Анна Рябікова — мешканка Рубіжного, візажистка, мама трьох дітей і жінка, чия історія починається з творчості, проходить крізь втрати і продовжується новим життям в Іспанії. Її шлях — про те, як хобі може стати професією, а професія — способом відновитися та водночас зберегти голос України за кордоном.
Свою історію рубіжанка розповіла виданню ТРИБУН.
До народження дітей жінка вже мала талант до творчості: у юності вона гарно малювала та фарбувала дівчат на дискотеку. Від процесу отримувала задоволення. Після декількох років домашнього життя, коли її перший син підріс, вона задумалась, чим хоче займатися. І тоді пролунала фраза: “А може, я стану візажисткою?”. Чоловік підтримав ідею — і Анна пішла навчатися. Тоді індустрія краси якраз переходила на новий рівень: майстрів вчили “зчитувати обличчя”, працювати з об’ємом, формою та індивідуальними рисами. Першими клієнтками були наречені та випускниці, а робота — здебільшого лише по п’ятницях і суботах. Але з часом культура макіяжу почала стрімко змінюватися: люди хотіли гарно виглядати і на свята, і на документи, і просто для себе.
Анна Рябікова почала працювати з виїздом на дім, але попит зростав — потрібне було приміщення. Вона обійшла салони Рубіжного й Сіверськодонецька, пропонуючи співпрацю: фарбувала керівниць і домовлялась про відсоток. Її викликали на макіяж, коли були клієнтки, а паралельно вона відкрила невелику власну студію.
З часом у місті з’явився попит на архітектуру брів — нову для того часу послугу. Анна пройшла підвищення кваліфікації й почала працювати з бровами, що швидко стало популярним завдяки “сарафанному радіо”.
“Запис був на місяць вперед. Крім того, я викладала курс “Макіяж для себе” та проводила навчання з бровістики”, — розповідає жінка.
Професійність Анни помітили і в творчих колах: вона фарбувала моделей для журналів, співпрацювала з фотографами, робила макіяжі для рекламних проспектів та ювелірних календарів. Кожні пів року — нове навчання, нові техніки, нові рівні.
Особливої впізнаваності принесла участь у творчих онлайн-марафонах під час пандемії — від арабського макіяжу до образів діснеївських принцес. Люди пересилали фото, підписувались, чекали нових образів.
Так хобі стало професією, а професія — справжнім покликанням. Паралельно Анна Рябікова виховувала трьох дітей і вважає себе дуже сімейною людиною.
Згодом майстриню запросили на локальне радіо — двічі на тиждень вона вела рубрику про красу. Зізнається, що спочатку не знала, як говорити про макіяж без візуалу, але рубрика стала популярною. Вона пояснювала, як підбирати тон, доглядати за шкірою, обирати помаду. Це додало впізнаваності та довіри — на майстриню звернули увагу і ті, хто ніколи не користувався її послугами.
Родина Анни — проукраїнська. З 2014 року вони допомагали військовим: передавали продукти та необхідні речі. Тому в 2022 році жінка знала: у разі окупації їх шукатимуть. Так і сталося.
Рубіжанка каже, що вони постійно порівнювали ситуацію з подіями 2014 року, але ніколи не думали про такі масштаби. Виїхала родина на другий день вторгнення — як і всі, “на один-два тижні”.
“25 лютого я приготувала борщ, вклала дитину спати. Тобто о 15 годині ми ще не думали про те, що будемо їхати. Потім чоловікові подзвонили і сказали, що ворожа ДРГ була помічена під Сіверськодонецьком. Чоловік сказав: “у тебе є 20 хвилин”. Ось за цей час ми зібралися й поїхали. Не було навіть думки, що ми можемо не повернутися”, — згадує жінка.
Нічого цінного з дому не брали — лише речі та горщик молодшому синові. Сусідці з 9-го поверху залишили ключі, запропонувавши переселитися в їхню квартиру, бо здавалося, що там буде безпечніше.
У Мукачевому, куди родина виїхала, Анні повідомили, що в їхню квартиру влучив снаряд — 13 березня 2022 року вона повністю згоріла.
Анна не приховує: ця подія зламала її.
Всередині мене все померло… Найбільший біль — що в мене не залишилося жодної фотографії, де мій старший син маленький.
