Автентичні пісні, які записували зі слів старожилів. Глиняні іграшки, які ліпили у шкільних майстернях. Поліхромні орнаменти вишивки, що передавалися від бабусь до онучок. Усе це і не тільки це — нематеріальна культурна спадщина Луганщини, яка зараз під загрозою зникнення. Станом на липень 2025 року через російську агресію пошкоджено 1528 пам'яток культурної спадщини та 2359 об'єктів культурної інфраструктури. У Луганській області руйнування зафіксовані у 122 територіальних громадах. Але найстрашніше — втрата того, що не має матеріальної форми: живих традицій, які передаються від людини до людини.
Пісні Цілуйкового: 50 автентичних творів під загрозою
Історія пісень Луганського краю тісно пов’язана з історією його сіл. Навіть у найменших поселеннях люди розкривали свої таланти, а в селі Цілуйкове, що на Білокуракинщині, спів був частиною життя. Без пісні місцеві мешканці не могли ані працювати, ані відпочивати: співали на фермі, вдома, на городі, на посиденьках, коли збиралася вулиця. У цих піснях звучали людські почуття — і радість, і смуток, і спогади.
Село Цілуйкове було засноване у XVIII столітті переселенцями з Полтавської, Житомирської, Харківської, Сумської та Чернігівської областей. Кожна родина везла із собою найдорожче — пісню. З часом ці пісні стали невід’ємною частиною життя села. Деякі з них співали старою мовою, важкою для запам’ятовування, але зрозумілою серцем. За переказами, частину цих пісень привезли козаки з Хортиці.
Багатовікову пісенну спадщину Цілуйкового зберігав народний фольклорний колектив "Берегиня", створений у 1982 році під керівництвом Олени Видолоб. Учасниці колективу, переважно жінки, співали в ньому з моменту заснування. Вони збирали старовинні пісні, записуючи їх зі слів і наспівів місцевих старожилів. Завдяки цій роботі вдалося зберегти близько п’ятдесяти автентичних пісень, серед яких "Ой, ти місяцю", "Рожа", "Тополя", "Вдова" та інші. У піснях поєдналися життєві спостереження, почуття, народна мораль і побут.
Репертуар колективу охоплював соціально-побутові, ліричні, весільні, обрядові пісні, серед них — "В кінці греблі шумлять верби", "Ой, вийду я на ту гору", "Ой, хмелю", "Зійди, зійди, місяченьку", "Вийшов місяць із-за хмари". Виконували їх акапельно або з мінімальним супроводом, іноді з використанням народних шумових інструментів — гребеня, рогача, качалки, коси, рубеля. Колектив прагнув зберегти автентичне звучання пісень, без композиторської обробки.
Щоб відтворити техніку старовинного співу, учасниці ходили по дворах і записували пісні, які співали вже літні жінки. Велику допомогу тоді надали Рудзинська М.Д., Оселедько К.П., Лукавенко Г.М. та інші. Зібрані твори увійшли до рубрики "Надбання минувшини". Раніше пісні передавалися здебільшого у родині, від батьків до дітей, тепер цей процес відбувався у колективі — молодші вчилися у старших.
До репертуару "Берегині" входили також старовинні обряди — Масляна, Обжинки, Зелені свята, Різдво, Цілуйчанські посиденьки, а також весільні ритуали: сватання, розплітання коси, викуп, благословення, обсипання. У колективі створювали й авторські пісні: "Рідне село" З. Косенко, "Цілуйчанські діброви" О. Косенка, "Моя Луганщина" М. Оселедько, "Моє Цілуйкове" М. Роззувайло та інші.
"Берегиня" виступала на концертах у межах села, району та області, брала участь у фестивалях "Луганщина — світанок України", "Байбак-фест", "Фольк-м’юзік" та інших. До виступів завжди залучали дітей і молодь. Популярність колективу пояснювалася виконавською майстерністю, неповторністю репертуару і щирістю його учасниць. Вони часто казали: "Завдяки прагненню зберегти народні традиції, пісню та донести їх до молодшого покоління ми тримаємося на цьому світі".
У 2018 році автентичні пісні села Цілуйкове увійшли до переліку об'єктів культурної спадщини Луганської області. З 2022 року село під окупацією.
