Катерина – балерина та яскрава представниця футбольних вболівальників донецького ФК “Шахтар”. Ще з дитинства дівчина почала цікавитися спортом, а саме – футболом та хокеєм, часто відвідувала “Донбас Арену”, яка є візитівкою Донецька. Але через початок війни на сході України Катерина виїхала до Одеси.
В інтерв’ю ТРИБУН дівчина розповіла про те, наскільки важко бути балериною, про спогади, які пов’язують її з рідним містом та своє захоплення – футбол.
У 2010 році Катерина вступила до Донецького національного університету імені Василя Стуса на історичний факультет. Каже, що її зацікавленість історією України була максимальною вже на той час. А на четвертий курс дівчина перевелася Вінниці, адже у 2014 році почалася війна на сході.
Катерина згадує місця, які полюбляла відвідувати в Донецьку. Наприклад, парк Щербакова, де збиралися містяни на свята, і в якому пізніше відкрився великий критий аквапарк. Також платформа культурних ініціатив “Ізоляція”.
“Ізоляцію” я для себе відкрила десь у 2011 році. Пам’ятаю, як прийшла туди вперше. Це була повністю темна кімната, тож потрібно було брати ліхтарик, який “відчував” тепло людини, що брала його до рук, та почав світити. Мерехтіло все приміщення. Для мене це було неймовірним місцем, яке після 2014 року стало трагічним. Коли виїхала з Донецька, всюди шукає щось подібне…”.
Разом з тим дівчина цікавиться спортом, а саме футболом та хокеєм, які подарували Катерині багато нових знайомств. Каже, що одне з найулюбленіших місць у всьому Донецьку для неї – “Донбас Арена”.
“Брала участь у шоу з нагоди відкриття арени у 2009 році та участь у шоу з нагоди святкування 75-річчя ФК «Шахтар». Одягла відповідне вбрання та святкувала разом з усіма. На ці заходи до нас приїжджали всесвітньо відомі співаки, такі як Бейонсе чи Ріанна. Не вистачило одного року, щоб у мене з’явилось іменне місце на арені. Якщо б це сталося, то зараз на одному зі стільців стадіону золотими буквами було б написане моє ім’я…Жахливе почуття, коли приходять росіяни та просто відбирають у тебе дім та все, що з ним пов’язано”, – розповідає донеччанка.
Зазначає, що рада була й тоді, коли до міста повернувся хокей.
“Коли відреставрували палац спорту «Дружба» та у нас знову з’явились хокейні матчі, я була у захваті. Вболівала за всіх наших. Найкращий день для мене був, коли йшов хокей, саме коли грала основна команда, і в той же час відбувалася Ліга Чемпіонів. Грали “Шахтар”-”Челсі” – мої дві улюблені команди. Я просто не розуміла, що мені робити, – посміхається та продовжує Катерина, – футбол чи хокей? Зараз розумію: це так круто, що у нас був такий вибір. Тож вболівальникам організували автобуси, які після хокейного матчу привезли нас на футбольний. Той день – один з найяскравіших спогадів у моєму житті”.
Любов до спорту дівчині прищепив батько. Говорить, що взяв на футбольний матч її разом з братом, коли “Шахтар” ще грав на старому стадіоні під териконами.
“Брату не сподобався футбол, а ось я зрозуміла – це моє. В той день мені купили дудку, шарф, який і досі в мене зберігся. Ще той, зі старою емблемою ФК «Шахтар». А коли мені виповнилось 7 років, ми з батьком поїхали на матч до Києва. Пам'ятаю, як в автобусі їхали вболівальники – дорослі чоловіки та дві дитини – ми з сином батькового друга. Це виглядало кумедно”, – згадує дівчина.
Батько подарував Катерині й квитки на Євро-2012, де грали Англія – Франція.
“Це моє перше Євро, ще й вдома – у Донецьку. Було дуже атмосферно: вболівальники приносили прапори, було чутно радісні крики – повне відчуття, що я на масштабному футбольному матчі. Взагалі на «Донбас Арені» кожна гра була святом – кожного разу я спостерігала заповнені трибуни”.
Дівчина зазначає, що й після окупації Донецька, вболівальники українського футболу не зраджували своєму вибору.
