П'ятдесятирічна полька Уля так раділа розписаній куртці, що бігала по офісу і показувала всім: дивіться, яка класна! Вікторія ледь не розплакалася від її емоцій. Дванадцятирічна дівчинка замовила коней на джинсовці — і тепер носить, не знімаючи. Хлопець отримав свій портрет на боксерських рукавичках — у мультяшному стилі, як він б'є в ринг.
Вікторія Мала з Луганщини вже чотири роки розписує одяг акриловими фарбами. Вона здійснює чужі мрії — але найважче їй повірити у власні. Кожен рік вона відкладає фарби на кілька місяців, бо боїться, що недостатньо добре малює. А потім повертається — бо без цього не може.
Дім під Харковом
Вікторія народилася на Луганщині. Після початку повномасштабної війни виїхала з сестрою до Польщі, де прожила два роки. Там продовжувала працювати репетитором з дітьми, з деякими підтримує зв'язок досі. У 2024 році повернулася в Україну. Спочатку вісім місяців жила в Києві — місто здавалося зовсім чужим, тому згодом переїхала під Харків, у Люботин.
"Я сумую за природою дуже сильно. Цього дуже не вистачало за кордоном. За лісами нашими, за краєвидами, за тишею", — каже Вікторія.
Все життя вони з сестрою любили займатися спортом, їздити на велосипедах, лазити по горах. У Варшаві все було інакше — не вистачало можливості піти погуляти за містом, подивитися на річку.
Зараз Вікторія в декреті з маленьким сином. У Люботині їй набагато комфортніше, ніж було в Києві чи Польщі.
"Дім є дім. Я сумую за Луганщиною. Тут, в Люботині, мені комфортно, і це найдовше, мабуть, де я прожила десь на одному місці за останні роки. У 2024-му взагалі в мене було три переїзди за один рік, то це було дуже важко морально", — розповідає дівчина.
Від ескізу до тканини
Розписувати одяг Вікторія почала з найпростішого — малювала від руки. Потім пройшла невелике навчання, більше схоже на марафон. Брала готовий ескіз, роздруковувала або перемальовувала через планшет зі світлом — вмикала світло на планшеті, клала на нього листочок і обводила малюнок.
"Потім переводила це все на тканину. З часом я вже набила руку, що переводила тільки основу, те, що мені найважливіше, а далі я вже сама від руки малювала", — пояснює вона.
Найперші речі, які вона розмалювала, зараз уже четвертий рік у використанні — і все в дуже гарному стані. З малюнком усе добре, фарба тримається.
Минулого року вона розписала собі зимову куртку фасону "авіатор" — уся спина розмальована. Там намальована Харлі Квінн, а по-українськи написано: "Найголовніше, щоб серце вільно дихало".
"Мені навіть якось жіночка комплімент зробила: яка у вас класна куртка! А я так до неї звикла, що навіть не звертала вже увагу на те, яка вона насправді класна", — сміється Вікторія.
Для розпису вона використовує спеціальну фарбу для тканини. Після закінчення малюнку фарба 24 години сохне, потім потрібно пройтися праскою — і малюнок міцно закріплюється. Речі можна прати в машинці, але на делікатному режимі, без віджиму, при 30 градусах.
"Насправді, догляд не такий складний за такими речами, як здається", — говорить дівчина.
Зазвичай клієнти надсилають Вікторії готові ескізи — що саме хочуть бачити на своєму одязі. Наприклад, чорне худі з таким-от малюнком. Але вона ніколи не копіює зображення один в один.
"На початку малювала повністю скопійовані малюнки з ескізу, тому що дуже боялася щось внести своє. Боялася: от мені подобається робота, я внесу щось своє — і зіпсую, або замовнику не буде до смаку. Але потім почала більше додавати творчість", — розповідає вона.
Зараз вона малює вже й на графічному планшеті, тому це робити легше. Додає цікаві написи, більше глибини і змісту у власні роботи. Різні деталі, щоб це не був просто принт по центру.
"Мені кортить, аби було цікаво порозглядати деталі на малюнку, тому намагаюся створювати сюжет", — пояснює Вікторія.
Найбільше вона любить малювати портрети, але не просто копіювати, а щось яскраве, незвичайне. Волосся не такого кольору — рожеве, фіолетове. Ще дуже любить малювати великих кішок — левів, леопардів, тигрів.