Глиняна іграшка: пам'ять етносу в руках дітей
У Кудряшівці Рубіжанської міської ради при гімназії працював гурток "Народна глиняна іграшка". Іграшку робили скрізь, де були поклади глини і займалися гончарством. Асортимент народних іграшок був досить солідний: коники, баранці, кози, цапи, бички, корови, собаки, свинки, зайчики, рибки, півники, зозульки, індики, олені, тури, фантастичні звірі, вершники на конях, козаки, "куми", "сусідки", "баришні", "наречені", чорти, леви, ведмеді, звірі-музиканти.
Народна іграшка є спадщиною подібно до казки чи пісні. Вона — пам'ять про своє історичне минуле.
На Луганщині проводився Обласний фестиваль української народної іграшки та гри, який мав на меті підтримку майстрів та популяризацію народних ремесел серед молоді. У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, фестиваль продовжив роботу у дистанційному форматі в кількох регіонах України, там, де розташовані хаби Луганщини.
Гурток у Кудряшівці був частиною живої традиції передачі ремесла. Але зараз, у час війни, ця нитка обірвана. Скільки дітей, які вчилися там ліпити глиняні свистульки, пам'ятають ці уміння? Хто передасть традицію далі?
Вишивка Луганщини: код регіону, витканий нитками
Луганська вишивка відома своїми поліхромними рослинними візерунками, які передають барвистість і різноманіття природи східних степів. Кожен орнамент має символічне значення, пов’язане з традиціями та обрядами місцевого населення. Вишивка Луганщини виконується хрестиком або гладдю, густими рельєфними стібками, що створюють об’єм і виразність узору. Використовуються нитки яскравих насичених кольорів, які підкреслюють контрастність степового краєвиду.
Чоловічі вишиванки Луганщини часто мають стриману кольорову гаму — коричневі, сірі, зелені чи сині відтінки, що відображають природні кольори довкілля. Орнаменти містять символи природи — сонце, вітер, хмари, рослини, які уособлюють родючість і добробут.
Жіночі сорочки Луганського регіону вирізнялися багатством технік і декоративністю. Майстрині поєднували хрестикову, гладдєву, петелькову вишивку, іноді доповнюючи орнамент бісером чи декоративними елементами. У кольоровій палітрі переважали червоні, жовті, помаранчеві та рожеві відтінки, що символізували життєву силу, радість і красу. Серед мотивів поширені рослинні орнаменти, геометричні фігури та елементи природи, які мали оберегове значення.
Для східного регіону України традиційними були рослинно-геометричні орнаменти. Особливістю луганських вишивок є поліхромність — поєднання кількох кольорів і різних за фактурою ниток, що створює ефект рельєфу. Традиції вишивки передавалися з покоління в покоління, а вміння вишивати було важливою частиною виховання дівчат.
Як зазначила наукова співробітниця Луганського обласного краєзнавчого музею Юлія Цикулова, через війну багато вишитих творів мистецтва знищені або пошкоджені, чимало унікальних зразків знаходяться в музеях на окупованих територіях.
Нематеріальна культурна спадщина живе лише доки живуть її носії. Це не експонати, які можна евакуювати. Це жива пам'ять, що передається від людини до людини.
За даними Міністерства культури, через окупацію Луганщини та значних частин Запорізької, Донецької й Херсонської областей оцінити повний масштаб руйнувань наразі неможливо. Але очевидно: з кожним днем зникає щось невідтворне.
Дослідниця Громадянської мережі ОПОРА Ольга Снопок в аналітичному матеріалі фіксує: окупаційна влада на сході проводить систематичне знищення української культури з 2014 року. Зникає українська література з бібліотек, українська музика з публічних просторів. Місцевих жителів примушують називати себе росіянами.
Але є надія. Переселенці з Луганщини, розпорошені по Україні та світу, несуть у собі пам'ять про традиції. Важливо зараз фіксувати: записувати відео автентичного співу, документувати техніки вишивки та ліплення, збирати свідчення майстрів. Створювати цифрові архіви нематеріальної спадщини. Бо це код регіону, який не можна втратити.
Читайте також: Природа Луганщини під ударом війни: що втрачаємо у степах.
