади тероборони імені Івана Богуна.
На момент підготовки матеріалу пані Наталія перебувала на навчаннях у Великій Британії. Видання ТРИБУН поспілкувалося з нею про рідне місто військовослужбовиці – Луганськ, рішення доєднатися до армії та майбутнє українського сходу.
Для Наталії Луганськ до 2014 року — це, перш за все, її молодість: школа, університет, дружба, перші самостійні кроки в житті. Вона згадує про себе як частину неформального молодіжного середовища — це означало музику, подорожі, жваві розмови й пошук однодумців.
“З Луганська я виїхала ще у 2009 році до Києва разом з чоловіком та старшою донькою. Хотілося змін та перспектив, а у Луганську тих часів ми їх не бачили”, – розповіла Наталія.
Про майбутню окупацію вона тоді навіть не здогадувалась, хоча проросійські настрої та впливи, за її словами, відчувались і раніше. Пропаганда не була новинкою — вона в регіоні діяла давно.
“Не думала, що зайде так далеко. Моє ставлення до Росії остаточно прийняло форму ненависті під час Майдану. Ми родиною їздили за можливості з найпершого дня”, – пригадала військовослужбовиця.
Особливу гордість викликало те, що серед активістів луганського Євромайдану були її друзі. Коли навесні 2014 року ситуація почала стрімко загострюватися, Наталія разом з родиною змогла вивезти маму з Луганська.
“Їй залишатись в окупації було нестерпно”, – поділилася пані Наталія.
До початку повномасштабного вторгнення Наталія народила двох дітей і переїхала до Львова. Перші дні 24 лютого 2022 року були сповнені шоку, але згодом з’явилось чітке внутрішнє запитання — як саме бути корисною. Не вагаючись, вона пішла волонтерити на львівський вокзал, а згодом приєдналася до благодійного фонду "Вільні і небайдужі".
У перші місяці війни фонд зосередився на допомозі тим, хто потребував евакуації — багатодітним родинам, людям похилого віку, людям з інвалідністю. Волонтери збирали списки, оцінювали умови в різних країнах, допомагали з логістикою, супроводом і розміщенням. Завдяки їхній роботі вдалося евакуювати тисячі осіб, забезпечивши їм безпечне проживання в країнах Європи.
“Своїх дітей я не вивозила. Вони цього не захотіли, хоча була купа можливостей”, – пригадала жінка.
У 2023 році Наталія познайомилась з іноземними волонтерами та приєдналася до фонду "Razom for Ukraine". Спільно з міжнародними партнерами вона займалася збором рюкзаків для бойових медиків і формуванням аптечок для військових. У цей період її волонтерська діяльність набула нового масштабу — з акцентом на медичне забезпечення фронту.
“Паралельно пройшла базовий курс військового вишколу. З "мотодопомогою" почала проводити такмед для військових, їздити по полігонах області. В якийсь момент відчула що і цього недостатньо”, – розповіла Наталія.
Як пригадала вона, з’явилося чітке внутрішнє відчуття, що допомагати потрібно не лише в тилу. Рішення вступити до війська визріло природно — як логічне продовження вже пройденого шляху.
На переконання Наталії, рішення йти в армію має базуватись не на емоціях, а на тверезій оцінці власних можливостей — як фізичних, так і психологічних. Варто почати з простого: зайнятись спортом, пройти медичний огляд, зважити, чи витримаєш навантаження. Адже служба — це не лише про передову.
“Посад в армії повно. Тилових в тому числі. Заміна потрібна, жінкам є що робити. Психологи, забезпечення, логістика, фінанси, зв’язок. Для цього не треба бути кіборгом”, – розповіла вона.
Наталія переконана: це така ж робота, просто з іншими умовами — часто без звичних побутових зручностей і далеко від дому. Проте, якщо є бажання служити, обов’язково знайдеться форма і спосіб. Досвід не є обов’язковим — усьому навчать, аби тільки була мотивація. А ще, як додає вона, в армії “і годують, і вдягають”.
Упередження щодо жінки на службі Наталії практично не довелося відчувати. Навпаки — від військових із бойовим досвідом вона з самого початку отримала повагу та підтримку.
“Про рішення я не шкодую, вже звикла до такого способу життя. Коли долучалася до армії, то чітко розуміла, що це надовго”, – поділилася військовослужбовиця.
Наталія не має жодних ілюзій щодо можливих домовленостей із ворогом. Навіть якщо перемовини відбудуться й призведуть до тимчасового припинення бойових дій, вона сприймає це лише як паузу — можливість для Росії перегрупуватись і підготуватися до нової фази війни.
Військовослужбовиця відверто зізнається: у деокупацію Донбасу вже не вірить.
“За 10 років там вже виросло нове покоління, просочене російською пропагандою”, – вважає Наталія. Для неї Луганськ — це вже не місто, до якого хочеться повертатися. Єдине, що могло б змусити її знову ступити на його вулиці, — це потреба продати нерухомість і відвідати цвинтар, де поховані рідні.
Наталія вважає, що держава має жорстко реагувати на колабораціонізм. Особи, які співпрацювали з окупантами, повинні відповідати перед законом — через реальні судові вироки та реальні строки ув’язнення. У випадках, де доведено свідому зраду та участь у ворожих “адміністраціях” чи структурах, вона підтримує також практику позбавлення громадянства та депортації.
Військовослужбовиця переконана: право голосу на виборах в Україні має бути пов’язане з базовою відповідальністю громадянина. На її думку, фрази на кшталт “аби не стріляли” чи “какая разніца” — це маркери байдужості, яка не має впливати на стратегічні рішення для держави.
Вона навіть підтримує ідею запровадження тесту на знання мови та історії України як передумови для участі у виборах — за прикладом країн Балтії.
“Я вважаю, що люди, які не здатні вивчити рідну мову і проаналізувати історію не мають обирати майбутнє нашої країни”, – заявила вона.
Читайте також: “Консолідації сил немає навіть в Україні”: інтерв’ю з Олексієм Бідою про Луганщину, цивільних полонених та службу в ЗСУ
Проєкт «New meanings for Eastern Ukraine» реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки. Погляди та інформація, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
