Олена Косінова була активною громадською діячкою у рідному місті – Красногорівці, що на Донеччині. Після його звільнення від окупації у 2014 році, жінка об’єднала навколо себе не байдужих до життя Красногорівки людей, та завдяки їхнім спільним діям місто почало активно розвиватися. Але після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Олена була змушена виїхати до Київщини, де й наразі продовжує свою діяльність у напрямку волонтерства.
Про це вона розповіла в інтерв’ю виданню ТРИБУН.
“Коли ти народився та виріс в одному місті – тобі подобається у ньому все, бо все воно рідне. До душі мені й розташування Красногорівки. Недалеко було їхати до Донецька, де працювало багато моїх земляків. Там колись працювала і я. У квітковому магазині. І також займалася підприємництвом – пекла тортики на замовлення. Це був мій маленький бізнес, який почав розквітати у 2012 році, але у 2014 почалася війна на сході, тож виробництво зупинилося”, – розповідає жінка.
Майже через місяць окупації, 1 серпня 2014 року, Красногорівку було звільнено. Але місто все ще перебувало в скрутному становищі.
“Найближче велике місто, до якого ми могли поїхати, було Дніпро. У той час я почала займатися волонтерством. Ми допомагали мешканцям рідного міста: багатодітним родинам, літнім людям та тим, хто залишився наодинці. Я хотіла змінити їх життя на краще. У 2017 році ми створили громадську організацію “Наше Відродження — Донбас-Україна” та почали працювати вже на зовсім іншому, вищому рівні”.
ГО "Наше Відродження — Донбас-Україна" стала фундаментом для залучення інвестицій у розвиток міста.
“Одного з наших меценатів звати Стів Кауфман. Він зовсім не має українських коренів. З ним ми познайомилися через нашу знайому з Дніпра. Чоловік погодився підтримувати Красногорівку. Завдяки його допомозі ми змогли відкрити сенсорну кімнату в дитячому садочку, закупити професійне обладнання для їдальні школи №4. Також з підтримкою закордонних меценатів ми збудували дитячій майданчик у парку Шевченка з безпечним покриттям. Було багато допомоги для нас”, – зазначає пані Олена.
Жінка каже, що в Красногорівці не було вуличного освітлення, тож завдяки грантовим коштам з’явилася змога це виправити.
“Вуличним освітленням ми змогли оснащити три центральні вулиці. Місто засяяло вогнями. Розумію, що до цього ми навіть не помічали, як ходили вулицями з ручними ліхтарями”.
Також не обійшовся без оновлення й культурний розвиток рідного міста Олени Косінової.
“Ми змогли створити зону відпочинку “Дивосвіт”. Там було облаштоване місце й для спорту. Містяни могли пограти у теніс чи займатися воркаутом. Також зробили зону для проведення культурних заходів. Встановили сцену, тротуар, лавочки. А в 2022 році у нас планувалося встановити навіси для спекотної пори року”, – говорить громадська діячка.
Пані Олена роздумує над популярною думкою – на старших людей ефективніше впливає російська пропаганда.
“Я не згодна з цим твердженням. Не можна так казати про всіх. Кожен повинен аналізувати інформацію, яку читає з будь-яких джерел. Після 2014 року наше місто, як і більша частина Донеччини, опинилося повністю відрізаними від українського телебачення. Ми писали у відповідні служби запит надати таку можливість, але нам відмовляли. Аргументували це тим, що телевізійна вишка коштує немалих грошей. Незважаючи на це, у Красногорівці було багато активістів старшого віку”, – стверджує жінка.
У період після 2014 року у Красногорівці почали більше організовувати українські заходи. В числі організаторів була й пані Олена. За її словами, до початку війни у 2014 році вона не думала над тим, чи любить Україну.
“Раніше такого питання не виникало. А з початком війни, коли всі навколо казали мені виїжджати, я зрозуміла, що нікуди їхати не хочу. Адже всім серцем люблю свою Батьківщину та бажаю залишитися тут. Починаючи з 2016 року ми з командою працювали з різними волонтерами й разом організовували цікаві заходи для мешканців Красногорівки. Спочатку люди ставилися до них з обережністю, бо раніше таких свят у нас не було, але згодом жителі були дуже активними. Вони розуміли й українську музику, й українські традиції. Люди змінювалися”.
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році громадська діячка долучилася до допомоги людям.
“З Красногорівки ми виїхали у березні до Українська. Волонтери нам надали квартиру, адже вдома тоді не було ні світла, ні води, тож поїхали з думками про те, що скоро повернемось. А до рідного міста навідувались та возили гуманітарну допомогу, адже мешканці вже жили у підвалах та потребували базових для життя речей”.
Після звільнення Ірпеня від російських загарбників пані Олена з родиною переїхали туди. Каже, що помітила приємну для себе деталь.
“Я побачила, як всюди по місту висіли українські прапори. На будиночках, воротах. Зараз тут у людей такі ж настрої, як у нас на Донбасі у 2014 році”, – додає жінка.
Наразі Олена Косінова продовжує займатися волонтерською діяльністю та разом з командою активістів підтримує переселенців у Київській області.
“Крайня наша допомога була направлена до мого рідного міста Красногорівки. Туди за підтримки Стіва Кауфмана ми направили лікарські засоби та окуляри. На Київщині також підтримуємо внутрішньо переміщених осіб. А частину коштів, які отримуємо від мецената, кожного місяця перераховуємо нашим військовослужбовцям”.
Читайте також: Павло Алейников: Вугільна промисловість вже не буде ключовою на Донбасі