Коли вона написала у соцмережах, що найбільше шкодує про втрату пам’яті, люди дякували: завдяки її допису вони перепакували валізи і взяли найдорожче.
“Знаєте, коли нашу квартиру знищили, я виставила в мережі фото й написала: дівчата, не повторюйте моїх помилок, не беріть ті джинси, кофти. Діти виростуть, а памʼяті не буде. Коли виїжджаєте — візьміть фото, памʼятні речі”, — каже Анна, ледь стримуючи сльози.
У Мукачевому, згадує жінка, тоді вирувало життя — працювали кафе, люди відзначали свята. У той час її 17-річний син сказав, що хоче воювати, аби помститися окупантам за те, що вони зробили з його домівкою.
“Син пішов у військомат, а потім і чоловік. Але так як у нас багатодітна родина, їм сказали, що вони будуть у 3 хвилі призову”, — розповіла рубіжанка.
Згодом родина прийняла рішення виїжджати.
“Це був дуже важкий період. Але я сказала, що через три дні ми виїжджаємо. Так і сталося. Їхали в нікуди. На той час не було ще інформаційних чатів по країнам, тоді був один чат “Хелп юа”. Зараз люди обирають — поїду в Німеччину, бо там більші виплати, чи поїду в Норвегію, там кращий соцзахист. А ми просто їхали. Нам було все одно, де починати все спочатку. Нас ніхто ніде не чекав. Але я сказала чоловікові: давай обирати країну, щоб було море, як ми колись мріяли. Та і розуміли, що більше в нас не буде можливостей фінансових возити дітей на відпочинок. Так ми опинилися в Іспанії”, — ділиться жінка.
Анна одразу почала діяти: обходила салони, робила безкоштовні макіяжі, розміщувала оголошення. Але мовний бар’єр закривав двері до багатьох місць. Зрештою вона знайшла роботу в українському салоні, який відкрила дівчина з Лисичанська. І там почала швидко розвиватися. Впізнаваність прийшла знову — цього разу в іспанському місті Торрев'єха.
За її власними спостереженнями, європейська індустрія краси сильно відрізняється від української: тут цінують універсальність, а не вузьку спеціалізацію. Вона ж лишилася вірною українським стандартам.
“Наші клієнти звикли в Україні до сервісу найвищого рівня, так вони й тут його отримують. Тут, наприклад, одна людина й стриже, й фарбує, й робить мейк, укладку, манікюр і педикюр. А в нас кожен майстер займається своєю справою. Тут не цінується вузька спеціалізація, тут треба, щоб ти був універсальним”, — зауважила майстриня.
Усі матеріали для роботи жінка замовляє з України, проходить навчання у наших майстрів. Каже, що так вона тримає зв’язок із домом, а також для неї це підтримка українського бізнесу.
Анна відкрито говорить про свою позицію та про війну. Показує фото зруйнованої квартири, розповідає історію Рубіжного. Називає це своєю місією.
“Я не вважаю себе блогером, але люди підписуються на мене, дивляться мої дописи. Бачила багатьох людей: і тих, кому не цікава доля України, і тих, хто приходив зі своїм болем, і тих, хто збирав донати. Але я всім висловлюю свою позицію і розповідаю про війну й хто з нею прийшов на нашу землю”, — каже жінка.
Родина бере участь у всіх українських заходах і мітингах. Їхній син співає патріотичні пісні, виступає на концертах для збору донатів. В Іспанії вони посадили дерево — "дерево Рубіжне".
На минулорічному концерті “Дует із зірками”, де виступали Ірина Білик, Скарлет, Анна-Марія та інші, майстриня робила артисткам макіяж та попросила їх записати відеопідтримку для військових, які боронили її рідне місто.
У найважчий період свого життя Анна зробила собі тату — птаха Фенікса у жовто-блакитних кольорах. Він, за словами самої жінки, символізує її власне відродження.
Це татуювання надає мені сили.
Анна продовжує працювати, розвиватися, підтримувати український бренд за кордоном і щодня нагадує світові про війну, що триває.
Це історія втрати, але ще й безмежної сили. Історія про те, як візажистка з маленького Рубіжного зуміла зберегти не лише професію, а й голос своєї країни в чужій державі.
Читайте також: “У Німеччині дуже цінують український сервіс”, – майстриня краси з Рубіжного про бʼюті-сферу за кордоном.
