Андрій з позивним “Ворон” народився у Воронезькій області, згодом у 2017 році переїхав до України, а саме на Луганщину. За часів АТО займався волонтерством, а після початку повномасштабного вторгнення став на захист України в ряди УДА. Також він — фотограф, історик та дослідник.
Виданню ТРИБУН чоловік розповів про репресивний апарат у Росії, етнічні українські землі, фотографію та військову справу.
Різноманітна Луганщина: переїзд та фотографування
У 2017 році з Воронежчини Андрій переїхав до Рубіжного. Каже, що місто сподобалося не одразу.
“Тоді у Рубіжному я побачив достатньо міських проблем. Але згодом звик до оточення, нового життя. Мені сподобалися люди — своєю громадською активністю, яка й створювала приємний простір навколо: культурні виставки, інсталяції, фестивалі. Завдяки цьому Рубіжне почало розвиватися. Таких мешканців було багато й у прилеглих містах. Я також брав участь у деяких заходах, один із яких — фестиваль думок у Рубіжному. Це свято я пам’ятаю і досі”, — згадує чоловік.
Також Андрій — фотограф. Часто бував у глибоко розташованих селах у пошуках гарних кадрів.
“Це був такий собі сільський туризм. Фотографією я займаюся давно. Колись у мене була мрія — створити власну фотовиставку, яка б розповідала про те, якою різноманітною є Луганщина: десь природа, байбаки, терикони, а десь — індустріальна її частина. Хотілося донести, що таке Луганщина і яка вона насправді. Бо так повелося, що до початку війни або навіть повномасштабного вторгнення, люди з центральної чи західної частин України майже нічого не знали про наш регіон. Моєму бажанню не судилося здійснитися. Хоча одне, зроблене мною фото Луганської області, а саме з Новопскова, все ж потрапило до туристичного буклету під назвою "100 туристичних пам’яток”. На ньому зображені гора Пристін та річка Айдар".
Зі своїх робіт фотограф виділяє світлину, яку він зробив у Лисичанську під час пандемії коронавірусу.
“У той час у місті квітнула ковила, і мені вдалося зловити її квіт на фоні терикону шахти Мельникова. Це такий степовий простір від Лисичанська до Бахмута. Ця робота сама по собі може й не така цікава, як цікавий сам процес. На той час не ходили автобуси, свого авто у мене не було, тож довелося шукати людей, з якими я б міг поїхати до Лисичанська. Було весело”, — посміхається і говорить чоловік.
Протести етнічних українців на території Росії у минулому та зараз
Андрій глибоко досліджує історію Слобожанщини, тож каже, що помітною ознакою відмінності між Росією та Україною є менталітет.
“У Росії менталітет побудований на імперському шовінізмі, я б сказав. Це якраз і виражає сутність їхнього мислення.”
Чоловік займався також дослідженням етнічної приналежності у Воронезькій, Бєлгородській та Курській областях. Говорить, що на цих територіях є частина населення, яка вважає себе українцями, і саме деякі з них кардинально виступають проти російсько-української війни.
“Курська, Воронезька, Бєлгородська області заселялися українцями ще з середини 17 століття. Тож наразі там збереглося населення, яке не змішувалося з етнічними росіянами. Є випадки, коли таких людей засуджували за їхні політичні погляди. Нещодавно в Москві суд виніс вирок — 23 роки позбавлення волі Олександру Димитренку, який родом із Калачіївського району Воронезької області. Це мій знайомий, з яким ми часто обмінювалися матеріалами на історичні теми. А коли почалося вторгнення, він досить різко висловлював свої погляди щодо політики Росії. Нещодавно він звертався до Путіна, й у своєму листі зазначив, що він є етнічним українцем на території Воронезької області та не підтримує війну в Україні. Також просив, щоб його позбавили російського громадянства. Покарання громадян Росії вчиняється не лише щодо етнічних українців, але й щодо будь-яких проявів проукраїнських наративів, які почали з’являтися ще у 2007-2008 роках,” — розповідає дослідник.
Репресивний апарат у Росії, за спостереженнями Андрія, почав працювати активніше після початку вторгнення у 2022 році.
“Деякі, хто вважав, що у роки після 2014 діяла так звана “лагідна” репресивна машина в РФ, наразі стверджують, що вона працює наповну. Я ніколи не вважав її лагідною ні у 2014 році, ні зараз. Вона працювала завжди, а сьогодні лише набирає обертів. Найбільше це відчули етнічні українці, які живуть на території Росії. Наприклад, деякі бібліотеки української літератури, що там існували, піддалися перевіркам ще у 2010 році на наявність незручної для російської влади літератури”.
