Слов’янськ, що на Донеччині, на четвертий рік повномасштабної війни перебуває у своєму ритмі, попри близькість до лінії фронту та постійний страх населення. Люди тут вірять у перемогу України та намагаються зберегти звичний спосіб життя.
Віта Маслій не корінна жителька міста, але все ж вважає Слов’янськ своєю домівкою. Вона з народження має інвалідність, що й надихнуло її на створення власної книги про упереджені погляди оточення та складне життя людини у візку.
В інтерв’ю виданню ТРИБУН жінка розповіла, як місто в Донецькій області стало для неї особливим після переїзду з Харківщини, джерелом натхнення та простором для творчості й волонтерства.
“Я буду тут жити”: Слов’янськ до війни і любов, що залишилася
Віта Маслій відкрила для себе Слов’янськ ще у 2000 році, коли приїхала до санаторію “Слов’янський”. Тоді їй було 18 років, і це знайомство з містом стало вирішальним моментом у житті.
“Я в це місто просто закохалася. Сказала собі: “Я буду тут жити””.
Повноцінно переїхати сюди з родиною Віта змогла у 2011 році. До того часу вона мешкала в Харківській області, у селі Рідне.
“Саме Слов’янськ став містом, яке лягло мені до душі. Воно компактне, мальовниче, і тут неймовірні люди”, — каже співрозмовниця.
Вона звертає увагу на те, що місто відрізняється енергетикою, доступністю та атмосферою спільноти. Санаторій, де відпочивала Віта, дозволив їй відчути себе “у своїй стихії”, оточеною людьми з подібними проблемами.
Місто, яке думає про доступність
Віта Маслій народилася з інвалідністю і звикла до особливостей свого тіла. Тож перш за все жінка цінує Слов’янськ за доступність для людей з інвалідністю. Вона відзначає, що до війни місто активно працювало над інфраструктурою: тут будували пандуси, піднімали тротуари, облаштовували ліфти в нових будівлях і торгових центрах. “Наше місто думає про таких людей, як я, і воно намагається робити все доступнішим”.
Війна зупинила цей процес, тож багато планів щодо розвитку інфраструктури зупинилися. Але важливо для Віти, що Слов’янськ демонстрував прагнення зробити життя комфортнішим для всіх громадян.
Евакуація та повернення додому
Як підкреслює жінка, війна в Україні почалася саме у 2014 році — коли російські солдати ступили на нашу територію. Тоді ж Віта вперше відчула евакуацію.
З сім’єю вона змушена була тікати зі Слов’янська до батьків, які жили в Рідному — там було тихо. Але обстріли з початком повномасштабного вторгнення дісталися й малої батьківщини. Війська РФ зруйнували частину населеного пункту й оселю, у якій пройшли дитинство та юність Віти. Пізніше власними силами батьки частково відремонтували будинок, де нині й мешкають.
Вдруге зі Слов’янська Віта виїхала 13 березня 2022 року, коли бойові дії підійшли зовсім близько. Разом із родиною вона евакуювалася до Вінницької області.
Цей переїзд став для неї надзвичайно болючим. Віта зізнається: в евакуації вона не була щасливою жодного дня. “Для мене моя квартира, моє місто — це моє коріння. Мене наче вирвали, і я ніде прижитися більше не можу”.
Перше враження від тимчасового переїзду було страхом і тривогою. Віта описує, як важко було залишати рідне місто з мінімальними речами.
“Коли ти береш із собою просто труси, собаку, дитину перелякану і їдеш невідомо куди — це дуже важко й страшно”, — каже вона.
Крім того, по приїзду в більш безпечний населений пункт Віта зіштовхнулася з упередженим ставленням до переселенців.
“Чимало людей говорили, що це через нас, жителів сходу України, почалася війна… “Нащо ви сюди приїхали?” і “Забирайтеся назад” казали нам”.
Ця тема для Віти Маслій і досі залишається болючою.
Попри всі труднощі, у 2023 році жінка з родиною повернулася до Слов’янська. Сьогодні вона називає це місто своїм домом і не планує його залишати.
Про сина, творчість і волонтерство
Для Віти Слов’янськ став не лише місцем проживання, а й центром натхнення, творчості та соціальної активності. Вона виготовляє свічки, займається мистецтвом, а також активно волонтерить.
Жінка займається благодійністю в фонді “Слов’янська мрія”, який допомагає людям з інвалідністю та підліткам. Її син грає в музичному гурті, пише музику й пісні, а також сам долучається до занять у БФ, навчаючи однолітків грі на гітарі.
Особливо важливою для жінки є робота з молоддю. Віта розповідає, що разом вони організовують різноманітні творчі та освітні активності для дітей: заняття з музики, танці, спортивні тренування, майстер-класи.
“Зараз підліткам бракує живого спілкування, бо нині все онлайн. І тим паче, що в місті зараз важка ситуація, і дітям навіть ніде зустрітися. Тож пізніше благодійний фонд зробить простір, де буде студія для запису пісень”, — пояснює волонтерка.
