Росія поступово посилює контроль за виїздом мешканців окупованих територій, особливо чоловіків призовного віку. На пунктах фільтрації та російських КПП силовики уточнюють, чи стали “нові громадяни РФ” на військовий облік і з якою метою вони залишають регіон. Хоча відкритої кампанії тотальних перевірок наразі не зафіксовано, окремі випадки відмов у виїзді та додаткового тиску свідчать, що ризики для молодих чоловіків зростають, а сама процедура перетину кордону стає менш передбачуваною.
ТРИБУН розібрався, як посилені перевірки на кордонах пов’язані з примусовою паспортизацією, які ризики це несе для людей із паспортом РФ, що про це думають у соцмережах та як ситуацію пояснюють юристи.
Примусова паспортизація на окупованих територіях: як Росія змушує людей стати тими “новими громадянами”
Росіяни посилюють контроль над людьми, які нещодавно отримали громадянство РФ, особливо на окупованих територіях України. Як відомо, у 12 пунктах міграційного контролю на кордоні перевіряють, чи стали чоловіки на військовий облік у встановлений законом термін. Порушення правил може призвести до вручення повісток, штрафів до 30 тисяч рублів або навіть позбавлення громадянства, якщо ухилення повторюється.
Перевірки проводяться в аеропортах, на залізничних станціях, автомобільних і водних пунктах пропуску. Мета окупаційної “влади” — примусити “нових громадян” оформлювати документи належним чином та показати лояльність до Росії. Частина тих, хто отримав паспорт РФ, затягує постановку на військовий облік або формально виконує вимоги, що й могло стати приводом для посилення контролю.
Наразі більшість жителів окупованих територій, зокрема Луганщини та Донеччини, змушені оформлювати російські паспорти. За даними місцевих “адміністрацій”, понад 80% населення Луганської області вже отримали ворожі документи. Примусова паспортизація тут триває роками: перші укази про “легалізацію” мешканців з’явилися ще у 2019 році, а в березні 2025 року Володимир Путін підписав указ №159, який зобов’язав всіх українців на окупованих територіях або залишити регіон, або “легалізуватися” до 10 вересня 2025 року.
Відсутність паспорта РФ має серйозні наслідки для життя людей там. Без нього неможливо отримати безкоштовну медичну допомогу (крім екстреної), оформити ліки, працевлаштуватися, отримати соціальні виплати, субсидії, кредити, замінити водійські права або навіть користуватися мобільним зв’язком. Навіть власність на землю та сільгосптехніку підлягає перереєстрації лише з російським паспортом, а відмова може призвести до примусового вилучення майна.
До слова, навесні 2024 року окупанти ухвалили так званий “закон про націоналізацію майна” на Донбасі та інших захоплених регіонах. Житло, яке вважають “безгоспним” — тобто якщо не можна встановити власника або немає документів на нього — переходить у власність Росії. Таке майно передають росіянам, виділяють як службове для працівників псевдоадміністрацій, військових, учителів і медиків. Якщо упродовж встановлених окупантами 30 днів українці звернуться до “приймальні” з правами на житло та паспортом РФ, то будинок, квартира чи інший об’єкт нерухомості повертається попередньому власнику.
Особливо вразливими стають діти та підлітки: з 14 років на окупованих територіях їх змушують отримувати ворожі документи, часто під час “святкових заходів” або через школи. Відсутність російського паспорта ставить сім’ї під тиск — ризик втрати батьківських прав, депортації або обмеження доступу до базових послуг.
Слід додати, що наразі в прифронтових окупованих містах і селах діють блокпости. Військові звертають увагу на місце реєстрації — у деяких населених пунктах, як-от у Селидовому на Донеччині, прописка має бути саме в російському паспорті. Особи з українськими документами часто проходять додаткові перевірки, що наражає їх на небезпеку.
Отож, примусова паспортизація на окупованих територіях стає не лише адміністративним механізмом контролю, а й інструментом тиску на населення. Ті, хто отримав “червоний паспорт”, підлягають контролю на кордоні та можуть отримати повістки до військкоматів. Ті, хто паспорта не має, залишаються без права на базові державні та соціальні послуги, під загрозою штрафів, депортації та інших обмежень.
Примусова паспортизація та мобілізація як “пастка”: що чекає на тих, хто став “новим громадянином”
Журналістка видання ТРИБУН поспілкувалася з адвокатом Яромиром Цімурою, який окреслив основні правові та практичні нюанси примусової паспортизації та мобілізації на ТОТ.