Свої дослідження Андрій почав публікувати у 2020 році. Каже, що події та ситуації, які відбуваються наразі, під час повномасштабного вторгнення, перегукуються з часами вторгнення більшовицької Росії на територію України більше 100 років тому.
“Я почав писати матеріали про східну Слобожанщину, а Бєлгородська, Курська та Воронезька області — її частина. Тож їх згадував також. Мало хто знає, що коли відбувалися події української революції у 1917 році, в Україні з’явилась Центральна Рада як орган управління. І коли Україна проголосила свою самостійність у січні 1918 року, деякі території Воронезької та Курської губерній мали відійти до складу України. В цьому напрямку активно працювали місцеві українці, які хотіли бути з Україною. Наприклад, видатний суспільно-політичний діяч Аркадій Животко, родом з Воронезької губернії.
У той час проводилися повітові зібрання, на яких були прийняті постанови про приєднання частини Воронежчини до складу УНР. Але цього не відбулося, оскільки почалося вторгнення більшовицької Росії на територію України. Частина людей, які на території сучасної Росії проводили проукраїнську діяльність, була розстріляна, частина — ув’язнена, а деякі — емігрували. Це дуже схоже на події, які відбуваються зараз на українських територіях, окупованих Росією,” — розповідає чоловік.
Також він зазначає, що сьогодні на окупованих територіях йде підміна української ідентичності російською.
“Це дуже схоже на процеси, які відбувалися у Воронезькій, Бєлгородській, Курській областях, де майже зникли українські фольклорні колективи. Тепер в етнічно українських селах на сцені виконуються російські пісні, співачки одягають сарафани, кокошники — хоча такого одягу там ніколи не носили. Ці процеси почалися за часів Радянського Союзу, але стали активнішими з 2000-х років.”
Вступ до лав УДА та особиста мотивація боротися й надалі
Після початку повномасштабної війни Андрій став на захист України та досі несе службу в лавах Української добровольчої армії.
“До УДА я потрапив через свого друга, музиканта з гурту “Тінь сонця” Сергія Василюка. Тоді довгий час шукав, до якого підрозділу долучитися, і врешті-решт вибір пав на УДА, у складі якої я працюю оператором БПЛА з грудня 2022 року”.
Війна — це завжди вклад великої кількості грошей, тому й виникають складнощі.
“Завжди всім потрібна зброя, дрони, обмундирування — усе це швидко витрачається, а втрата дорогих речей, необхідних у бойових діях, впливає на виконання обов’язків та загальний успіх тієї чи іншої операції,” — стверджує “Ворон”.
Підтримати діяльність аеророзвідки УДА можна за посиланням.
Наша армія продовжує боротися завдяки характеру, зазначає військовослужбовець.
“Зрозуміло, що люди втомлюються, бо багато бійців воюють з початку вторгнення у 2022 році, а частина — з початку війни у 2014 році, тому зараз ми працюємо на характері, на мою думку. Моя особиста мотивація, як і в багатьох, — звільнити українські землі від ворога та повернутися до спокійного життя. Хочу, щоб не страждали міста та люди.”
Повна наша перемога відбудеться тоді, коли Україна зможе повернути все те награбоване, незаконно вивезене Росією, а до цього — Радянським Союзом. Це й музейні експонати, й культурні цінності, й документи історичного та політичного характеру, з якими мені, як досліднику, було б цікаво знайомитися. Якщо цього не відбудеться, я не впевнений, що це буде повна наша перемога.
Курщина — етнічна частина України
У серпні 2024 року українські війська увійшли до Курської області. Андрій, як історик, зазначає, що етнічно ця область є частиною України.
“Я читав постанови 1918 року від влади міста Суджа, які зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України, з проханням приєднати їх до України. З цими документами представники Курщини поїхали до Києва, до гетьмана Скоропадського, який тоді був при владі. Після того Суджа деякий час входила до складу України,” — стверджує історик.
На думку Андрія, з військової точки зору, Курська операція проводиться для того, щоб у подальшому обміняти ці території на окуповані Росією українські землі, а з історичної — для повернення своїх етнічних територій.
“Якщо вийде, що Курська область буде входити до складу України, — я тільки підтримую це”.
Чоловік додає, що мешканцям Росії Курська область байдужа.
“Росіяни — це народ, яким повністю керує їхня влада, що грає на імперських настроях. Але самі мешканці не можуть аналізувати події та конкретні ситуації. В цьому є велика проблема для них. Якщо їм скажуть, що Курщина для них не важлива, вони так і думатимуть.”
Читайте також: “Моя мрія – звільнити Брянку”, – військовослужбовець Михайло Лукашенко