Свічка як пам’ять: Донецька область у воску
Віта Маслій виготовляє свічки з бджолиного воску ще з довоєнних часів. Але одна з найвідоміших та найпопулярніших її робіт — свічка “Донецька область” — має особисту, трагічну історію.
Її брат Олексій Підмогильний загинув на війні на Покровському напрямку, поблизу села Очеретине. Перед відправленням на бойове завдання він разом із побратимами зупинився біля стели на в’їзді в Донецьку область — місця, де українські військові, волонтери та цивільні традиційно залишають свої підписи, прапори й шеврони.
“Мій брат теж там поставив свій підпис. І більше він із Донецької області не повертався”, — зі сльозами на очах згадує Віта Маслій.
Для жінки ця стела стала символом незламності — саме її форму вона відтворила у свічці. Основа є індивідуальною, виготовленою спеціально під ідею мисткині.
Вона зазначає, що люди замовляють цю свічку з різних причин: хтось забирає її як частинку рідної області, хтось ставить на могили загиблих.
“Вона, насправді, не весела. Але ця свічка допомагає пережити втрату”, — наголошує слов’янчанка.
Виготовлення свічок для Віти — це не просто ремесло, а особистий процес відновлення та медитації. Вона працює з бджолиним воском, додає трави та ароматизатори, створюючи унікальні свічки. Хоча пробувала й соєвий віск, все ж залишилася відданою бджолиному, адже тільки з ним мисткиня досягає бажаного результату.
“Це моя любов, це моя медитація”, — каже Віта.
На тлі відключень світла в Україні люди доволі часто замовляють у неї свічки, які довго освітлюватимуть приміщення: “Я спеціально роблю такі великі свічки, щоб вони горіли по 9-10 годин”.
Книга про життя з інвалідністю
Ще одна важлива частина життя Віти — книга. Вона мріяла написати її з 16 років, але справжній поштовх отримала значно пізніше, за підтримки подруги-письменниці.
З народження Віта має інвалідність, тому вона вже звикала до ставлення людей до себе.
“Я в собі не бачу ніяких вад, але на мене люди з оточення постійно дивляться, про щось шепочуться, мовляв, “бідолашна жінка””, — розповідає вона.
З дитинства Віта помічала, що в суспільстві не завжди знають, як поводитися з людиною на візку, і це залишало слід у свідомості. Маленькою вона навчилася показувати всім свою впевненість: “Коли ми з мамою йшли по селу, а на мене з жалістю дивилися люди, я показувала їм дулі. І вони так відверталися, соромилися”.
У своїй книзі під назвою “Відана” Віта Маслій вирішила донести важливе послання: життя людини з інвалідністю — це не прохання про жалість, а щоденне зіткнення з бар’єрами та упередженнями, які потрібно долати. Вона описує, як навіть прості речі — зайти в кафе, потрапити до магазину чи купити каву — перетворюються на випробування, коли інфраструктура недоступна.
“Це такий собі штамп — якщо людина з інвалідністю тримає стаканчик з-під кави, яку щойно допила, значить вона просить кошти. Це ж як закон”, — зазначає Віта.
Через власний досвід і спостереження за іншими людьми з інвалідністю авторка створює не лише художні історії, а й показує читачам реальні труднощі та виклики, з якими стикаються люди на інвалідному візку. Її книга — це спроба показати, що кожен індивідуальний і заслуговує на повагу, незалежно від фізичних обмежень.
У “Віданій” Маслій пише про ті самі погляди, перешіптування, жалість, нав’язані стереотипи — про те, як це ранить.
“Якщо я на інвалідному візку — це не значить, що мене треба жаліти”, — наголошує авторка.
Вона самостійно видала книгу після загибелі брата, усвідомивши, що життя не можна відкладати. Наклад — 100 примірників, більшість із них уже продані.
Письменниця у своєму TikTok показала відео з презентації своєї книги
@vita9889maslijj ♬ оригінальний звук - Vita
Наразі жінка працює над новим матеріалом, де будуть зібрані різноманітні історії з життя людей. У планах — випустити другу свою книгу.
Різдво як свято і біль
Для Віти Різдво — особливий час, сповнений емоційних спогадів та особистого смутку. Вона розповідає, що саме під це свято 2 роки тому ховала брата, і відтоді свято стало для неї одночасно і улюбленим, і болючим.
“Два роки тому я ховала брата, і це залишило глибокий слід у моєму серці”, — ділиться жінка.
Втім, Віта намагається підтримувати традиції. Вона готує дідуха, плете павуки з соломи та бере участь у відродженні українських святкових обрядів разом із благодійним фондом.
“Ми у “Слов’янській мрії” робимо Різдвяну зірку, готуємо концерт — будемо співати колядки”, — говорить співрозмовниця.
Життя в прифронтовому місті сьогодні
Мисткиня говорить про Слов’янськ сьогодні з особливою теплотою:
“Слов’янськ — це життя. Люди тут не здаються. Люди вірять. З Богом, із вірою в ЗСУ”, — резюмує Віта Маслій.
Читайте також: "Рибки та котики на тубусах замість автоматів": художниця зі Слов'янська про творчість під обстрілами та новий початок.
