Багато мешканців України й досі сприймають історію Донеччини крізь призму так званого “Дикого поля”. Це уявлення є колоніальним конструктом, сформованим спершу польською та російською історіографією, а згодом закріпленим у радянській науці. Називаючи регіон “диким”, ці наративи фактично позбавляли його історичної суб’єктності та ігнорували багатотисячолітнє минуле.
Одним із яскравих спростувань цього міфу є існування на території сучасної Донеччини власної системи письма ще задовго до появи слов’янської абетки. За кілька століть до створення кирилиці, пов’язаної з діяльністю Кирила і Мефодія, населення регіону, яке належало до салтово-маяцької археологічної культури в межах Хазарського каганату, уже використовувало так зване руноподібне письмо.
Цю систему називають руноподібною через її зовнішню схожість із рунами, однак вона не має прямого зв’язку зі скандинавською традицією. Походження цього письма досі залишається предметом наукових дискусій: його творцями могли бути тюркські народи — хазари чи булгари, або ж іраномовні алани.
Однією з головних причин, чому це письмо досі не дешифроване, є обмежена кількість джерел: відомі написи дуже короткі, а сама система є унікальною за своєю природою і суттєво відрізняється від інших рунічних традицій Євразії. Це значно ускладнює пошук “ключа” до її розшифрування.
Попри це, існують наукові спроби інтерпретації написів на основі тюркських та іранських мов, однак жодна з них поки не стала остаточною. На території Донеччини такі знаки знаходять переважно на археологічних пам’ятках булгарського типу салтово-маяцької культури. Більшість із них належить до так званого “кубанського” варіанту рун, який дослідники пов’язують із булгарами — тюркським народом, що мешкав у цьому регіоні у VIII–X століттях.
Станом на сьогодні відомо близько 13 написів, які відносять до цієї системи письма. Вона налічує приблизно 32 знаки й залишається однією з найзагадковіших сторінок давньої історії Донеччини.
Першу пам’ятку з руноподібним письмом на території Донеччини було виявлено у 1976 році під час археологічних досліджень біля села Маяки Краматорського району. Знахідку зробили археологи С. Татарінов і А. Копило. Йшлося про фрагмент амфори, на поверхні якого було видряпано напис.
Уже в 1979 році дослідник С. Кляшторний відніс цей напис до так званого “кубанського” різновиду руноподібного письма, який пов’язують із булгарами. Водночас обставини створення напису залишаються не до кінця з’ясованими. Зокрема, знаки були нанесені вже після випалу амфори, що ускладнює визначення місця їх появи — це могло статися на значній території, від Криму до Донеччини.
Не менш дискусійним є й питання датування знахідки. Фрагмент амфори було знайдено на території могильника, який загалом відносять до хазарського періоду. Однак подальші дослідження цієї місцевості у 1988–1989 роках показали, що ручка амфори могла потрапити до некрополя вторинно — її, ймовірно, змило з території розташованого поруч городища.
Саме городище, за даними археологів, існувало протягом усього середньовіччя, що ще більше ускладнює точне визначення часу появи напису.
Другу знахідку з руноподібним написом було виявлено поблизу городища біля села Новоселівка Краматорського району. Йдеться про унікальний артефакт — так званий рунічний дирхем. Ця монета наразі відома в єдиному екземплярі й вирізняється серед інших подібних знахідок тим, що на ній відсутні традиційні арабомовні написи, характерні для дирхемів. На лицьовому боці зображено тамгу у формі подвійного двозубця, тоді як на зворотному боці нанесено рельєфний напис так званими “кубанськими” рунами.
З огляду на супровідні археологічні матеріали, знайдені разом із монетою, дослідники датують її IX століттям.
Третій предмет із руноподібними знаками було виявлено на археологічному комплексі поблизу села Сидорове того ж району. Його знайшли в господарській ямі, що була частиною житлової споруди. Артефакт являє собою загострений виріб з оленячого рогу.
Нижня частина предмета підточена, внаслідок чого утворилося кілька згладжених граней. Саме на їхній поверхні помітні неглибоко нанесені знаки. Зовнішній бік рогу був добре відполірований, однак місцями полірування осипалося, через що окремі символи збереглися нечітко. Їхнє розпізнавання ускладнюється також тим, що вони виконані неглибоко й доволі неохайно.
На одній зі сторін рогу простежується зигзагоподібна лінія, поруч із якою на вузькій грані розміщена група з трьох слабо помітних руноподібних знаків. Один із них зберігся настільки погано, що його важко співставити з уже відомими символами.
Інша група знаків розташована на внутрішній частині рогу. Три крайні символи виконані чіткіше й піддаються ідентифікації, хоча для одного з них прямих аналогій знайти не вдалося. Трохи далі міститься ще одна група дрібних знаків, виконаних недбало, що також ускладнює їхнє прочитання.
На другій широкій бічній поверхні завдяки кращому збереженню полірування видно цілий ряд знаків. Хоча частина з них нагадує звичайні подряпини, серед них чітко вирізняються окремі символи. Нижче основної групи простежується ще одна серія ліній — імовірно, це або сильно пошкоджені знаки, або випадкові подряпини, які наразі не піддаються ідентифікації.
Попри те, що цей предмет зберігся найгірше, він є, мабуть, найцікавішим серед усіх руноподібних знахідок, виявлених на території Донеччини. Завдяки значній кількості інших артефактів, знайдених у тій самій господарській ямі, його можна датувати кінцем IX — початком X століття.
У культурному відношенні цю знахідку, як і попередні, відносять до булгарського типу салтово-маяцької археологічної культури. Водночас особливий інтерес викликає контекст: будівля функціонувала в той самий період, коли поруч існував мусульманський некрополь. Це може свідчити про наявність у поселенні людей, які вміли читати Коран і володіли арабською писемністю.
Таким чином, не виключено, що в цьому середовищі, де значна частина населення сповідувала іслам, паралельно співіснувало кілька систем письма. Це відкриває важливу перспективу для розуміння культурної та мовної різноманітності регіону в той час.
Існує також припущення, що цей ріг міг використовуватися в обрядовій практиці. На користь цього свідчить і те, що в господарській ямі було виявлено фрагменти фігурок і невеликих посудин.
Наразі ця знахідка вважається найпізнішим відомим зразком євразійського руноподібного письма на території Донеччини.
Зникнення руноподібного письма на території Донеччини, ймовірно, було пов’язане із поступовим занепадом Хазарського каганату у X столітті. Держава ослабла під тиском зовнішніх чинників — зокрема походів київського князя Святослава із заходу та нападів кочових племен зі сходу.
Після остаточного розпаду каганату ці землі опинилися під контролем печенігів, а згодом половців. На відміну від осілих булгар і аланів, вони вели переважно кочовий спосіб життя, що суттєво вплинуло на культурний ландшафт регіону.
Унаслідок численних набігів частина поселень була зруйнована або занепала. Разом із цим перервався й безперервний процес передачі знань — зокрема й традицій письма. У таких умовах руноподібна система, яка існувала раніше, поступово вийшла з ужитку й зникла.
Читайте також: Педагог, просвітник, письменник з Донеччини Всеволод Коховський: його історія.
