Під обстрілами, з розбомблених будинків люди рятували своїх домашніх улюбленців: загортали в ковдри кошенят, щосили тягнули великих собак та клітки з хом’яками чи папугами. Але не всі змогли знайти порятунок: одні залишилися без господарів через війну, інших – просто покинули напризволяще. “Люди для тварин – це весь світ. Я не можу дивитися, як їх покидають”, – говорить пані Надія, мешканка Торецька, що на Донеччині.
Жінка залишалася в місті навіть тоді, коли ситуація стала вкрай небезпечною. Її мета була одна – допомогти покинутим вижити.
Історію евакуації тварин з Торецька та їх подальшу долю читайте далі у матеріалі ТРИБУН.
Початок повномасштабної війни пані Надія згадувати не має сили. Але вона добре пам’ятає, як люди, виїжджаючи з дому, залишали своїх домашніх улюбленців. Каже, що майже всі сусіди покинули їх, і ще більше таких випадків було у всьому місті.
“Лиш одні сусіди забрали своїх собачок. Вони єдині, хто подбав про них: зв’язалися з волонтерами, які вивезли тварин до безпечної території. Інші – ні, покинули і навіть не намагалися знайти для них допомогу”, – розповідає жінка.
Таке ставлення людей пані Надія пояснює тим, що тварини, яких залишили, не були членами родини, а лише – людською забавкою.
“Якщо з настанням настільки важкої ситуації ці люди прийняли рішення врятувати життя лише собі, то так вони зробили б у будь-якій ситуації. Я не знаю випадку, коли б вони залишили абсолютно все і просто поїхали. Звісно, вони забрали всі свої важливі, коштовні речі, але не улюбленців, які для них були зайвим тягарем, який вони не хотіли брати на себе…”, – додає Надія.
Волонтери, які займаються евакуацією, провели багато часу в Торецьку, допомагаючи вивезти значну кількість тварин до безпечних місць.
“До нас приїжджали волонтери навіть тоді, коли ситуація у місті стала доволі небезпечною. Ми з моїм чоловіком передали їм близько 30 собак і понад 10 котів, яких вдалося зловити біля зруйнованих будинків. Їм віддали й частину своїх. Адже деякі з них були дуже налякані вибухами, через що хворіли. Одна собачка навіть почала гризти залізо від страху. На це було страшно дивитися… У мене досить багато своїх тварин, вони – моє життя”, – згадує Надія.
Увесь цей час жінка залишалася у місті, щоб доглядати за тими, кого кинули.
“У мене було достатньо корму та води. Це було літо – пора, яка полегшує догляд, бо немає холоду. Я сподівалася на краще. Щодня до мене приходили нові кішки та собаки. Ви ж знаєте, якщо тварину не годують, а ти дав їй поїсти – вона приходитиме знову. Біля воріт свого будинку я поставила миски з водою, до яких зранку, вдень і ввечері навідувалися котики та собачки. Я мала надію вивезти і їх, але серед них було багато великих і дуже полохливих – вони не підходили близько до людей, тим паче не давалися в руки. Я про них і досі пам’ятаю та сумую”, – говорить Надія зі сльозами на очах.
Спіймати чужу тварину – виклик для будь-якої людини. Багато з них перебувають у стресовому стані через постійні вибухи, втрату господарів і звичного середовища. Вони стають настороженими, уникають людей і часто не підходять навіть до тих, хто намагається їм допомогти. У зруйнованих містах, де немає огорож або стін, тварини можуть легко втекти, а затримати їх без пасток або спеціального спорядження майже неможливо.
“Багато з них не даються в руки чужим людям. Щоб їх упіймати, потрібно спочатку завоювати довіру. Поряд із моєю домівкою залишили маленьку собачку, яка взагалі не давалася в руки. Її можна було передати волонтерам набагато раніше, але не вдалося. Для того, щоб її упіймати, я витратила декілька місяців: годувала і привчала до себе. Згодом вдалося забрати її додому, а з часом – евакуювати. Звісно, є ті, яких приручити не вдалося. Якби двір, де жила собака, був огороджений, волонтерам було б легше, але все було розбито – не було парканів, ні стін у будинках”, – розповідає жінка.