Портрет боксера
Найскладнішим замовленням минулого року стали боксерські рукавички. Дівчина замовила їх на подарунок колезі — його портрет у мультяшному стилі, як він боксує.
"Це було дуже складно, я так переживала, що воно буде не схоже. Я навіть відмовила спочатку. Почала малювати, але розумію — от я так себе накрутила, що в мене не вийде", — згадує Вікторія.
Вона написала замовниці, що повертає гроші, але натомість дівчина її вмовила.
"Вона мені сказала, що ми не розраховуємо на 100% схожість, як вийде — так вийде. І, знаєте, вийшло гарно, вони задоволені, компліментами мене засипали. Було дуже приємно. Але складно було, дуже складно морально", — каже вона.
Був і протилежний випадок — ще в Польщі дві подружки замовили два худі зі своїми портретами. Вікторія купила худі, розмалювала один, але замовниці не сподобався результат. Вона повернула гроші, а інший так і не починала. Проте таких випадків небагато. Здебільшого замовники задоволені — більшість клієнтів приходить через сарафанне радіо, через знайомих.
"Коли замовляли мої знайомі, то задоволені якось були завжди. Замовлення в соцмережах в мене — рідко. Оці боксерські рукавички замовила дівчинка через Instagram, хоча я тільки створила тоді нову сторінку. Вона написала, я спочатку подумала — ну, жартує, бо мало підписників. Але ні, замовила, я намалювала, все відправила", — розповідає Вікторія.
Серед клієнтів — і дванадцятирічна дівчинка, якій вона малювала різних коней на футболках і джинсовій куртці, і п'ятдесятирічна полька на ім'я Уля, з якою вона разом працювала в Польщі.
"Вона замовила в мене розпис на всю спину — я малювала дуже яскраву жіночу фігуру, і вийшло справді красиво. Вона була неймовірно задоволена, аж складно передати. Я ледь не розплакалася. Вона по-польськи емоційна: бігала, всім показувала й повторювала — дивіться, яка в мене джинсова куртка, яка вона класна. Це було дуже тепло й приємно", — згадує Вікторія.
Вона каже, що здійснює чужі мрії — і це дійсно круто.
Сама ж Вікторія мріє намалювати щось на шкіряній речі, великій, аби було де розгулятися і втілити фантазії, зробити щось яскраве на ній.
Відкласти й повернутись
Попри любов до розпису, Вікторія зізнається, що кожен рік впадає в депресію і відкладає фарби мінімум на пів року. Але потім повертається.
"Я навіть зараз переглядаю роботи, які малювала, і вже сумую. Думаю купити нові фарби, почати знову малювати", — каже вона.
Це пов'язано з постійними переїздами, з невизначеністю.
"Мабуть, тому я й даю собі час на те, що відкладаю повністю малювання. Бо починаю до себе ставити великі очікування. Я виставляю якесь відео, якусь свою роботу — і мені хочеться одразу багато підписників, захоплення, замовлення. А так буває не завжди. Тому я відкладаю періодично роботу", — пояснює Вікторія.
Але коли вона в піднятому настрої, коли налаштована і працює — маленький син ніби підлаштовується під неї.
"Він дуже тонко відчуває мій настрій. Я малювала поруч із ним — і коли він спав біля мене, і коли грався, сидячи на кріслі неподалік. Інколи ввечері, коли він засинав, я йшла в іншу кімнату, вмикала відеоняню й сідала малювати. Знімала якісь відео, ловила цей стан і справді отримувала задоволення. А потім — вигоряла, відкладала все. І так по колу", — каже вона.
У творчому плані Вікторія хоче навчитися простіше ставитися до творчості — дати собі право на помилку.
"Постійно бити в одну точку — і тоді в мене все вийде. Я часто згадую Польщу: я працювала репетитором і малювала, заробляла собі на життя, платила за кімнату в хостелі, одягала й взувала себе, нормально їла, не голодувала. Мені цього вистачало. Просто зараз дуже хочеться більше вірити в себе", — каже Вікторія.
Вона здійснює чужі мрії — малює на одязі те, що підкреслює індивідуальність людини. А для себе мріє навчитися довіряти собі більше. І не боятися помилок.
Зв'язатися з майстринею можна за посиланням.
Читайте також: "Коли створюю прикраси — відволікаюся від війни": майстриня з бісеру про Краматорськ і творчість.
