Поки російська пропаганда розповідає про “спокій” та “стабільність” на захоплених територіях, реальність кричить у волонтерських чатах: щодня десятки людей шукають спосіб втекти з окупації. Єдиний гуманітарний маршрут — через Росію та Білорусь до пункту “Доманове” — стає дорогою надії для літніх та маломобільних людей, молоді та всіх, хто більше не може жити під тиском загарбників.
Детальніше про виїзд – у матеріалі видання ТРИБУН.
Щодня у волонтерських чатах з’являються десятки подібних запитів:
- “Добрый день! Работает пункт пропуска?”:
- “Доброго дня. Моя мама планує виїзд з окупованої території. Підкажіть, будь ласка, після переходу кордону, яким чином можна добратися до вокзалу?”;
- “Моя рідна тітка планує виїзд… Намагаюсь знайти хоч якусь інфу: маршрут, час, скільки їжі, речей брати?”;
- “Моїй мамі 73 роки, чи можна домовитись з волонтерами, щоб її зустріли?”;
- “Завтра зранку має переходити моя мама. З нею немає звʼязку. Їй потрібна буде допомога. Хтось може відгукнутися?”;
- “У мами онкологія, вона погано ходить. Намагаюсь знайти будь-яку інформацію…”.
Ці повідомлення — найчесніша характеристика життя в окупації: страх, невідомість, відчуття ізоляції та повна відсутність гарантій.
Чому цей шлях став єдиним варіантом виїзду на вільну територію?
З липня 2025 року Польща перестала впускати громадян України без дійсного закордонного паспорта, навіть якщо вони їдуть через Білорусь. Тож на сьогодні єдиний реалістичний варіант виїзду з окупації без українського закордонного паспорта — гумкоридор “Мокрани — Доманове” на Волинь.
Ситуація ускладнюється й новими правилами щодо дітей. Із січня 2026 року неповнолітні громадяни РФ не зможуть в’їхати до Білорусі без російських закордонних паспортів. Це створює загрозу для українських родин, яких на ТОТ змусили отримати російські документи — тепер вони вимушені терміново оформлювати паспорти своїм дітям.
У волонтерських чатах з’являються типові поради:
“По этому или выезжайте до января или заранее готовьте детям загранпаспорта”.
Як підготуватися до поїздки?
Для того, щоб подолати шлях з ТОТ, потрібно мати діючий документ України. Крім того, окупаційна “влада” створює такі умови для українців, що багато кому доводиться примусово отримати російський паспорт, аби тільки виїхати звідти. Тож для пересування по території РФ необхідно мати ще й російський документ.
Якщо українських документів немає — необхідно звернутися в посольство України в республіці Білорусь та отримати там Посвідчення особи на повернення в Україну.
Це документ, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України та дає право на в'їзд в Україну, оформляється і видається закордонними дипломатичними установами України.
Адреса, за якою слід звернутися в Білорусі: Мінськ, вул. Старовіленська, 51. На основі такої посвідки білоруські прикордонники випустять людину.
Очевидці та волонтери радять взяти із собою воду, їжу, теплі речі, ліки, телефон та павербанк.
Багато хто додає:
“Беріть мінімум, але так, щоб могли пройти повністю самостійно, без сторонньої допомоги”.
Щодо документів на домашніх тварин — українські прикордонники їх зазвичай не вимагають, однак вони можуть знадобитися під час руху по території Білорусі. Тому перед виїздом українцям рекомендують зробити документи та щеплення своїм домашнім улюбленцям.
“Ще раджу переноски з тваринками перемотати скотчем, якщо вони пластикові. Якщо вони зроблені із тканини, то нормально. Ці переноски часто падають. Якщо вони пластикові, то відчиняються і котики тікають", — йдеться в одному з повідомлень у мережі.
Як відбувається процедура?
За свідченнями тих, хто нещодавно перетнув кордон:
- черга іноді триває від кількох годин до цілого дня;
- зв’язок може зникати на довгі проміжки часу — саме тому родичі часто пишуть: “З мамою немає зв’язку. Підкажіть, хто з волонтерів може зустріти?”;
- у Білорусі ставлення різне: дехто повідомляє про нормальні умови, інші — про тривале очікування.
Волонтери зустрічають людей і допомагають у перетині тим, хто цього потребує.
Серед найбільш повторюваних звернень:
- “Чи можуть волонтери дати поговорити з мамою після переходу?”;
- “Хто може зустріти людину похилого віку біля Доманово?”.
Так, волонтери зустрічають людей, допомагають сісти в автобус чи таксі, іноді супроводжують до вокзалу, а також забезпечують базовими речами та їжею.
За словами волонтерів, кордон переходять переважно жінки, середній вік – 50-70 років. Але інколи приїздить і молодь 19-20 років. Бувало, що гуманітарним коридором в Україну йшли 18-річні хлопці й дівчата, які їхали “в нікуди”, залишивши на окупованих територіях батьків, бо ті підтримували Росію. Хтось прямував до своїх друзів чи коханих, з якими познайомилися раніше. А хтось – підписувати контракт зі Збройними силами.
Люди тікають, попри пропаганду
Кремль заявляє про “стабільність”, але реальні повідомлення від людей повністю це заперечують:
- “Будь ласка, допоможіть забрати маму…”;
- “Дуже хвилююся, вона вже старенька”;
- “Батько збирається виїхати з Донецька через гуманітарний коридор. Перехід працює?”.
Щоденні прохання про допомогу, пошук інформації та панічні звернення — найкращий доказ того, що життя в окупації не стало безпечнішим.
Читайте також: Контроль на кордоні: як Росія примушує “нових громадян” ставати на військовий облік.