Улітку 2024 року, коли волонтери вже не могли приїжджати до міста, Надія разом із чоловіком почали самостійно вивозити своїх улюбленців і тих, кого покинули. Власної автівки в родини не було, адже її віддали, щоб інші люди могли доправити поранену жінку до клініки в Костянтинівці. На жаль, дорогою автомобіль обстріляли, а люди загинули.
Коли я вже втратила останню надію евакуювати інших, нам вдалося знайти хлопця з машиною на ім’я Олег, який відгукнувся та допоміг. Спершу ми розчищали дорогу від уламків снарядів, гілок і залишків зруйнованих будівель, щоб можна було проїхати. Діяти потрібно було швидко: вантажити й вивозити покинутих улюбленців, адже ситуація була вкрай небезпечною. Проте машина була невеликою, і в неї вміщувалося небагато. На щастя, вдалося вивезти значну частину собак і котів. На це ми витратили два дні. Якби залишатися ще на третій було безпечно – я б це зробила.
Тварин перевозили у мішках, залишаючи голову назовні, щоб вони доїхали цілими. У перший день Надія зі своїм чоловіком та хлопцем Олегом у маленькій старій машині вивезли 78 котів, але, на жаль, один із них загинув. А на наступний день – 20 собак та 3 кота, яких Надія підхопила по дорозі з рідного міста. З Торецька до Костянтинівки їх передавали волонтеру Івану, який на мікроавтобусі відвозив тварин до інших волонтерів, які аналізували стан, лікували та доглядали за ними. Далі – доставляли до притулків.
Допомогла пані Надії вивезти тварин Ірина Шкуропат, яка почала волонтерити у Торецьку у серпні 2022 року. З того моменту, спільними зусиллями небайдужих людей, з міста було евакуйовано більше 4000 тваринок.
“Торецьк – це моє рідне місто. Спочатку я передавала корм для покинутих тварин завдяки благодійним фондам і волонтерам. Згодом, знаючи, що в місті залишилося багато улюбленців без господарів, почала організовувати їх евакуацію на безпечну територію – до притулків і волонтерів по всій Україні. Надія – неймовірно сильна жінка, яка зробила дуже багато для порятунку, ризикуючи власним життям. Вона звернулася до мене по допомогу. Розповідала, що залишає телефон на порозі, де ловить зв’язок, а сама йде до підвалу, адже за кілька кілометрів точилися бої. Так вона чекала мого повідомлення про те, коли ми зможемо організувати евакуацію тварин. Для цього потрібно було визначитися з місцем, куди їх доставляти. Вона хвилювалася за кожного”, – розповідає жінка.
Частину тварин доставили до Краматорська. Волонтерка Олена Михайленко разом іншими – доглядали за котами, годували їх та передавали до евакуаційних автобусів.
“Корм нам передав фонд «UAnimals», який забезпечує основні потреби евакуйованих тварин. Ми швидко почали шукати по Україні місця, які могли б прийняти цих улюбленців. За перший тиждень нам вдалося вивезти близько 50 котів, а наступного – решту. Багатьох з них відправили до Києва, Полтави та інших міст”, – говорить Шкуропат.
Розмістити собак виявилося складніше. Волонтерам вдалося знайти притулок у Дружківці та оплатити перебування дванадцятьох із них. Ще трьох відвезли до селища Олексієво-Дружківка, де їх прийняли на безоплатній основі. Інші чотири собаки залишилися в Краматорську, а ще одну, яка мала дуже поганий стан – віддали до ветеринарної клініки.
“Багато з цих тварин перебувають у жахливому стані, часто хворіють і потребують належного догляду. Ми робимо все можливе, щоб їм допомогти. Завдяки волонтерам з різних куточків України, тварини поступово відновлюються, отримують лікування у клініках і знаходять нові домівки”, – зазначає Ірина.
Люди, які залишаються у Торецьку й на сьогоднішній день, каже пані Надія, допомагали та й роблять це зараз для залишених.
“Я відчуваю, що моє життя стало пустим без котиків та собачок. Для них я була всім всесвітом, а вони – для мене”, – додає пані Надія.
Читайте також: Ветеринарна лікарка з Сєвєродонецька відкрила практику і лікує домашніх тварин у Красилові