“Крайній раз в окупацію я їздила роки 3 тому. Тоді саме грала збірна України, можна було почути крики футбольних фанатів з деяких будинків. Знаю й з власних знайомств, що люди й досі продовжують дивитися та вболівати за наших!”, – стверджує донеччанка.
Важлива частина життя дівчини – балет, якому вона присвятила 10 років. Спочатку два роки, вона займалася спортивною гімнастикою, допоки її однокласниця не отримала травму. Через це мама Катерини запропонувала їй менш травмонебезпечний вид заняття. Вибір припав на танці.
“Через те, що я маю гарну розтяжку, мене перевели одразу в середню групу з танців. Тоді мене й помітила викладачка з Донецької державної хореографічної школи та запропонувала прийти на кастинг. Я пройшла, вступила до навчального закладу та вчилась балету. Все ж я не розуміла, чому мама думала, що гімнастика – це важко, а балет – ні. Звісно, у деякі моменти мені хотілося все кинути через викладачів. Але я закінчила школу, встигла попрацювати у театрі і невдовзі полетіла до Китаю працювати викладачем балету”.
Балерини – це ті, хто отримує й чимало травм на тренуваннях. Катерина розповіла про свої:
“Балет ламає фізично. Зараз мені 31 рік, а в мене вже двічі розірвана передня хрестоподібна зв’язка на лівому коліні та немає частини сухожилля на правому. Я навіть знати не хочу, які проблеми маю зі спиною. Але треба дізнатись все ж. Багато травм дають про себе знати не одразу. Років до 30 ти можеш жити спокійне життя, а потім дізнаєшся про наслідки тренувань. Але я ні про що не шкодую”
Дівчина проти, аби пуанти надягали маленьким дітям, адже у цей період ще формується стопа.
“Пуанти можна надягати після того, як дитині виповнилося 10-11 років. Якщо це зробити раніше – наслідки можуть бути незворотні. У моєму дитинстві не було великого вибору для взуття. Лиш два – дорожчі та дешевші. Хочу подякувати батькам, які купляли мені ті, які були кращими, яке б фінансове становище ми не мали. Багато нюансів є й у виборі пуантів, адже треба, щоб вони точно підійшли по формі ноги та були комфортними. Пам’ятаю, як на одному з тренувань вдягнула м’яке взуття, неправильно стрибнула та вивихнула палець на нозі. А на наступний день вже мала виступати. Тож якось палець мені помастили знеболювальним, прикріпили до пальця поруч, й так я виступала. Було немало травмуючих ситуацій, з болем від яких доводилося виступати. Таке і є життя балерини”, – розповідає донеччанка.
Наразі Катерина викладає балет для дорослих. Каже, що навчитися можна у будь-якому віці.
“Звісно, дорослим складніше, але я навчаю суто за можливістю людини. Не змушую ставати в позиції, тягнутися вище своїх сил. Базових речей можна навчитися будь-коли. В інших країнах, знаю, що люди навчаються балету й у 50 чи 60 років. Вони займаються цим для себе та власного задоволення”.
Балет для дівчини – спосіб відволіктися від навколишнього стресу.
“Я багато пишу про Донецьк та про весь схід у мережі «X», підіймаю актуальні теми, намагаюсь допомогти закривати збори, відкриваючи допоміжні баночки. Хочу бути корисною. Звісно, я, як і кожен українець, маю багато стресу, який, так чи інакше, переноситься на мою роботу. Але я хочу, щоб цього було менше. Коли ми тренуємось, на ці декілька годин я відволікаюсь. А вдома знаходжу спокій у спілкування зі своєю кішкою. Стає легше, коли вона поруч. Також я люблю вишивати – це дійсно рятує мене у періоди, коли в голові лунають погані думки.Так одного разу я пошила вишиванку”, – говорить Катерина.
Дівчина додає, що перестала мріяти на далеку перспективу. Адже, за її словами, війна не дає цього зробити.
“До 2014 року у мене були величезні плани, я бачила своє життя на 10 років уперед. А зараз страшно про таке думати, адже є страх, що все різко обірветься…”.
Читайте також: “Україна – це не тільки Львів чи Івано-Франківськ, а також і Донецьк”, – Вікторія Самаріна про рідне місто
