Війна стала тяжким випробуванням для багатьох українців, але для військових з окупованих територій вона почалася задовго до 2022 року. Багато з них зараз захищають Україну, продовжуючи боротьбу за рідну землю. Сьогодні ми згадаємо історії військовослужбовців, які розповідали протягом 2024 року.
Олександр (позивний "Татарин") народився та виріс у Рубіжному Луганської області.
Після початку повномасштабного вторгнення він приєднався до Сил Оборони в складі 111-ї окремої бригади ТРО. Попри серйозні проблеми зі здоров'ям, серед яких ПТСР, два перенесені інфаркти та поранення, він мріє повернутися до побратимів і визволити Луганщину:
Багато моїх друзів загинули, інші — продовжують служити, і мені боляче від того, що я не з ними. Моя головна мрія — повернутися додому. Душа тягне і з цим нічого не поробиш. Там наше коріння, наша історія, наші місця і міста.
Військовий “Татарин” з Рубіжного: “Війна — не романтика, ми ризикуємо життям”
Анастасія (позивний "Сопілка") також родом з Рубіжного. Після закінчення школи вона вступила до університету у Харкові, де познайомилася з активістами Нацкорпусу, а згодом приєдналася до української армії. Її велика мрія — повернутися до рідного дому, а маленька — видати власну збірку віршів.
Шлях додому прокладений лініями долонь,
Виточений крізь воду і крізь вогонь.
Шлях прописаний позначками координат,
Відмітками в картах і підрахунками втрат.
Шлях складається з пам’яті мінних полів,
Зі співу нічного донецьких диких степів,
Таких неосяжних, що їм не видно кінця
З крутих берегів мого Сіверського Дінця.
Шлях прокладається між териконів і шахт.
Щемко й безмежно розколюється ландшафт.
З тріщин його виступає міцне стебло
Соняшникового насіння, яке проросло.
Шлях перекреслений муками сірих зон.
Нам ще судилося цей перейти рубікон.
Нам повертатися з криком пташиних зграй
У наш абрикосовий, індустріальний рай.
"В армії немає статі", — військовослужбовиця з Рубіжного
Сергій (позивний "Тарзан") народився у селі Кудряшівка та жив у Рубіжному, де займався тренерством і музикою. З початком вторгнення він приєднався до місцевої самооборони, а згодом став головним сержантом роти "Гідра" 3-ї ОШБр. Сергій вірить у перемогу, хоча зазначає, що підтримка суспільства зараз значно зменшилася:
Мене оточують настільки завантажені війною, але вмотивовані побратими, що у мене немає іншої відповіді, окрім – будемо боротись далі! Ми продовжуємо навчатись, модернізувати, робити певні висновки у речах, в яких помилялися минулих разів, ми вдосконалюємось.
Хочу додати, щоб цивільні не боялись військових. Вони пройшли пекло, з ними слід трішки інакше поводитись, але не боятись
Сергій “Тарзан” з Рубіжного, 3 ОШБр: “Війна – це страшно, але не всі це розуміють”
Євген Гавва із Брянки починав свою кар'єру актором у Луганському обласному академічному українському музично-драматичному театрі. З початком повномасштабного вторгнення театр був змушений релокуватися, а Євген вирішив стати військовослужбовцем. Він говорить, що довга відсутність ротації виснажує, але підтримка сім'ї дає сили продовжувати боротьбу.
Звісно хочеться відпочити, аби хоча б якийсь час побути цивільним. Тому особовий склад повинен поповнюватися. Якщо людина не вміє вести бойові дії, але розбирається в електроніці або логістиці – це буде дуже доречно, тому що нам потрібні не тільки люди, які будуть стріляти, умовно кажучи. В тилу є також потреба. Але все ж, кожному потрібно удосконалювати фізичну форму
Від актора до військовослужбовця. Історія Євгена Гавви з Рубіжного
Владислав Єламков з Рубіжного мріяв стати військовим ще до війни. У 2020 році він підписав контракт і долучився до армії. Його основний напрямок — протитанкова оборона. Владислав брав участь у контрнаступі на Харківщині, пережив поранення та контузії, але залишається в строю і сподівається на відпочинок після перемоги.
Важко звісно, морально особливо. Потрібен відпочинок, хоча б короткочасний. Тому після закінчення війни я обов’язково втілю це бажання в реальність. Хочу просто від всього відволіктись
Ситуація на фронті стає складнішою. Військовослужбовець з Рубіжного
Данило (позивний "Тінь") з Лисичанська приєднався до 12-ї бригади спеціального призначення "АЗОВ" у 19 років. Його головна мета — звільнити окуповані території, створити сім'ю і жити в мирі. Данило вірить, що для перемоги потрібно єднання всіх українців.
Війна дуже сильно змінює нас, життя, світогляд. Особисто я не впевнений, що, якщо доживу до кінця війни, то зможу повернутися до довоєнного життя. На мою думку, це неможливо
“Чи знав я що війна мене дочекається?”: інтерв’ю з азовцем “Тінь” з Луганщини
Віктор (позивний "Лютий") із Біловодська мріє після війни розвивати сільське господарство на Луганщині.
Хочу, щоб росіяни пішли з нашої землі, з нашого сходу. Мені не потрібна Курська область, мені треба, щоб Донбас був вільний. Тож сподіваємося на краще.
“Мені не потрібна Курська область, мені потрібний вільний Донбас”: військовий “Лютий” з Біловодська
Михайло Лукашенко із Брянки пройшов шлях від військового ліцею до служби в ЗСУ. Після кількамісячного проживання в окупації у 2014 році він із сім'єю переїхав до Рубіжного. Михайло зберігає мотивацію завдяки підтримці родини і вірить у звільнення рідних земель.
Якщо у мене щось не виходить, я дивлюся на екран телефону, де у мене стоїть фотографія сім’ї, тоді і змінюється настрій, підвищується мотивація. Дякую тату, мамі, сестрі та двом бабусям за підтримку. Звісно хочеться додому – це також частина моєї мотивації – звільнити рідні землі
“Моя мрія – звільнити Брянку”, – військовослужбовець Михайло Лукашенко
