Всеволод Гаршин планував написати цикл оповідань "Очерки Старобельской жизни" про повітове місто свого дитинства. У 1876 році вийшло перше сатиричне оповідання про провінційне життя. Але в 1877-му почалася російсько-турецька війна. Гаршин пішов на фронт добровольцем, був поранений. До старобільського циклу він так і не повернувся — натомість написав оповідання "Чотири дні" про пораненого солдата та казку "Жаба-мандрівниця".
Дитинство між батьками
Гаршина часто називають "російським письменником" забуваючи про те, звідки його коріння і куди він повертався, аби впіймати за хвіст натхнення — на Старобільщину.
Всеволод Гаршин народився 14 лютого 1855 року в маєтку Приємна Долина на Донеччині — тоді Бахмутського повіту Катеринославської губернії, нині село Переїзне. Батько, Михайло Гаршин, був кирасирським офіцером, учасником Кримської війни.
Коли Всеволоду виповнилося п'ять років, сталася сімейна драма. Його мати, Катерина, закохалася у вихователя синів — Петра Завадського. Вона пішла від чоловіка, але невдовзі Петра заслали за участь у політичній змові. Мати з двома старшими синами переїхала до Петербурга, щоб бути ближче до засланого. Всеволод залишився з батьком.
Коли Всеволоду виповнилося три роки, батько пішов у відставку і купив будинок у Старобільську. Саме тут пройшли дитячі роки майбутнього письменника.
Всеволод рано навчився читати. За документальними згадками, це був тихий, спокійний хлопчик, який поринув у світ книжок. Дитинство його було нелегким. Хлопчика кидали туди-сюди: влітку жив із батьком, потім із матір'ю, яка двічі брала його в Сибір на побачення з Завадським.
Старобільськ як колиска таланту
Повітовий Старобільськ середини ХІХ століття був типовим провінційним містечком на той момент. Неквапливе життя купецтва, чиновники, земські збори, базарні дні. Для хлопчика, який жадібно вбирав усе навколо, це місто стало прикладом реального життя.
Влітку 1863-го мати приїхала до Старобільська і забрала восьмирічного Всеволода до Петербурга. Із тихого провінційного містечка він потрапив у столицю, де вечорами в квартирі матері збиралися художники, письменники та поети. Хлопчик слухав розмови, вражав гостей своїми знаннями в літературі.
У 1864 році Всеволода прийняли до Петербурзької 7-ї гімназії. Але Старобільськ не пішов із його життя. Під час канікул він неодноразово повертався до міста свого дитинства — відвідував його і будучи гімназистом, і студентом Гірничого інституту. Провінційне життя, яке він спостерігав тут, стане матеріалом для перших літературних спроб.
Перші твори
У 1876 році, коли Всеволоду було двадцять один рік, з'явився його літературний дебют — сатиричний нарис "Подлинная история Энского земского собрания". Це було оповідання про земське зібрання у вигаданому повітовому місті. Гаршин писав у формі "достовірних мемуарів", іронізуючи над членами земства, які годинами сперечалися про дезинфекцію води і повітовий бюджет, "єдиноголосно погоджувалися" з будь-якими урядовими розпорядженнями, але відступали перед реальною проблемою — голодом у повіті.
В основу цього нарису лягли спогади про провінційне життя. Старобільськ давав матеріал. Більше того, у Гаршина з'явився амбітний задум — написати цілу серію оповідань під назвою "Очерки Старобельской жизни". Він хотів створити літературну панораму життя повітового міста, показати його в деталях і людях. У тій самій сатиричній манері, яку використав у першому творі. Ще одне оповідання, "Медведи" (1883), також базувалося на старобільських спостереженнях — у ньому йшлося про реальну подію, коли циган зібрали в місті, щоб розстріляти їхніх дресированих ведмедів за царським указом. Але до повноцінного циклу про Старобільськ він так і не дійшов. У квітні 1877 року Росія оголосила війну Туреччині. Гаршин добровольцем пішов на фронт. Війна змінила і його життя, і його творчість.
Шлях письменника
У серпні 1877-го Гаршин був поранений у бою біля болгарського селища Аясларе. У шпиталі він написав оповідання "Чотири дні" — про поранeного солдата, який лежить поруч із вбитим ворогом. Після публікації цього твору у жовтневому номері журналу "Отечественные записки" ім'я Гаршина стало відомим по всій Росії.
У 1883 році Гаршин одружився на слухачці медичних курсів Надії Золотиловій. Він написав своє найвідоміше оповідання "Червона квітка" — про пацієнта психіатричної лікарні, який ціною власного життя намагається знищити зло, втілене, як йому здається, у трьох квітках маку.
Окрім психологічних оповідань, Гаршин писав казки. Найвідоміша з них — "Лягушка-путешественница" (українською — "Жаба-мандрівниця"), яку знають діти кількох поколінь. Ще були "Сказання про гордого Аггея", "Той, чого не було", "Сигнал".
Творча спадщина Гаршина — усього один том. Але, як писали його сучасники, це том справді талановитого автора.
Чоловік страждав на психічне захворювання, яке передалося йому у спадок. Бабуся по батьковій лінії хворіла на циркулярний психоз. У самого письменника періоди творчого піднесення змінювалися глибокими депресіями.
У березні 1888 року стався конфлікт між матір'ю Гаршина і його дружиною. Під час зустрічі з художником Іллею Рєпіним письменник сказав: "Мама образила Надію Михайлівну таким словом, якого я не перенесу".
19 березня 1888 року, під час нервового зриву, 33-річний Всеволод Гаршин кинувся у прольот сходів з п'ятого поверху. 24 березня (5 квітня за новим стилем) він помер.
Пам'ять у Старобільську
Ще до Другої світової війни одну з найстаріших вулиць міста — Богучарську — перейменували на вулицю Гаршина. Ця вулиця невелика, але з багатою історією. Вона починається від річки Айдар і закінчується ринком. Раніше вулиця називалася Богучарською через торговельні зв'язки Старобільська з містом Богучар, куди йшли цілі обози з хлібом. Колись це була найкоротша транспортна артерія міста — Гетьманський, або Богучарський шлях.
17 вересня 1969 року біля кінотеатру "Дружба" відкрили пам'ятник Всеволоду Гаршину. Автором скульптури став луганчанин Іван Овчаренко.
Ще у 1913 році, до 25-річчя смерті письменника, міська дума Старобільська хотіла розпочати збір пожертвувань на спорудження народного будинку імені Гаршина. Але тоді міністр внутрішніх справ відповів відмовою. Тож пам'ятник з'явився лише через півстоліття після смерті письменника.
У березні 2022 року Старобільськ окупували російські війська. Вулиця Гаршина, пам'ятник письменнику — усе опинилося по той бік лінії фронту. Війна знову перервала зв'язок часів. Як колись війна 1877 року завадила Гаршину написати цикл про Старобільськ, так тепер війна відрізала місто від України.
Читайте також: Від лісової школи в Кремінній до творця Четвертого Універсалу: історія Микити Шаповала.
