До повномасштабного вторгнення сєвєродончанка Марина Грасс займалася кондитерством та готувала солодощі на замовлення. Також разом з чоловіком вони тримали пасіку. Обидва напрямки вдалося відновити в Дніпрі, попри складнощі переселенського життя.
Кореспондентці видання ТРИБУН пані Марина розповіла свою історію.
До 24 лютого 2022 року жінка з родиною жила в Сєвєродонецьку та займалася улюбленою справою – готувала кенді-бари (солодощі до різноманітних свят).
“З випічкою я «товаришую» давно. Десь приблизно років з 18 років готувала торти та пироги. А вже в 2017 році почала пекти імбирні пряники та розписувати їх глазур'ю. Я спробувала і мене це одразу дуже захопило”, – розповідає сєвєродончанка.
Потім, зазначає вона, почала робити топпери з пряників та льодяники для декорування тортів. Також згодом навчилася готувати різні фігурки із маршмеллоу, китайське печиво з передбаченнями, тощо. І все це жінка продавала через соціальні мережі та на ярмарках. Таким чином потихеньку набирала клієнтську базу, зʼявилися й постійні замовники.
Також пані Марина разом із чоловіком займалися бджільництвом – тримали пасіку в Сєвєродонецьку та Щедрищевому.
“Ми купили одну бджолосім'ю і з нього почалася наша пасіка”, – каже жінка.
Пізніше вони перейшли на альпійську систему вуликів. Бізнес розвивався достатньо успішно. Зокрема, сєвєродончани продавали стільниковий мед.
24 лютого родина зустріла вдома. Пані Марина згадує, що в той день прокинулася від слів: “почалася велика війна”.
“Отримала повідомлення про те, що дітям не потрібно сьогодні йти до школи. Я спочатку не могла повірити та прийняти, що дійсно почалося щось страшне, але через мить почула перші вибухи в нашому Сєвєродонецьку. У той день прилетіла перша ракета в старий аеропорт”, – згадує початок повномасштабного вторгнення жінка.
Вона зазначає, що тоді не було страху і шоку, бо вірила, що ось-ось все закінчиться і що це якась страшна помилка. Але трапилося інакше. Почалися потужні обстріли Сєвєродонецька.
Майже щодня в місті гинули люди. Нас "будили" о 5:30 ранку – тремтіли стіни, підлога і стеля.
Під час кожного обстрілу вони з дітьми бігли в коридор і чекали там. У підвалі не сиділи жодного дня, і, як зауважила пані Марина, вона про це не шкодує, адже у її дітей не залишилось такої сильної моральної травми, як у тих, хто жив певний час у сховищі.
На 8 березня жінка напекла пряників у вигляді квіточок і разом зі своєю подругою розносили по найближчих підвалах, щоб хоч якось підняти настрій жінкам та дітям та відволікти їх від війни.
Під обстрілами родина прожила місяць, а потім було прийнято рішення про евакуацію. Збирали речі та виїжджали теж під звуки вибухів. Вони виїжджали з міста, взявши лише найнеобхідніші речі. А для кондитерського обладнання та техніки, на жаль, місця не залишилось.
“Сєвєродонецьк – це мій дім. Він асоціюється в мене з будинком та друзями. Для мене Сєвєродонецьк назавжди залишиться супер-затишним та комфортним містом, навіть попри війну. Але я ніколи не забуду дикі погляди людей, які були в розпачі від усього, що відбувається. А також запам’ятала чисельні мародерства, які згодом торкнулися і нашої пасіки”, – поділилася пані Марина.
Спочатку жінка із сім’єю жила в Івано-Франківську. А в травні 2022 року вони вирішили їхати ближче до домівки, тож обрали Дніпро.
Цілий рік я нічого не пекла, тому що не було можливості і не було бажання. Присутня була лише апатія.
Переселенку тоді лякало розуміння того, що доведеться закуповувати нові форми, барвники, упаковку, а найголовніше – духовку. Але через рік вона придбала електропіч і тоді, каже, було не страшно вкладати гроші в інше кондитерське знаряддя.
Нині сєвєродончанка живе в Дніпрі. Колишні клієнти продовжують замовляти солодощі та отримують їх через Нову пошту в будь-якому місті. Поступово серед замовників з’являється все більше місцевих, адже добре працює сарафанне радіо та рекомендації в соціальних мережах.
“Зараз я здебільшого готую на замовлення імбирні пряники на будь-яку тематику, бо їх найпростіше відправити поштою до будь-якого міста України. А за місцем проживання роблю капкейки та кейк-попси до свят”, – розповідає переселенка.
Жінка зауважує, що люди стали рідше замовляти солодощі, тому найскладніше зараз – знайти постійного клієнта.
Паралельно з кондитерством пані Марина з чоловіком за два роки організували пасіку під Дніпром.
Сєвєродончанка каже, що розпочали із саморобних вуликів.
“Нашу пасіку в Сєвєродонецьку розграбували. Через деякий час після переїзду в Дніпро ми наважилися почати все спочатку. Наразі орендуємо дачу під Дніпром. На цьому подвірʼї і раніше була пасіка у колишніх господарів. Є навіть апібудинки. Поки ми їх ще не заповнили бджолами, але це в планах на майбутнє”, – поділилася пані Марина.
Сєвєродончанка виграла грант і це дало можливість закупити пінополіуретанові сучасні вулики. Зараз у них налічується близько 20 бджолосімей.
Жінка бере безпосередню участь у розвитку пасіки. Вона допомагає чоловікові на кожному етапі, а також займається реалізацією продукції.
Марина Грасс планує відкрити власний онлайн-магазин на Пром.юа, в якому буде продаватися все, що пов'язано з медом – подарункові крафтові набори, де міститься різний мед із горішками в баночках, воскові свічки, медові пряники, квітковий пилок та багато іншого.
Життя йде і ми намагаємося жити та розвиватися. Але, все ж, я дуже люблю Сєвєродонецьк і не втрачаю надії туди повернутися!
Читайте також: Від медового хобі до успішного бізнесу: подружжя з Луганщини розвиває бджільництво у Вінниці