— Наскільки легітимною є практика вручення повісток на окупованих територіях?
— З правової точки зору, такі дії росіян за умов окупації є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, яка забороняє державі-окупанту примушувати осіб на окупованих територіях служити в її збройних або допоміжних силах, а також чинити тиск і вести пропаганду на користь добровільного вступу до армії.
Чоловіки, яких примушують до мобілізації, мають право на захист у міжнародних судових органах, з боку Міжнародного комітету Червоного Хреста, однак скористатись цим правом на окупованих територіях практично нереально.
Через це росіяни почувають себе безкарно на окупованих територіях, проводять примусову мобілізацію та навіть застосовують адміністративні або кримінальні санкції за відмову від постановки на облік і мобілізацію.
— Яку відповідальність може понести мешканець окупованої території за постановку на військовий облік у Росії?
— Особи, які примусово стали на військовий облік чи вступили до армії РФ під час окупації, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності в Україні.
Такі дії залежно від обставин можуть кваліфікуватись як державна зрада чи пособництво державі-агресору. Санкція за цей злочин під час воєнного стану передбачає довічне позбавлення волі.
Однак від кримінальної відповідальності звільняються громадяни України, якщо вони не вчинили ніяких дій на виконання злочинних наказів держави-агресора і добровільно заявили органам державної влади України про їхню примусову мобілізацію і свій намір здатись у полон.
Зрештою, кожен такий випадок, якщо справа дійде до суду, має розглядатись індивідуально, з урахуванням усіх обставин справи. Людина може й не знати, що вона мала б повідомити Україну про постановку на військовий облік в РФ, і погодитись на це через страх застосування насильства. Тоді такі дії можуть бути оцінені як такі, що вчинені в стані крайньої необхідності, якщо особа не вчиняла більше інших дій на шкоду Україні.
— Чи існують способи ухилення від мобілізації в РФ для тих, хто вже отримав російське громадянство?
— Юридично в РФ не існує таких способів. За таких умов єдиний варіант — намагатись усіма способами покинути країну агресора.
З точки зору міжнародного права відмова чоловіків призовного віку навіть ставати на облік у військкоматах окупаційної “влади” є абсолютно правомірною, не кажучи вже про відмову від мобілізації.
Разом з тим очевидно, що в умовах окупації російськими військами це може призвести до того, що таку особу в кращому випадку захочуть притягнути до кримінальної або адміністративної відповідальності, а в гіршому — мобілізують війська із застосуванням погроз і фізичної сили.
— Чи визнає Україна російське громадянство, отримане на окупованих територіях?
— Наразі Україна офіційно не визнає громадянства інших держав у своїх громадян. Тобто, якщо українець набуває іншого громадянства чи підданства, то для України він все одно залишається тільки громадянином України.
Але тут справа в іншому. Той факт, що людина на окупованих територіях погодилась отримати російський паспорт, а згодом стала там на військовий облік і не вчинила в подальшому жодних дій, щоб покинути цю країну чи ухилитись від мобілізації, може свідчити про те, що вона визнає окупаційну “владу” й навіть підтримує її своїми діями.
Тому повністю ігнорувати такі ситуації Україна точно не може. Але в будь-якому разі, навіть якщо в РФ людину поставили на військовий облік, вона має всі шанси довести в Україні, що це було проти її волі.
У Кримінальний кодекс України для таких випадків було додано спеціальний пункт про нескоєння злочинних наказів та повідомлення про примусову мобілізацію й намір здатися в полон.
Це здебільшого стосується все мобілізованих осіб, але й для тих, кого не встигли мобілізувати, також існує законний механізм, щоб довести свою невинуватість і відсутність намірів допомагати державі-агресору.
— Чи підпадає примус до військової служби під ознаки воєнного злочину?
— Так, однозначно.
Окупаційна держава не може примушувати осіб на захоплених нею територіях служити в її збройних чи допоміжних силах. Забороняється будь-який тиск чи пропаганда, спрямовані на забезпечення добровільного вступу на військову службу. Ці заборони встановлені 51 статтею Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, однією із підписантів якої є й Російська Федерація.
