Дореволюційна історія Донеччини залишається малодослідженою темою. Так само майже невідомими для нас є видатні постаті того часу. Однією з таких є діячка українського жіночого руху Катерина Кудашева.
Вона народилася 1833 року в дворянській родині Хлопова Євграфа Миколайовича та його дружини Софії Михайлівни, яким належало село Райнське Ізюмського повіту (нині — Дружківська громада Краматорського району). Її батько, Євграф Миколайович, був відомою на півночі Донеччини постаттю: він брав участь у російсько-французькій війні 1812 року та у взятті Парижа, за що був нагороджений. Про перші роки життя Катерини не маємо жодної інформації, але можна з упевненістю сказати, що вона отримала ґрунтовну освіту, відповідну до її дворянського походження.
На початку 1850-х років вона вдало вийшла заміж за штаб-ротмістра, князя Олексія Сергійовича Кудашева, який очолював дворянство Зміївського повіту. Після одруження Катерина отримала від матері у подарунок село Завидове (нині — Завидово-Кудашеве Покровського району). Разом із селом їй дісталося 23 кріпака і 369 десятин землі. Того ж року, згідно з духовним заповітом Катерини Дреєр, вона успадкувала маєток у селі Богодарівка Зміївського повіту — із землею, господарськими будівлями та кріпаками. Ймовірно, саме там і мешкало молоде подружжя у перші роки. У маєтку Катерина вела типове життя великої землевласниці, і в цей період немає жодних згадок про її участь у жіночому русі.
Після смерті чоловіка у 1879 році княжна Катерина Кудашева переїхала на постійне проживання до Завидово-Кудашевого. Біля села, на березі річки Бик, вона звела великий маєток із розлогим садом, у якому росло багато екзотичних рослин. На новому місці вона проявила себе як прогресивна землевласниця: на своїх землях запроваджувала нові методи ведення сільського господарства.
Крім того, вона стала однією з перших гірничопромисловців на заході Донеччини, що почали розробляти поклади кам’яного вугілля на власних землях. Відомо, що станом на 1857 рік біля села Ракша діяла кустарна шахта, яка належала подружжю Кудашевих і працювала до 1864 року. У 1884 році Катерина відкрила ще кілька дрібних шахт навколо Завидово-Кудашевого. Вугілля підіймали кінною силою з глибини 38 метрів. Щороку добували близько 15 тисяч пудів вугілля, що приносило приблизно 600 рублів прибутку. Розуміючи, що під землею можуть бути й інші корисні копалини, з її ініціативи були проведені геологічні розвідки, які відкрили великі поклади каоліну — білої глини, що використовувалася переважно для виробництва кераміки.
Цікавила княжну не лише господарська діяльність. Вона ініціювала розкопки так званого “Козацького кургану”, який розташовувався на її землях. Мотивація цих розкопок достеменно невідома; старожили села переказували, що Кудашева шукала ”козацьке золото”.
У поважному віці Катерина зацікавилася жіночим питанням — комплексною проблематикою соціального та економічного становища жінок, їхніх прав, свобод і можливості рівності з чоловіками. Особливий акцент вона робила на праві жінок на освіту та гідну оплату праці. Про це вона писала у своїй статті-заклику “Кілька слів до жінок”, надрукованій 1897 року. У ній вона зверталася до жінок Дніпра, Києва, Одеси, Полтави, Харкова із закликом жертвувати кошти на будівництво гуртожитку для студенток Санкт-Петербурзького жіночого медичного інституту. В тій самій статті вона закликала створювати жіночі товариства для збору коштів, наводила приклади успішної діяльності таких товариств, описувала їхню соціальну роботу та підтримку малозабезпечених. Як приклад для наслідування українським жінкам вона наводила американок і їх активну участь у війні за незалежність США. Вона писала:
“Завжди в хвилину потреби американки виявляють солідарність, енергію, кипучу діяльність і наполегливість у веденні розпочатої справи”.
Підкреслюючи важливість медичної освіти для жінок, вона зазначила:
“Медична чи взагалі вища освіта дасть жінці можливість вносити в родину мир, достаток і ту частку щастя, яка можлива на землі. Закінчення курсу в жіночому медичному інституті дасть жінкам можливість забезпечити собі хліб насущний із честю, а найобдарованішим — ще й славу”.
Далі вона наводила приклади жахливих умов, у яких народжували жінки на Донеччині через відсутність медичної допомоги:
“У наших селах, куди через величезні відстані так рідко можуть навідуватися лікарі, лікують завжди бабки — але як вони лікують! Немає слів передати, наскільки болісно усвідомлювати своє безсилля перед варварським катуванням, якому вони піддають своїх пацієнток. Хто знайомий із темним середовищем навколо породіллі-селянки, той не може уявити всього того, що ці нещасні жінки змушені терпіти.
Іноді вже тяжко хвору породіллю ведуть по пояс у річку, щоб вона кинула там хвіст рудої собаки; іншу обливають холодною водою за воротами.
Трапляється, що немовляті бабки перев’язують грижу товстою ниткою, сподіваючись, що вона відпаде; рани заливають міцною горілкою, а часом, щоб зупинити кров, присипають їх вовною зі гноєм і землею”.
Крім статей, Катерина написала й видала єдину відому нині книжку з жіночого питання —“ Розумові здібності жінок”, що побачила світ у Катеринославі 1897 року й мала 121 сторінку. Книга продавалася у великих містах України. Літературний критик у 1898 році написав про неї наступне:
“Кудашева переносить читача в зовсім інший світ. Навівши кілька фактів зі стародавньої історії та новітнього часу, послуговуючись словами істориків і різних авторів, вона доводить, що розвивати розум жінки — це найвірніший спосіб піднести його й у чоловіка, адже саме матері виховують родину; що жінка здатна навчатися наполегливо й довго, а результати навчання дівчат не поступаються результатам хлопців — чи то в звичайній школі, чи у вищому навчальному закладі.
Попри сухуватий початок, книга Кудашевої написана щиро; факти підібрані старанно й умілoю рукою. Біографії жінок, що вирізнялися своїм інтелектуальним розвитком, викладені стисло й ясно.
Ця книга може змусити замислитися і досвідченого педагога, і юнака. Але… любительки мопсів і чепурні пані, як я пересвідчилася на практиці, не вважають за можливе давати цю книжку своїм мамам і взагалі тримають її подалі у своєму будуари.”
Довідавшись, що відома харківська акушерка-гінеколог Єлизавета Дрентельн збирає кошти на будівництво клініки “Жіноча допомога”, княжна Катерина Кудашева однією з перших пожертвувала гроші на її спорудження. У новозбудованій лікарні мали працювати виключно жінки. Лікарки та інший персонал мешкали на території закладу, створюючи спільноту служіння. Прийом для бідних жінок був безкоштовним, діяла можливість виклику акушерки додому, а породіллям надавали спеціальну карету.
Останні роки свого життя Катерина Кудашева провела у маєтку в Завидово-Кудашевому біля сучасного Покровська. Княжна померла 5 серпня 1914 року. Пам’ять про неї — так само, як її могила та маєток — була знищена комуністами.
Завдяки наполегливій науково-дослідницькій праці вільного історика та краєзнавця Анатолія Мєдвєдєва на мапі історичної Донеччини у 2025 році з’явилося ще одне яскраве ім’я — Катерини Кудашевої. Хочеться вірити, що це відкриття стане лише першим кроком, і вивчення її життя та спадщини продовжать інші дослідники, розширюючи наше розуміння минулого краю.
Читайте також: Готель "Україна": як луганський шедевр з українським орнаментом зламав долю архітектора
