Місто можна змінювати не лише будинками, дорогами чи новими адміністративними межами — достатньо змінити назви на табличках, у документах і на картах. Так поступово змінюється сам звичний простір, у якому живуть люди. На окупованих територіях Росія повертає радянські та старі назви, прибирає українські топоніми й формує власну систему назв.
У цьому матеріалі ТРИБУН розбирає, які назви так звана “влада” повертає в Луганській і Донецькій областях, чому вибирає саме їх і як ці зміни закріплюються не лише на вулицях, а й у документах та адміністративному поділі.
Топоніміка в такому випадку стає частиною боротьби за локальну пам’ять. Разом із назвами до міського простору повертаються певні історичні образи та уявлення про минуле, які ворог намагається зробити звичними для людей.
Через повсякденний простір Росія намагається закріпити власне бачення історії окупованих територій.
Повернення радянських назв
У квітні 2020 року так звана “адміністрація ЛНР” вирішила знову використовувати для Луганська назву Ворошиловград. Розпорядження видав “очільник” відомства Леонід Пасічник. При цьому “Луганськ” не скасовували: обидві назви мали вживатися паралельно.
“Ворошиловград” планували використовувати 9 травня, 22 червня та 14 лютого — у дати, пов’язані з подіями Другої світової війни та звільненням Луганська від нацистів. Місто вже носило цю назву у 1935-58 та 1970-90 роках. Її пов’язували з радянським діячем Климентом Ворошиловим.
Тоді ж схоже рішення ухвалили щодо Донецька: “очільник адміністрації ДНР” Денис Пушилін розпорядився використовувати назву Сталіно.
Опитування “Радіо Свобода” в окупованому Луганську показало різну реакцію жителів. Одні віддавали перевагу назві “Луганськ”, інші підтримували “Ворошиловград”, а частина не бачила в перейменуванні особливого значення.
Схожі приклади є і в інших містах. Бахмут росіяни продовжують називати Артемівськом — радянською назвою на честь більшовика Артема-Сергєєва. У Маріуполі загарбники пішли іншим шляхом: на стелі замінили українську “і” на російську “и”. Назва міста фактично залишилася тією ж, але її написання перевели в російську мовну форму.
Два підходи до назв одних і тих самих міст
Паралельно з поверненням радянських назв на окупованих територіях Україна проводить протилежний процес. Йдеться про перейменування населених пунктів і топонімів, пов’язаних із радянською та російською історичною спадщиною. Для Луганщини й Донеччини це особливо помітно, адже йдеться про ті ж міста.
На Луганщині у 2016 році Краснодон перейменували на Сорокине, Свердловськ — на Довжанськ, Стаханов — на Кадіївку, Кіровськ — на Голубівку, Артемівськ — на Кипуче, а Червонопартизанськ — на Вознесенівку. У 2024 році цей процес продовжився: Молодогвардійськ отримав назву Отаманівка, Первомайськ — Сокологірськ, а Сєвєродонецьк став Сіверськодонецьком. Останнє перейменування, до слова, відрізняється від інших: тут змінили не радянську назву, а русифіковане написання міста.
На Донеччині у вересні 2024 року Верховна Рада перейменувала 10 міст, а також низку сіл і селищ. Серед них — Московське на Куликівське, Кутейникове на Попову Балку, Новомосковське на Тихе, Ванюшкине на Фролівське та Мічуріне на Грінталь.
Цей процес стосується навіть топоніміки окупованих обласних центрів. У 2026 році українська влада ухвалила рішення про перейменування 15 районів Донецька, Луганська, Макіївки та Горлівки. Також Луганська ОВА почала збирати пропозиції щодо нових назв районів окупованого Луганська.
Ці рішення показують дві протилежні моделі роботи з топонімікою: Росія повертає радянські назви, тоді як Україна прибирає їх із офіційного простору.
Назви як частина історичної політики
Історія Луганська показує, наскільки назви міста можуть залежати від політичних змін. У радянський період його перейменовували кілька разів: у 1935 році Луганськ став Ворошиловградом, у 1958-му назву змінили назад на Луганськ, у 1970 році знову повернули Ворошиловград, а в 1990-му місто остаточно знову стало Луганськом.
З Донецьком ситуація інша. До радянського перейменування місто називалося Юзівкою — на честь валлійського промисловця Джона Юза. У 1924 році його перейменували на Сталіно, а з 1961 року місто носить назву Донецьк. Тому повернення назви “Сталіно” у 2020 році показує цікаву сторону. Йдеться не про повернення найдавнішої назви Донецька, а про відновлення саме радянського, сталінського періоду його історії.
Топоніміка в такому випадку стає способом закріпити певну версію минулого. Ukraїner пише, що радянська влада використовувала назви міст на честь політичних діячів, а сучасна Росія продовжує цей підхід на ТОТ. Через такі назви формується уявлення про “спільну історію” різних територій.
Старі назви повертаються не лише на мапах
Росія використовує стару українську топоніміку не тільки у своїх публічних заявах. Назви, які Україна змінила до початку повномасштабного вторгнення або вже після нього, продовжують з’являтися в документах, новинах та офіційних повідомленнях окупаційних “адміністрацій”.
Одним із найяскравіших прикладів є списки так званого “безгоспного” житла та інших об’єктів нерухомості. Офіційно в документах адреси таких об’єктів вказують за старими назвами вулиць, подеколи з позначенням у дужках нових назв.
Це стосується й населених пунктів, які були перейменовані українською владою до 2022 року. У таких документах російська сторона фактично продовжує користуватися власною версією топонімічного простору.
Паралельно окупаційна “влада” вибудовує власну адміністративну систему. Вона використовує створені Росією “муніципальні утворення”, округи та інші адміністративні одиниці, а також відновлює назви районів, які в Україні були змінені в межах адміністративних реформ. Це ще один рівень роботи з топонімікою: старі назви не просто повертають у публічний ужиток — їх вбудовують у нову адміністративну систему окупованих територій.
У підсумку боротьба за назви — це не лише суперечка про те, як має називатися місто чи вулиця. Через адреси, документи, таблички та адміністративний поділ певна версія минулого входить у повсякденне життя людей. Росія намагається закріпити в окупованому просторі власну систему назв і пов’язані з нею історичні смисли.
Читайте також:
Топоніми Луганщини: як назви міст розповідають історію краю
Декомунізація в окупації: ОВА пропонує нові назви районів Луганська — що думають люди?
