Аліса та Роман Лозові – мешканці Троїцької громади Луганської області. Після повномасштабного вторгнення вони виїхали до Вінниці, де згодом одружилися. На Батьківщині Роман з батьком та дідусем займалися власною пасікою, тож після переміщення чоловік вирішив продовжити родинну справу.
Виданню ТРИБУН молоді підприємці розповіли про свій шлях та мотивацію.
Бджільництвом родина Лозових займається з 2013 року. Завів пасіку в Луганській області дідусь, а з роками справа перейшла до рук Романа.
“Справа почалася з мого діда – він професійно займався бджільництвом, мав свою пасіку, а також доглядав і розвивав достатньо велику пасіку в колгоспі. Потім він передав навички моєму батькові, який теж активно займався бджільництвом. Але потім батько почав працювати в іншому напрямку, а бджіл подарував мені і сказав: «Ось, вони твої, займайся, розвивайся, це вже твоя справа..»”, – розповідає чоловік.
З початком повномасштабного вторгнення Роман та Аліса виїхали з Луганщини у Вінницю. Однак бджільництвом почали займатися не одразу.
“Був шок, адже ми залишили в окупації рідних. Пасіка теж лишилась там. Але пройшов час, ми поступово адаптувалися. Запевняли себе, що батьки живі та здорові – це найголовніше. І згодом ми почали відновлювати улюблену справу у Вінниці”, – поділилася Аліса.
За словами подружжя, Вінницю вони обрали через те, що мають там родичів. А також місто має сприятливий помірний клімат, а тому – гарні медозбори. До того ж, їх родичі у Вінницькій області теж займаються бджільництвом.
“Ідея відкрити саме медову ферму прийшла спонтанно. Пасіка – це банально, а от Медова ферма Лозових – навіть звучить престижніше. Відразу зрозуміло, що це організація з виробництва меду”, – зазначає Роман.
Пасіка для нас – це і хобі, і спорт, і відпочинок, і заробіток, і релакс, а ще – естафета від дідуся та батька. Це постійна робота, безупинне навчання та інвестиція.
Він розповів, що обладнання для бджільництва знайшли дуже легко, бо у Вінниці є один із найкращих в Україні виробників. Тому там можна придбати все необхідне – медогонки, вулики, воскотопки тощо. І це, по-перше, вирішує питання логістики, бо не треба замовляти доставку, яка зараз недешева. Крім того, підприємці вже мають знижки як постійні клієнти.
Наразі вулики, бджолосім'ї та мілке обладнання вони купують за власний кошт. Хоча і брали участь у грантових програмах, але поки що не проходили у фінал. Однак луганчани налаштовані продовжувати працювати, писати бізнес-плани та брати участь у різноманітних програмах.
“Грантова допомога набагато пришвидшила б наш розвиток, відразу можна закупити більше бджолосімей та вуликів і виробляти та відкачувати більше натурального, екологічно чистого меду”, – каже Роман.
Підприємці відвідують виставки, конференції та інші заходи в галузі бджільництва. Зазначають, що дуже цікаво зустрічати досвідчених та навпаки молодих пасічників, ділитися досвідом. Крім того, на таких івентах можна знайти і клієнтів.
“Знання завжди потрібно оновлювати, навчатися новому. Тому ми слідкуємо за ноу-хау в галузі бджільництва щодо обладнання та ведення системи, і залучаємо всі новинки в нашу справу. Але, все ж, найголовніше для мене – це досвід діда та батька. Завдяки ньому ми вже досягли певного успіху”, – розповідає бджоляр.
На пасіці “Медова ферма Лозових” обов’язки розподілені між подружжям порівну. Важку роботу – перенести щось важке, перетягнути, завантажити – виконує чоловік, але основні елементи з легкістю робить і жінка. Разом вони підготовляють до зимового періоду рамки, натягують дротом, навощують рамки, а весною виконують ревізію бджолосімей. Далі готуються до сезону роїння – це, за словами підприємців, найвідповідальніший період в сезоні, бо треба робити відводки, контролювати кожну сім’ю.
“Тоді йде період відкачування меду. І тут ми теж працюємо разом – відбираємо рамки, обрізаємо медові стільники та відкачуємо у медогонці. У цей час робота кипить дуже стрімко, тож треба займатися разом”, – продовжив Роман.
Після фільтрування меду вони розливають мед у банки для подальної реалізації. Аліса активно веде соціальні мережі, викладає контент, робить рекламу, спілкується з клієнтами та приймає замовлення та робить відправки. А далі знов чекає підготовка бджолосімей на зиму: формують гнізда, перевіряють запас кормів та обробляють від кліща Варроа.
“Якісне професійне обладнання полегшує та автоматизує ручну працю. Це, наприклад, легкі новітні вулики. Тому з усіма процесами на пасіці може впоратися і жінка, навіть без допомоги чоловіка”, – зауважують наші співрозмовники.
Ризиків, за їх словами, у бджільництві дуже багато. Наприклад, кроплення полів недобросовісними аграріями, які не попереджають про це. Такі дії можуть призвести до загибелі бджолосімей і загалом пасіки. Також є багато хвороб, які можуть вбити бджіл. Несприятлива зима або різкі перепади температури теж дуже впливають. Однак деякі проблеми можна передбачити за допомогою відповідних заходів.
Гарний бджоляр, на думку Романа, має, в першу чергу, любити бджіл, а також займатися бджільництвом не для заробітку, а для допомоги природі. Не кожна людина може і бажає працювати на пасіці. Але чоловік впевнений: якщо ти вже почав і тобі сподобалося, то це на все життя!
Я завжди говорю, що хоч бджоли і жалять, але з ними набагато легше працювати, ніж з людьми, бо вони дуже розумні і найвисокоорганізованіші у всьому світі.
Процеси, які відбуваються у бджолосім’ї, на думку Романа, можна взяти для побудови системи управління в державі, тому що на пасіці все дуже чітко і спрямоване на те, щоб жити в комфорті та достатку.
“Нас мотивують самі бджоли. Вони дають енергію та сили, щоб працювати та вдосконалюватися. Звичайно, це ще й додаткове джерело доходу. Але кожен день на пасіці приносить нам задоволення”, – кажуть Лозові.
Мріє подружжя про закінчення війни та про зустріч з рідними. Планують і надалі розвиватися в галузі бджільництва, а саме – створити промислову пасіку. Розглядають будівництво апібудинків, які лікуватимуть різні види захворювань, а також виготовлення та реалізацію медових стіків.
Читайте також: Медова душа Сватівщини: багатогранна спадщина у реєстрі культури
