Таїсія Ястремська – мисткиня з Маріуполя. За освітою вона – журналістка, але пізніше обрала інший напрям у сфері діджитал арту. Зараз жінка малює ілюстрації з фантастичними сюжетами, додаючи в них патріотичні мотиви. Також кожного лютого мисткиня створює колажі, які присвячує своєму рідному місту.
Про занурення у мистецтво, створення ілюстрацій про війну та колажів, присвячених Маріуполю, художниця розповіла виданню ТРИБУН.
Про рідне місто та війну
Таїсія народилася у Маріуполі. Там вона мешкала до 18 років, аж поки не вступила до одного з університетів Криму, де навчалася на факультеті журналістики. Після анексії півострова вона разом зі своїм майбутнім чоловіком переїхали до Києва. Всі ці роки жінка часто приїздила до рідного Маріуполя, кожного разу помічаючи, як змінюється її місто.
“В дитинстві я не любила Маріуполь. Для мене він був сірий, брудний – типове промислове місто. Але з часом він почав змінюватися, ставати красивішим та сучаснішим. Я помітила, як гарно у нас розбудували пірс, обладнали нові автобусні зупинки, збудували новий торговий центр. І багато моїх знайомих, які приїжджали в Маріуполь вперше, казали: «Яке гарне місто! Чому ви не залишилися тут жити?»”, – розповідає дівчина.
Останній раз Таїсія була в Маріуполі за місяць до початку повномасштабної війни. Туди вона приїхала разом зі своєю подругою, аби познайомити її з містом, в якому виросла.
“Ми відвідали заклад у центрі міста, що називався «Detroit City Diner», розташований біля Драмтеатру. Він нам дуже полюбився. А після початку повномасштабної війни ми постійно перевіряли та слідкували за тим, чи в порядку команда, яка працювала у цьому ресторані. В мережі ми шукали фотографії з центра міста, шукали цю локацію та сподівалися, що всі живі й неушкоджені…”, – згадує маріупольчанка.
Через всі події, які випали на долю рідного міста Таїсії, жінка почуває себе збентежено й до сьогодні.
“Зараз я відчуваю себе трошки бездомною. Я розумію, що в мене вкрали дім. І з цим нічого не поробиш, окрім як волонтерити і допомагати українській армії. Можливо, колись ми повернемо Маріуполь, але питання в тому, що він, напевно, вже не буде містом мого дитинства. Він буде іншим”, – говорить жінка.
Малювання
Малювала Таїсія завжди. Проте вона згадує, що з самого дитинства чула, що художники багато не заробляють, тому не наважувалася пов’язувати свою кар’єру з мистецтвом:
“Мені казали, що я буду продавати свої роботи «за три копійки». Я й думала, що не хочу потім продавати свої картини за безцінь, тому вирішила зайнятися чимось, що також виходить у мене добре”.
Дівчина обрала інший шлях. Вона займалася написання статей та новин для медіа протягом багатьох років.
“Остаточно я вигоріла на стрічці новин. І вже після цього я почала думати про те, щоб займатись чимось ще. Я пішла на курси цифрового малюнку в Києві. Тоді мені дуже пощастило з викладачем і з тим, що заняття проходили офлайн. Досить довго доводилося поєднувати роботу в журналістиці і малювання, бо боялася відразу залишати основну роботу. Проте ось так потихеньку я й пішла з журналістики в діджитал арт”, – згадує ілюстраторка.
Таїсія в своєму арсеналі робіт має велику кількість присвячених Маріуполю. Серед них – ілюстрація про людей, які зникли безвісти в цьому місті на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
“Багато хто зник безвісти. В той час у мене з’явилася інформація про загибель близького друга мого чоловіка. І за допомогою, наскільки я зрозуміла, ДНК-експертизи, його родина дізналася, що він загинув більш ніж рік тому. Нам тоді дуже боліло, тож я створила ілюстрацію з людьми, які безслідно зникли. Це люди, яких шукали по групах в Телеграмі та на Фейсбуці. І, на жаль, там дуже багато знайомих прізвищ, і ми досі чекаємо на інформацію про декого з них. Ця робота – одна з найболючіших до сих пір. Ми ніколи не втрачаємо надії, але це ніколи не перестає боліти”, – розповідає маріупольчанка.
Колажування
Колажуванням жінка почала цікавитися у 2021 році. Тоді вона натрапила на челендж, який мав за мету протягом лютого кожен день створювати новий колаж.
“Перший свій челендж я не завершила, бо відволіклася на якийсь з інших своїх поточних проєктів. У 2022 році я також його не довела до кінця, бо почалось повномасштабне вторгнення. Тоді офісну будівлю, в якій була у мене майстерня, закрили на місяць, ніхто не мав змоги там перебувати”, – згадує Таїсія.
Також мисткиня вірить, що колажі мають терапевтичний ефект:
“Я проводила декілька майстер-класів з колажування й помітила, що кожного разу, коли до мене приходять люди з наміром зробити щось миле і веселе, потім вони з подивом дістають з себе те, що їм болить. Також деякі свої роботи люди навіть відносили до своїх психотерапевтів. Колажування – це можливість висловити те, що в тебе всередині, без слів, навіть якщо ти не вмієш малювати”.
Таїсія створила велику кількість колажів, які описують всі ті болючі події, що сталися з її рідним містом.
“Я розуміла, що в мене немає нічого, присвяченого Маріуполю, з матеріалів для колажування. Тож я роздрукувала фотографії Драмтеатру в тому вигляді, в якому він був до повномасштабної війни, та після того як росіяни поцілили в нього. Мені тоді хотілося кричати про це. Ці колажі – це завжди щось емоційне та інтуїтивне”.
Роботи були вподобані багатьма людьми, які також переживали або спостерігали ці болючі події. Тож Таїсія каже, що отримувала дуже багато відгуків на свої колажі, проте вважає, що подібні роботи створює для себе:
“Якось я виклала свій скетчбук у тік ток, там багато людей писали, що це і красиво, і страшно одночасно. Мені здається, що ілюстрації про війну я створюю не для когось, а для себе, тобто для саморефлексії. Тому я ніколи не замислювалася над тим, чи будуть вони популярні, чи будуть приносити якийсь фідбек”.
Творчість як спосіб зберегти пам’ять про Маріуполь
Через всі життєві випробування, що принесла війна, Таїсія Ястремська вірить, що її колажі та ілюстрації можуть продовжити духовне та культурне життя її рідного міста.
“Можливо, колись ці роботи можна буде показати тим поколінням, які не застали Маріуполь або всю Україну такими, якими вони були до повномасштабного вторгнення. Все змінилося. Мої роботи – це погляд однієї людини. І можливо, зібравши погляди багатьох людей на цю війну, можна скласти більш цілісну картину всього того, що відбувалося та відбувається”, – каже ілюстраторка.
Думки Таїсії сповнені надією на повернення рідного їй Маріуполя. Проте вона вважає, що ця війна та окупація не пройде безслідно – вона залишить по собі багато змін.
“Відродження міста після його деокупації буде дуже довгим і болісним. Я бажаю місту багато хорошого, але вважаю, що багато з тих, хто жив в Маріуполі, туди не повернуться. Не тому, що вони більше не люблять своє місто, а тому, що їм надто сильно буде боліти. Тоді це буде зовсім інше місто, а ми будемо іншими людьми”.
Читайте також: Балерина з Донецька: люди в окупації досі вболівають за Україну. Коли забиває збірна — з вікон чутно крики