На такі дії можна скаржитись міжнародним правозахисним організаціям (Комітет Червоного Хреста, Рада Безпеки ООН, прокурор Міжнародного кримінального суду), однак найоптимальнішим варіантом буде намагатись усіма силами покинути окуповані території чи територію РФ, адже для того, щоб притягнути до відповідальності посадових осіб держави-окупанта, вона повинна дати на це свою згоду й фактично визнати, що було вчинено порушення прав людини, а це — неможливий сценарій за сьогоднішніх обставин.
Оскаржити в українському суді призов росіян неможливо — Україна як держава не може засудити у своєму суді Росію за проведення незаконної мобілізації.
Тож в українському суді в контексті цих обставин можна лише довести, що громадянина України було призвано до російської армії примусово й що він не вчиняв жодних дій на шкоду своїй державі та за першої нагоди здався в полон або втік з поля бою.
Оскаржити незаконні дії окупаційної “влади” можна в Міжнародному кримінальному суді. Але фізична особа самостійно цього зробити не може.
Це можуть зробити лише держава-учасниця Римського статуту, Рада Безпеки ООН та прокурор цього ж суду. Також до нього можна звернутись через неурядові правозахисні організації.
Зафіксувати випадки незаконної мобілізації можуть повідомлення про мобілізацію від окупаційної “влади”, документи, що підтверджують примусову постановку на військовий облік, фото та відеоматеріали, на яких зафіксовані порушення з боку окупаційного режиму.
Україна вже звернулася до Міжнародного кримінального суду з вимогою відкрити розслідування щодо фактів незаконного призову своїх громадян до війська держави-окупанта та закликала ООН, ОБСЄ, Раду Європи та інші міжнародні організації застосувати всі можливі механізми для захисту прав українців, які піддаються примусовій мобілізації на окупованій території.
Як реагують люди?
У мережі активно обговорюють перспективу військових обов’язків та мобілізації. Дехто сумнівається, чи вдасться виїхати після служби в армії, інші ставлять питання про рівність правил. “Де сини депутатів? Чому вони не стають на військовий облік?”, — поцікавився росіянин.
За повідомленнями користувачів соцмереж, дана ситуація викликає напруження та невизначеність серед населення.
“Схоже, що в труні вони бачили ці російські паспорти, і нікуди вони завтра не підуть, а обхідними шляхами покинуть це прокляте болото”, — йдеться в одному коментарі.
Користувачі висловлюють занепокоєння щодо можливості нової війни, а також критикують роздачу російських паспортів та обов’язок захищати державу.
Серед коментарів зустрічаються короткі, але промовисті висловлювання:
- “М’ясо закінчується”.
- “Краще штраф заплатити”.
- “І цього року не їду у відпустку до Росії”.
Обговорюють і ймовірність закриття кордонів та загальної мобілізації в РФ, зазначаючи, що ситуація викликає в громадян напруження та відчуття невизначеності.
Мобілізація та КПП: реальні історії від волонтерів
Катерина, керівниця напрямку евакуацій з ТОТ та Росії з Helping to Leave, виданню ТРИБУН розповіла про досвід роботи з людьми.
Більшість бенефіціарів організації — це люди старшого віку, тож військовий облік для них не є загрозою. Через це повідомлень про посилену увагу на контрольно-пропускних пунктах чи перевірки документів надходить небагато.
“Був випадок, коли молодого хлопця перевірили на одному з КПП з окупованої території до РФ, віддали документи, але в останній момент “прикордонники” змінили думку й відмовили юнаку в перетині кордону. Вони супроводжували відмову фразами про те, що хлопець приїде зараз на вільну територію України й піде в українське військо”, — каже співрозмовниця.
За останні місяці організація зафіксувала декілька випадків, коли саме через небезпеку мобілізації молоді чоловіки зверталися за евакуацією. Катерина підкреслює, що через правила безпеки не можна розкривати деталі процесу фільтрації, але навіть ці приклади показують, що загроза для молодих людей на окупованих територіях та при перетині кордону реальна.
Підсумки
Перевірки на блокпостах і російських кордонах перетворилися на один із головних чинників тиску на мешканців окупованих територій: саме там силовики з’ясовують наявність російських документів, постановку на військовий облік і ухвалюють часто непередбачувані рішення щодо подальшого руху людей. За свідченнями волонтерів, найбільш вразливими залишаються молоді чоловіки, для яких ризик мобілізації чи відмови у виїзді є високим і безпосереднім.
Читайте також: Рейди, залякування, примус: як Росія мобілізує українців в окупації.
